Previous Chapter -- Next Chapter
9.1. Чи повинні ми це робити?
Дуже важливим питанням, коли ми говоримо про будь-яке складне завдання, є питання про його необхідність. Чи потрібно нам євангелізувати мусульман? Один із способів відповісти на це питання – поглянути на історію відкуплення і причину, чому Бог обирає когось.
Коли Бог обрав Авраама, Він дав йому заповідь: «Я Бог Всемогутній; ходи переді мною і будь непорочний» (Буття 17:1). Коли Він обрав Ізраїль, Він сказав: «Ви будете для Мене царством священиків і народом святим. Ось слова, які ти будеш говорити до Ізраїлевого народу» (Вих. 19:6). Отже, причина, з якої Він обрав Авраама, полягає в тому, щоб Авраам міг ходити перед Богом. Ходіння перед Богом вимагає розповідати про Нього народам. Ізраїль був обраний бути царством священиків. Священик – це той, хто розповідає людям про Бога і навчає їх тому, що Він говорить.
Коли Бог вибирав когось у Старому Завіті, то не для того, щоб покликати їх до привілеїв, а радше для того, щоб зробити функціональний вибір. Іншими словами, Бог обрав когось не тому, що він був кращим чи побожнішим за інших, а тому, що Він призначив його на певну роботу. Вони були обрані для того, щоб проголошувати всім народам: «Господь царює» (Псалом 96:10).
Так само і в Новому Завіті це була остання заповідь Христа:
Цього наказу просто неможливо уникнути або пояснити. «Всі народи» означає саме це, всі без винятку, і звичайно ж, мусульмани включені до «всіх».
Перед вознесінням Христос сказав учням
У цьому вірші є один важливий момент, на який слід звернути увагу. Заповідь Христа бути свідками починається з Єрусалиму. Часто це розуміють так, що ми повинні почати з нашого найближчого оточення і рухатися назовні. Однак така інтерпретація ігнорує той факт, що жоден з апостолів не був з Єрусалиму, а були з Галілеї. Для них Єрусалим був найскладнішим місцем для проповіді Євангелія. Це був центр релігійної та політичної влади. Проповідувати Євангеліє в Єрусалимі в той час було надзвичайно небезпечним завданням, оскільки це могло бути витлумачено як виступ проти римської та юдейської влади одночасно. Проголосивши Євангеліє в Єрусалимі, проповідувати його в решті світу стало набагато легшим завданням.
Рання церква чітко розуміла це завдання. Петро проповідував «юдеям і всім, хто живе в Єрусалимі» (Дії 2:14б). Церква була змушена говорити про те, що вони бачили і чули, навіть знаючи, що за це будуть покарані (Дії 4:20-29). У той час проголошення Євангелія було караним злочином, який міг бути – і дійсно іноді був – покараний смертю, оскільки проголошення Євангелія вважалося або богохульством (з точки зору юдеїв), або зрадою (з точки зору римлян). Існує більше доказів з Біблії, які демонструють необхідність цього завдання, ніж у нас є часу, але я вважаю, що суть цілком зрозуміла в усьому тексті Біблії. Ми повинні розповідати всім про Христа, незважаючи на небезпеку чи труднощі.
Отже, якщо ми зрозуміли, що це те, що ми повинні робити, то чому так мало християн беруть участь у євангелізації мусульман? Що стоїть на заваді та що важливіше – як ми можемо не дозволити цьому зупинити нас? У решті цього розділу розглянемо деякі з багатьох причин, через які ми можемо ухилятися від виконання цієї заповіді.
Що нам заважає і як не дозволити цьому зупинити нас?