Home
Links
Contact
About us
Impressum
Site Map?


Afrikaans
عربي
বাংলা
Dan (Mande)
Bahasa Indones.
Cebuano
Deutsch
English-1
English-2
Español
Français
Hausa/هَوُسَا
עברית
हिन्दी
Igbo
ქართული
Kirundi
Kiswahili
മലയാളം
O‘zbek
Peul
Português
Русский
Soomaaliga
தமிழ்
తెలుగు
Türkçe
Twi
Українська
اردو
Yorùbá
中文



Home (Old)
Content (Old)


Indonesian (Old)
English (Old)
German (Old)
Russian (Old)\\

Home -- Ukrainian -- 01. Conversation -- 8 Persecution of Converts
This page in: -- Arabic? -- Cebuano -- Chinese -- English -- French -- Georgian -- German? -- Hausa -- Igbo -- Indonesian -- Kirundi -- Russian -- Somali -- Telugu -- UKRAINIAN -- Uzbek -- Yoruba

Previous booklet

01. Як розмовляти з мусульманами про Христа

8 - Чи кожен мусульманин, який стає християнином, має померти?

Якщо мусульманин здатний подолати ці догматичні перешкоди, то виникає проблема іншого роду, якщо він хоче стати християнином: закон шаріату передбачає, що він повинен бути страчений, якщо він не покається і не прийме знову іслам. Які практичні кроки ми можемо зробити, щоб допомогти мусульманину прийняти Христа, незважаючи на цей факт, і з якими іншими проблемами доводиться стикатися християнину з мусульманського походження, коли він слідує за Христом. Прочитавши цей буклет, дізнайтеся, як бути готовим до таких обставин і як реагувати на них.



8.01 -- Чи кожен мусульманин, який стає християнином, має померти?

Апостол Павло разом з усіма, хто навернувся до Христа з іудаїзму та ісламу, визнає: За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення (Псалми 43:23). Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив (До Римлян 8:36,37).

Апостол багатьох народів підтвердив це визнання своєю смертю, коли у 63 році н.е. йому було відтято голову, так само як Якову, братові Ісуса, який був вбитий за два роки до того. Петро теж, згідно оповідей, у 64 році н.е. був розіп’ятий донизу головою у Римі. Воскреслий Господь дає декому з Його послідовників привілей участі у Його стражданнях (Римлян 5:3-5; Филип’ян 1:20-23; 2:16-17; Колосян 1:24; 2 Тимофія 2:10-13; 1 Петра 4:16-19).

Умертвлення, згідно з Павлом, – це досить складний термін, і так само, як перемога, включає в себе усі грані мислення та життя оправданих людей. Наверненим з ісламу слід залишати свою колишню культуру і дух їхньої релігії поступово, тим часом зростаючи у вірі, аж поки вони повністю не інтегруються з Ісусом Христом та його церквою.

8.02 -- Духовна перемога над ісламським способом життя

Розмовляючи з мусульманином про Ісуса Христа і його спасіння, можна наштовхнутися на три досить стрімкі перепони, які здатен подолати будь-який духовний порадник чи консультант, бажаючи з’ясувати основні проблеми ісламу.

Христос, Син живого Бога
Насамперед, кожен мусульманин заперечуватиме будь-яку ідею божественності Ісуса Христа. З таким ставленням він виключає для себе можливість пізнання Бога як Отця, Сина і Святого Духа. Він заперечує єдність Святої Трійці, відмежовує себе від вже звершеного викуплення. Він заперечує виправдання по милості і нічого не хоче чути про привілей відродження. Тому свідок Христа повинен просити Ісуса про допоміжні способи і методи переконати мусульманина у тому, що син Марії є Сином Божим, який врятував нас від наших гріхів.

Хто має Сина, той має життя; хто не має Сина Божого, той не має життя. (1 Івана 5:12)

Розпочинати розмову з мусульманином з наполягання на тому, що Христос є Сином Божим, нерозумно і навіть шкідливо, тому що багато мусульман помилково сприймуть це твердження у значенні біологічного батьківства Аллаха та Марії, і відреагують на нього негативним чином.

Хрест Христа
Другою перешкодою для мусульман в розумінні Христа і Його викуплення є заперечення розп’яття (Сура аль-Ніса 4:157). Мусульманин ніяк не збагне значення Ісусової смерті замість нас, ані Його заступницької жертви і нашого очищення від усіх гріхів. Тому жоден мусульманин не знайде прощення своїх гріхів, допоки відкидає розп’яття Христа! Хто розмовляє з мусульманами про творіння і суд, про Авраама і Мойсея, про чудеса Христові і Його вознесіння до Бога, ще не торкався основної проблеми. Нам потрібно допомогти мусульманину зрозуміти, що він гріш- ник. А тоді ми зможемо пояснити йому, що Христос забрав усі наші гріхи (Івана 1:29-31).

Достовірність Біблії
Tретьою перешкодою, яка унеможливлює для мусульманина віру в Бога, свого Отця, є його глибокі підозри у тому, Біблія була підроблена. Цим ударом нижче поясу дух ісламу підірвав довіру до Тори та Євангелії у багатьох мусульман. Вони вірять, що все, що кажуть євреї чи християни, є чистісінька брехня, вигадки і помилки. Хто хоче допомогти мусульманину збагнути спасіння, звершене за нього Христом, має зародити в ньому віру у те, що Біблія є правдивим словом Божим і Його незмінним об’явлення.

Ці три перешкоди є не просто інтелектуальними проблемами, які можна було б прояснити логічними доказами та відповідними аргументами в ісламському стилі. Тут ми бачимо антихристиянські спокуси і колективні окови, які можуть бути ослаблені лише завдяки благодаті та силі Святого Духа. Молитви – з вірою, що ці молитви будуть почуті – є такими ж важливими в досягненні мусульман, як і наші свідчення, смиренні та правдиві, скеровані Духом. Любов Ісуса Христа, водночас, залишається тою мовою спілкування, яка проникає навіть у найтемнішу в’язницю.

Подолання ісламської концепції Бога
Коли хтось в ім’я Ісуса подолав ці три попередні перешкоди ісламського заперечення, то, ймовірно, дістався центральної проблеми ісламу. Концепція Аллаха визначає ісламську культуру в усіх її сферах, таких як віра, життя, закон і звичаї. Однак вона не здатна подолати страх смерті, ані їхнє тремтіння перед грядущим судним днем. Усі сфери ісламу зосереджені на Аллахові. Мусульманин більшою чи меншою мірою є прообразом свого Аллаха. Кожен, хто бажає допомогти мусульманину обійти іслам, повинен пояснити йому Отця Ісуса Христа, як духовну відповідь Євангелії на розуміння Аллаха.

Хто такий Аллах?
Мусульманин визнає у своєму засвідченні віри: Немає іншого Бога, окрім Аллаха. Аллах один, і аж ніяк не три! Він безмежно великий, неймовірно далекий і єдино сильний. Усі теологічні міркування про нього є недостатніми і помилковими. Його імена і титули переплітаються, а інколи заперечують один одного. Жодна людська мудрість не здатна збагнути Піднесеного. Він передбачив усе і вимагає від кожного повної покори. Аллах – не бог безмежної любові. Він зводить кого хоче, і справедливо судить кого захоче (Сури аль-Анам 6:39; аль-Раад 13:27; Ібрахім 14:4; аль-Нахль 16:93; аль-Фатір 35:8; аль-Муддассір 74:31). Він не є богом правди, бо називає себе найхитрішим з усіх (Сури аль-Імран 3:54; аль-Анфал 8:30; аль-Ніса 4:142). Він – гордий (Сура аль-Нашр 59:23). Його милість дарована лише богобійним мусульманам, які жертвують свої гроші та воюють заради поширення ісламу (Сури аль-Бакара 2:195; аль-Імран 3:76,134,148,159; аль-Маїда 5:13,43,93; аль-Тавба 9:4,7,108; аль-Мумтахана 60:8 та інші). Дух ісламу ненавидить Отця, Сина і Святого Духа, а також повністю заперечує Трійцю (Сура аль-Іхлас 112:1-4 та інші).

Отець наш на небі
Центральною відповіддю Євангелія на розуміння Аллаха в ісламі є концепція Отця Ісуса Христа. Всемогутній Бог є нашим батьком (!), який назавжди пов’язав себе з нами, грішниками, створеними з пороху, через заповіт Його Сина Ісуса Христа, який помазав нас Своїм Святим Духом. Наше Євангеліє не навчає нас про далекого, недосяжного та незбагненного Аллаха, а показує нам Отця, який є близьким і особистим. Він дбає про кожного зокрема і знає нас краще, ніж ми самі себе знаємо. Він навіть порахував наше волосся на голові (Матвія 10:30; Луки 12:7). Він пожертвував своїм єдиним сином, аби врятувати нас від останнього суду. Завдяки Своєму Святому Духу Він бажає жити в нас. Бог – наш Отець, який законно всиновив нас і духовно відновив. Святий Дух скеровує нас прославляти ім’я нашого Отця у нашому житті.

Відмінність між ісламом і християнством така ж велика, як і відмінність між Аллахом і Отцем Ісуса Христа. Навер- нення мусульманина з часом приведе до розмежування, а згодом і до відмови від безсердечного, деспотичного Аллаха, аж поки той, хто шукає, не спасеться, потрапивши в широко розкриті обійми нашого Отця на небі.

Переміна
Така переміна відбувається не лише на інтелектуальному рівні, але й через повну трансформацію сутності людини. Усі сфери життя людини мають бути зміненими згідно образу Отця. Ставши християнином, мусульманин не зможе довго залишатися у своїй ісламській культурі з її антихристиянським духом. Усі сфери його буття мають бути скерованими до Отця. В молитві він вчиться розмовляти з Отцем, який відповідатиме йому через Біблію. Коли мусульманин стає дитям Божим, він повинен «зняти з себе» Мухаммеда і зодягнутися в Христа! Він отримає привілей зростати в культурі Ісуса Христа і стати членом родини небесного Отця. А це означає відмову від його колишнього життя і оновлення через Святого Духа. Перші кроки на початку його християнського шляху означають вхід у духовний світ, незнайомий для ісламу. Дух Отця бажає проникнути в усі сфери його життя. Без освячення ніхто не побачить Господа! Без оновлення ніхто не зможе перебувати в Христі. Ця переміна залишається актом благодаті нашого Отця, допоки ми слухаємось Його Сина і дякуємо Йому за те, що покликав нас.

Культурні і релігійні пастки
Якщо хтось не відокремить себе від Аллаха і одночасно намагатиметься пов’язати себе з Богом Отцем, нова віра залишиться лише у нього в голові, але не досягне серця. Для багатьох навернення зупиняться на півдорозі. Один з новонавернений сказав: «Я зрозумів і повірив, що Аллах є моїм отцем небесним, який дарував мені вічне життя». Цей чоловік намагався примирити іслам з християнством. З християнами він був християнином, але в присутності своєї дружини, дітей та родичів мусульман він перетворювався на мусульманина. Результатом була така собі духовна шизофренія. Чітке розмежування між світлом і темрявою, життям і смертю залишилось у далекій перспективі. Зв’язок з Ісусом Христом через віру змушує мусульманина відвернутися від Аллаха і перебувати в Отці. Однак більшість мусульман не наважуються здійснити цей поворот відразу; здебільшого вони роблять це крок за кроком, поступово зростаючи у вірі. Однак потрапити додому, не розвернувшись в інший бік неможливо.

Що означає благодать?
У Корані слово «благодать» зустрічається 38 разів. Мусульмани вірять, що вони живуть під постійною благодаттю Аллаха. Проте в ісламі благодать інколи означає дещо інше, ніж в Біблії. Милість Аллаха перебуває на тих мусульманах, які сильні, успішні, здорові і шановані. Той, хто має багато синів, отар, автомобілів, гоночних верблюдів і грошей, користується привілеєм в Аллаха на отримання милості і благодаті. Аллах привів Мухаммеда до Зайнаб, дружини його прийомного сина Заїда, поки та все ще була одружена з ним (Сура аль-Ахзаб 33:37). Такий розвиток подій називається благодаттю Аллаха!

У Євангелії благодать насамперед означає прощення усіх провин! Ісус добровільно гарантує нам праведність, тому що Він постраждав і помер замість нас. Часто понижені, хворі, старі і сумні люди розуміють цю благодать Бога швидше, ніж багаті, сильні і красиві, які залишаються духовно порожніми. «Блаженні вбогі духом!» (Матвія 5:3). На додачу до виправдання по благодаті віруючі отримують дари благодаті, які також називають плодом Святого Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, вірність, лагідність і здержливість (Галатів 5:22-23). Навернений мусульманин повинен зрозуміти, що матеріальні багатства, світські цінності, мирський гонор, прагнення «бути правим» і володіти владою часто суперечать духовним дарам, які ми отримуємо від нашого Отця небесного як сини і дочки.

Гріх чи грішник?
В ісламі існує цілий каталог з класифікацією гріхів: незначні гріхи, терпимі вчинки, непопулярні проступки, справжні гріхи, проступки проти закону (шаріату), злочини, зловмисні діяння, великі гріхи і непростимі провини. Коран навчає, що мусульманин може очиститися від усіх своїх гріхів завдяки добрим вчинкам, окрім тих, що належать до останньої з перерахованих категорій (Сура аль-Тавба 9:111; аль-Анкабут 29:7). Мусульманин не бачить себе грішником! Це слово принизило б та образило всю його сім’ю! Вважається соромом і приниженням сказати, що той чи інший мусульманин – грішник!

Щирі християни розуміють, що вони грішники, і що вони втрачені, коли порівнюють себе з добротою і святістю їхнього небесного Отця. «Ніхто не є Добрий, крім Бога» (Марка 10:18). Ми сповнені помилок і невдач, втрачені і приречені за своєю людською природою. Жодна людина сама по собі не є доброю. Досконалість нашого Отця доводить нашу вину (Матвія 5:48). Наші гріхи і проступки беруть свій початок з нашої бездонної зіпсованості. Наша надія лише в благодаті Ісуса Христа. Його кров очищає нас від усіх наших гріхів, а Його Дух творить нове твориво в нас. Якщо мусульманин не розуміє своєї зіпсованості у світлі святості Божої, то не розуміє й того, що він є безнадійним випадком, а продовжує думати, що не потребує спасителя чи жертви, принесеної замість нього!

Визначення наперед чи вибір?
Коран навчає мусульман, що Аллах є Всемогутнім, Всезнаючим і Премудрим. Теологічними наслідками, які витікають з цих атрибутів, є те, що він, вочевидь, визначив усіх й усе до найменших дрібниць наперед (Сури аль-Фуркан 25:2; аль-Камар 54:49; аль-Талак 65:3). Дитя у лоні матері остаточно визначене вже на 40-ий день від його зачаття (Сура аль-Наджм 53:32). Усі гріхи, таланти та події в його житті запрограмовані заздалегідь. Коран наполягає на тому, що Аллах навіть передбачив для усіх мусульман перебування в чистилищі в пеклі (Сура Маріам 19:71,72)! Однак після того Аллах спасе декого, хто боявся його, або жертвував багато коштів та воював у Священній війні. Тьмяне світло фаталізму огортає увесь ісламський світ, крізь яке часто спалахують емоційні вибухи.

У посланні до Ефесян (розділ 1:3-4) християни можуть прочитати, що наш небесний Отець обрав нас в Ісусі Христі, щоб ми жили святим життям перед Ним, у Його любові, і щоб змінювалися в образ Його улюбленого Сина (Римлян 8:29-30). Це обрання не вкриває нас, як задушлива плащаниця, а ніби активує, запускає нас в дію, щоб ми любили, славили і служили завзято та віддано. Саме Отець передбачив нас в Ісусі Христі, а не якийсь вередливий бог-тиран! Його початковий задум можна побачити вже в книзі Буття 1:27 з духовним розвитком чи продовженням в Євангеліях Матвія 5:48 та Івана 14:9-11.

Правда чи обман?
В ісламі ви маєте офіційний дозвіл збрехати за чотирьох обставин: під час Священної війни (розмовляючи з немусульманами), коли двоє мусульман мають примиритися один з одним, чоловік дружині або дружина чоловікові. Клятви, дані поспіхом, можна порушувати (Сура аль-Тахрім 66:2). Сам Аллах обманює тих, хто обманює його (Сура аль-Ніса 4:142). Тому не дивно, що в ісламському світі ані торгівля, ні життя не ґрунтуються на ідеях надійності, правди та вірності.

Ісус сказав: «Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого» (Від Матвія 5:37). Сам Ісус є правда (Івана 14:6). Святий Дух є правда (Івана 14:17; 16:13). Наш Отець небесний є правда (Івана 4:24). Його слово є правда (Івана 17:17). Новонавернений повинен – як і ми – вчитися бути правдивим! Любов без правди стане брехнею, так само як правда без любові перетвориться на духовне самогубство. Ми повинні навчитися говорити правду з любов’ю, а також поєднувати служіння любові з правдою Євангелії.

Полігамія чи моногамія?
Коран дозволяє мусульманам мати одну, дві, три чи чотири дружини, якщо чоловік спроможний подбати про кожну з них однаково (Сура аль-Ніса 4:3). (Цей закон був скасований в Туреччині, Марокко та Тунісі). Хай там як, але більшість мусульман не спроможні мати більше ніж одну чи дві дружини, тому що не заробляють достатньо грошей. В ісламі шлюб не вважається союзом рівних партнерів. Чоловік може дисциплінувати свою дружину, а коли та продовжує впиратися, може бити її (Сура аль-Ніса 4:43). Чоловік стоїть вище, ніж дружина, і навіть у суді свідчення двох жінок прирівнюється до свідчення одного чоловіка мусульманина (Сура аль-Бакара 2:282). Окрім того, чоловікові дозволено законом брати наложниць з-поміж його рабинь, коли він захоче. Коран дозволяє чоловікові керувати у своєму гаремі, як мініпатріарху. Єдність чоловіка і дружини задля спільного вирішення життєвих питань не є пріоритетом в ісламі. Іслам радше означає підкорення, і у шлюбі також.

Христос затвердив моногамний союз, як той, який був закладений ще від початку творіння (Марк 10:6-9). Апостол Павло визнавав, що дружина має підкорятися чоловіку, але й чоловік має жертвувати собою заради дружини, як Христос жертвував Собою заради Церкви (Ефесян 5:21, 33). Суть християнського шлюбу полягає не у тому, хто керує, а хто любить і служить своєму партнеру більше! Відмінність в розумінні шлюбу та практичного сімейного життя у цих двох релігіях така ж велика, як відмінність між Аллахом і Отцем Ісуса Христа.

Вчителі у школі
У давні часи, а інколи й сьогодні, вчитель Корану змушував своїх учнів вивчати різні сури Корану, вдаючись до палиці. Вони мали вивчати їх напам’ять. Вчитель сидів над своїми учнями, як маленький Аллах на своєму троні. Він не заохочував до індивідуального мислення чи розуміння, а вимагав лише вивчати напам’ять і цитувати. Цілі покоління вчителів Корану формували в ісламській культурі, а зокрема в самих мусульманах, статичний, непорушний спосіб мислення.

У християнському оточенні хороший вчитель є другом, який по-батьківському намагається підвести своїх учнів до особистого розуміння, мислення, аналізу та синтезу. Він не сидить на троні над ними, а знаходиться поміж них. Христос сказав про Себе Самого: «Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!» (Від Матвія 20:28) Усі сфери християнського життя пронизані ідеєю вірного служіння, а не бажанням панувати. А це вимагає повної переміни, і не лише в житті навернених з ісламу, але й в житті будь-якої іншої людини, тому що пихате бажання бути правим закарбоване у кожному з нас.

Важка праця і соціальна опіка
В Європі люди посміхаються і кажуть, що той, хто знає, що таке працювати, і не уникає цього, напевне, несповна розуму! На Сході багато людей живуть згідно цього принципу. В ісламських країнах до працівника ставляться майже як до раба. У сільських районах, які не встиг зачепити соціалізм, власників земельних угідь шанують, як маленьких богів. Підлеглі цілують їм руки і ноги. Часто робітники отримують свою зарплатню з запізненням на два, а той три місяці, і тому не можуть втекти. Якщо ж працівники фабрики у тому чи іншому місті влаштовують страйк, власник просто продає фабрику і звільняє усіх найманих робітників.

У південних регіонах Судану поліція інколи оточує селища, стріляє у чоловіків, а жінок і дітей забирає як рабів. Рабовласницький закон Корану та шаріату ще й досі не скасовано. Мусульмани вважають себе панівним класом. Анімістів слід вбивати або перетворювати на рабів. Євреї і християни можуть існувати лише як «захищені» другосортні громадяни, яким дозволено служити своїм господарям (Сура аль-Тавба 9:28-29).

Христос же жив поміж нас, як слуга. Він був смиренний і лагідний. Він працював як столяр, а не торговець. Ісус покликав іти за Ним розкаяних рибалок, які звикли до важкої праці. Христос не призначає господарів, а закликає бути слугами. Наш Бог лагідний і сповнений любові. Хто слідує за Ним, буде змінений за Його подобою. Віруючий роботодавець буде дбати про своїх найманих працівників, а не експлуатуватиме їх. Соціалізм зможе зростати тільки там, де християнство підготувало для нього шлях.

Чи є демократія антиісламською?
У Лівані батьки інколи дають своїм дітям досить дивні імена: Наполеон, де Голль, Бісмарк, Сталін чи Нассер. Такі імена можна знайти у списках зарахованих до шкіл чи на сертифікатах про закінчення школи. Якось один з вчителів гукав через цілу вулицю до іншого вчителя: «Гітлер ще досі не оплатив за навчання!» Коли його запитали, він підтвердив, що ім’я батька дівчинки школярки справді було Гітлер. Багато людей на Сході очікують сильного чоловіка, який залізним віником змете корупцію геть. Гамал Абд аль-Нассер, Хомейні і Садам Хусейн були диктаторами, яких майже обожнювали, і за якими слідували маси. «Саддам – цар світу!» – такий надпис-графіті можна знайти в ісламських нетрях у Секундерабаді в Індії! Мусульмани чекають на диктатора, маленького Аллаха, а не на демократичного президента, якого можна обрати, проголосувавши «за» чи «проти». Вони готові битися за своїх ідолів, так само як Гісболла і Хамас готові жертвувати своїм життям за Аллаха.

Кожен, хто прийде до Ісуса, зміниться: гордий стане смиренним, лінивий – працьовитим, фанатик стане лагідним, а диктатор у сім’ї стане слугою для всіх.

Віра в Ісуса змінює нас у подобу нашого Отця небесного. Коли ми молимося: «Нехай святиться ім’я Твоє», це прохання має спричиняти духовну революцію у наших серцях, у наших церквах та у кожному окремому новонаверненому. Духовна переміна є необхідною для кожного, хто прагне стати зрілим християнином. І вона може бути втіленою лише завдяки силі і любові нашого Отця (Римлян 5:5), через нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа.

8.03 -- Залишатися в сім’ї чи відокремитися?

Люди на Середньому Сході та багато мусульман загалом не вміють функціонувати, як окремі особистості. Вони тісно пов’язані з своїми сім’ями кровними зв’язками, духовними та завдяки традиціям. Вони живуть разом зі своїми родичами як одне велике «ми», дотримуючись одних принципів, однієї релігії, та маючи спільну відповідальність один за одного. Багато з них одружилися, пішли у вищі навчальні заклади, або посіли впливові посади в уряді лише за рішеннями їхнього клану. Без своєї сім’ї чи клану окрема особистість на Сході вважається нічим і почувається загубленою.

У великих містах людина живе самостійно і поступово звільняється від пут клану. Таким чином, сьогодні Схід рухається від ототожнення себе з «ми» до «я». Мусульмани стають окремими особистостями. Але їхні зв’язки з їхніми селищами все ще значно сильніші, аніж їхнє абсорбування у великих містах.

Люди на Сході ще не опустились до рівня «один з маси». Вони не вважають себе просто цифрою чи номером. Вони ще не досягли того стану «безіменності», як в обох Америках та в багатьох індустріальних державах Європи. Вони все ще є членами свого клану, родини.

Багатьом євангелістам варто трохи пригальмувати, закликаючи окремих мусульман прийняти рішення на користь Христа, тому що вони ще не ототожнюють себе як «я», а живуть, як частина їхнього «ми». Своїми власними серцями в прийнятті рішень володіють не лише вони, а, згідно їхніх же слів, інші члени клану теж.

Клан – найбільша перешкода в наверненні до Христа!
Традиційні зв’язки в межах клану є найбільшими бар’єрами для мусульманина в тому, щоб стати християнином! Родина не дозволяє йому вибитися з лінії. Ані крихта пилу не повинна впасти шановане ім’я клану, тож малоймовірно, щоб хтось з них зміг стати ренегатом, невірним чи наверненим в іншу віру. Якщо мусульманин стає комуністом чи атеїстом, це ще можуть стерпіти і вважати духовним відхиленням у його розвитку. Але горе тому члену клану, який стає християнином! Ісламісти дотримуються переконання, що відрив від сім’ї сина чи дочки сигналізує про скоєння перелюбу його чи її матір’ю! Клан усіма способами прагне накласти суворі умови підкорення на кожного з його членів, не зважаючи ні на релігію, ні на суспільство.

Якщо хтось хоче євангелізувати мусульманина, то у міру можливості має відвідати сім’ю зацікавленого шукача, а не відділяти його від неї. Батьки та родичі повинні бачити, що нові друзі є надійними і чесними людьми. Дуже важливо уникати виникнення недовіри, бо всілякі секти, партії, фанатичні групи та злочинні банди також намагаються привабити до себе окремих людей поодинці.

Ви читаєте в Корані, що мусульманин не повинен дружити з християнами чи євреями, тому що вони не дадуть йому спокою, поки він не стане таким, як вони (Сура аль-Маїда 5:52,57 та інші). Але в той же час в Корані ви прочитаєте, що християни є найкращими серед ворогів мусульман, бо вони симпатизують їм і не поводяться пихато та зарозуміло (Сура аль-Маїда 5:82).

Досвід показує, що в багатьох випадках цілий клан не погодиться бути євангелізованим. Однак нам варто спробувати, навіть якщо завоювання для Христа цілого клану може статися лише у п’яти до десяти відсотків випадків. Повірте, таке теж інколи трапляється!

Болісний вихід на свободу з клану
Коли батьки чи подружній партнер бачать, що хтось з їхньої родини читає Біблію чи інші християнські книги, вони не заперечують відразу, а ставляться терпляче і інколи навіть вітають таку медитаційну практику. У вік науки та медіа кожен має бути інформованим – але не вірити і не піддаватися! Біблійне знання приймається, але члени родини наголошують на тому, що будь-яка глибша симпатія до християн чи духовні зв’язки з християнством – це табу!

Як тільки стає очевидно, що молодий чи старшого віку шукач серйозно зацікавився Христом і Його Євангелієм, порозмовляти з цією людиною зазвичай просять дядька, аби закликати зацікавленого назад до погодження з кланом, застерегти чи навіть пригрозити, якщо він чітко не пообіцяє залишити блюзнірське невір’я християн.

Якщо таке застереження сім’ї не справляє жодного ефекту, в дію запроваджується низка незначних покарань, які поступово посилюються. Припиняється видача кишенькових, ховається одяг, переривається відвідування школи, в родині мають місце побої, напруга і сварки, затримуються листи, або підкупляють поштаря, щоб він не приносив листів «винуватому». Його друзів і вчителів інформують і просять чинити на нього тиск, а фізичне покарання через сильне побиття є передостаннім засобом впливу. Дівчат замикають у маленькій кімнаті без їжі та води, щоденним побиттям схиляючи до безумовної покори. У крайніх випадках звертаються в поліцію, неправдиво обвинувачуючи людину, що може потягти за собою немилосердні тортури, допоки не стає зрозуміло, що злочином була «релігія», а не контрабанда, гомосексуалізм чи інший тяжкий злочин. Загрози смерті варто сприймати серйозно, якщо вони походять від когось з членів власної сім’ї. Усе це виконується в ненависті, з гіркотою та страхом. Апостол Павло пише: «За Тебе нас цілий день умертвляють… але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив» (До Римлян 8:36,37)

Вічне життя не має кінця
Щоб показати, як духовні наставники не по винні діяти в такій ситуації, ми звернемося до реальної події:

Один місіонер-іноземець у Бангладеш знайшов підхід до цілої групи хлопців підлітків віком 16-18 років. Дехто з них прийняв Христа. Завзятий місіонер запропонував їм: «Ідіть додому і розкажіть своїм рідним, що Ісус дав вам вічне життя

Нур ул-Алам був слухняним, пішов додому і сказав своєму батьку: «Тату, Ісус дав мені вічне життя!» Батько витріщився на сина і запитав: «Хто тобі дав що?» Хлопчина відповів: «Син Марії дав свого духа і свою любов в моє серце». Тоді батько крикнув своїм старшим синам: «Принесіть но бамбукові палиці!», – і звелів старшим братам лупцювати молодшого, допоки з нього не вийде злий дух. Нур ал-Алам згодом розповідав: «Вони били мене, поки не втомилися». Потім підійшов батько і запитав: «Ти вже звільнився від іноземного духа, який увійшов був у тебе?» Син відповів: «Тату, вічне життя в мені є вічним. І воно не покине мене». Тоді батько покликав своїх братів: «Несіть ножі!» Вони зрізали шматки шкіри з його тіла і вирізали хрести, від шиї аж до його ніг. Коли хлопець стояв перед ними, стікаючи кров’ю, батько знову підійшов і запитав: «А тепер дух вічного обману вийшов з тебе?» На що хлопчина з сльозами відповів: «Тату, ти можеш вбити мене. Але я житиму у вічності. Нове життя в Ісусі ніколи не полишить мене». Батько в гніві наказав своїм синам: «Принесіть сіль і перець!» Вони втирати пекучі спеції в його шкіру від голови до п’ят. А він верещав від болю. Брати плакали разом з ним, бо хотіли врятувати його від пекла. Вони більше не могли витримати цього, лишили його лежати в солі та перці, а самі подались до своєї кімнати. Через якийсь час, з настанням ночі, хлопчині вдалось втекти. Він стрибнув в річку, щоб змити спеції з ран, знайшов невеличкий човен і поплив у ньому до будинку місіонера, постукав в двері і зачекав.

Коли чоловік відчинив двері і побачив перед собою закривавленого хлопця, то був неабияк спантеличений, і сказав: «Тобі краще не заходити до мого дому, бо вони, напевно, йдуть слідом. Рушай за кілька кілометрів звідси до дому вірної родини з нашої спільноти, вони обов’язково тебе приймуть». Хлопчина, відмічений численними хрестами, був змушений вирушити в дорогу вночі сам самісінький!

Місіонери не повинні використовувати західні методи на молодих новонавернених, як під копірку, а мають розуміти їхнє оточення, відчувати та страждати з ними і брати на себе відповідальність за них.

Мудрість і вірність є необхідними
Початківців у вірі не варто просити ділитися своїм свід- ченням занадто швидко; новонароджене дитя ще не вміє ані ходити, ані розмовляти. Новонавернений християнин спершу має досягти певної зрілості у мові, мудрості, молитві та любові, аж поки зможе визнавати свою нову віру через правильні слова та у правильний час. Часто він не може відкрито говорити про це своїй сім’ї, зате може свідчити через свій стиль життя, служіння, доброту і молитви про те, що щось нове сталось у його житті.

Новонаверненому не варто залишати батьківський дім через напругу чи утиски. Якщо його викинули через парадний вхід, йому слід повернутися в дім через задні двері. Ніхто не любить його більше, ніж батьки! Його активне мовчання, його промовисте служіння і його пошана і повага до батьків часто промовляють чіткіше за слова, які можуть провокувати ненависть і злість. Однак, якщо його життя в небезпеці, відповідальний духовний наставник, група чи церква, до якої належить новонавернений, повинні попіклуватися про нього і стати на захист його прав. Однак, пропонуючи таку допомогу, вони повинні остерігатися, надаючи притулок неповнолітнім, тому що закон цього не дозволяє.

Партнерові у шлюбі можуть загрожувати розлученням, якщо він чи вона повірить в Христа. Відходження від ісламу є одним з небагатьох випадків, коли жінка може вимагати розлучення. У цьому випадку діти належать лише їй. Якщо чоловік розлучається з дружиною, тому що вона повірила в Христа, вона втрачає усі права на дітей і може бути вигнана з дому. Нам важко уявити, яких страждань зазнають деякі матері в ісламському світі заради Ісуса.

Втечі і обхідні шляхи
Мусульмани не часто звертаються до таких крайніх методів, як тортури і вбивство членів власної сім’ї. Дві третіх усіх мусульман більш-менш ліберальні і майже не переймаються питанням релігії. Але щоб не втратити репутацію і прийняття в ісламському суспільстві, вони не можуть дозволити, щоб поміж них перебував віровідступник. Вони намагаються відділитися від того, хто перетнув межу, або, якщо можливо, відсилають його за кордон.

Однак одна третя частина мусульман таки дає волю ненависті, якщо один з членів їхнього клану навертається до Ісуса. Вони повинні покарати його, аби врятувати. Якщо не вдається, тоді намагаються його знищити. Обидві сторони сприймають дуже болісно, якщо один з них стає християнином, але лише деякі серед них є настільки фанатичними у вірі, що готові вбити віровідступника.

У наші дні новонавернені, яким загрожує справжня небезпека, не чекають надто довго, а тікають ще до того, як їх вб’ють. Вони переховуються в друзів або втікають у інші країни під вигаданими іменами.

Новонавернений, який ще не досяг свого незалежного «я» і живе в середовищі «ми» свого клану, бажає привести своїх найближчих родичів до Ісуса, отримавши дух Христової любові після свого навернення. І саме це є причиною для його рідні відкинути і ненавидіти його щосили (Івана 16:1-4). Незважаючи на це, новонавернені вірою тримаються свідчення апостола Павла, який мовив до охоронця в’язниці: «Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім» (Дії Апостолів 16:31)

Чи не варто нам оберігати новонавернених від таких страждань? Віруючі знову і знову запитують: «Якщо навернення до Ісуса спричиняє такий біль, чи не буде більш милостиво дозволити мусульманам залишаються у власній релігії?» Якщо хтось сперечається в такий спосіб, то він не зрозумів ні Мухаммеда, ні Христа. В ісламі немає спасіння, немає впевненості, що гріхи будуть прощені, немає викуплення, немає миру, ні Святого Духа, ані вічного життя. Мусульманин без Ісуса Христа є втраченим і духовно мертвим! Лише Божий Син міг сказати: «Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Від Івана 14:6) Немає шляху до істинного Бога, як не через хрест! Якщо ви хочете вберегти новонавернених від страждань, ви стаєте як Петро, який хотів вберегти Ісуса від сходження на хрест (Матвія 16:22-23). Сувора відповідь Ісуса стосується всіх, хто хоче вберегти новонавернених від страждань.

Наш Господь чітко сказав: «Кожен, хто за Ймення Моє кине дім, чи братів, чи сестер, або батька, чи матір, чи діти, чи землі, той багатократно одержить і успадкує вічне життя» (Від Матвія 19:29; Марка 10:29; Луки 18:29). Ісус йде навіть на крок вперед і каже: «Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний. І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний. Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою, той знайде її» (Від Матвія 10:37-39; 16:24-25; Луки 9:23-26; Івана 12:25).

Легко говорити чи писати ці слова до інших, але пережити їх на власному досвіді надзвичайно важко. Тому, приймати усіх віруючих, яких переслідують за ім’я Ісуса, у нашу духовну родину і турбуватися про них доти, допоки вони самі не зможуть попіклуватися про себе, – це наш прямий обов’язок.

Поки новонавернений зростає духовно і відокремлюється від загального «ми» свого клану, він стикається з певними випробуваннями, які повинен одолати, хоча поки що він лише початківець у вірі.

Що таке істинне об’явлення?
Будучи колись мусульманином, новонавернений думав, що усі об’явлені книги, на зразок Тори, Псалмів, Євангелій і Корану походять від оригінальної книги на небесах і гармоніюють одна з одною. Але проходить небагато часу, як новонавернений знаходить непоєднувані відмінності між Біблією і Кораном. Євангелія свідчать про те, що Христос є Сином Божим, 50 разів, а Коран заперечує це 17 разів. Про останній день життя Ісуса сказано значно чіткіше, згадуючи усі його страждання і смерть. Однак Коран стверджує: «Вони не вбивали його, вони не розпинали його. Їм так лише здавалося» (Сура аль-Ніса 4:157). Євангеліє 187 разів об’являє, що Бог є Отцем, що Він є нашим Отцем. Коран же каже, що Аллах не є отцем, і що немає таких, як він (Сура аль-Іклас 112:1-4). У Біблії ми читаємо про моногамний шлюб, про заборону розлучення, про прощення ворогів, і про Святого Духа, який замешкує в тих, хто слідує за Христом. У Святій Книзі мусульман Аллах дозволяє полігамію, чоловік має право розлучатися коли забажає, є божественний обов’язок помсти або виплати кривавих грошей, а отримати божого духа просто неможливо, бо один Аллах є великим! А всі інші – його раби, навіть Ісус і Святий Дух!

Тому перед новонаверненим постає питання: «Яка з книг містить істинне об’явлення, а котра є обманом чи брехнею? Питання не приходить десь іззовні. Воно зароджується у ньому всередині, у самому серці. І нам не варто пропонувати йому наші обережні відповіді. Він сам має розпізнати правду, аби встояти проти нападів свого клану і друзів. Ми повинні складати йому компанію в молитві, вказувати на корисні уривки в Біблії, роздумувати з ним в усіх його труднощах, аж поки він сам не збагне через Слово Боже: лише Біблія є істинним Словом Божим! Вона повна життя і сили. А Коран помиляється, він є підробленим об’явленням і продуктом антибіблійного духа.

Гріхи, які не прощаються
На духовний стан новонаверненого може впливати ще одна спокуса. Коран стверджує, що існують три гріхи, які не можуть бути прощеними в жодному випадку:

Кожен, хто додає іншого бога до Аллаха, проклятий (Сура аль-Тавба 9:29).

Кожен, хто залишає іслам і стає християнином, проклятий тричі (Сура аль-Бакара 2:161).

Гнів Аллаха падає на того, хто умисно вб’є мусульманина, не маючи причини для помсти (Сура аль-Ніса 4:93).

Той, хто запрошує мусульманина до Ісуса, тим самим запрошує його скоїти два гріхи, яким немає прощення, і які в ісламі можна прирівняти до гріха, скоєного проти Святого Духа в Євангелії. Якщо християнина попросять сказати щось ганебне чи блюзнірське проти єдності Святої Трійці, він не вагатиметься, а з обуренням відмовиться. Внутрішня перешкода, яку має подолати навернений з ісламу, чимось схожа на це. Аби набути Христа і вічне життя, він повинен добровільно згрішити проти того, що колись було для нього священним. В жодному випадку ми не повинні тиснути на нього прийняти негайне рішення, а супроводжувати його в молитві і допомагати порадами, а також допомогти стати більше закоріненим, впевненим та потішеним в Євангелії (Римлян 8:14-16; Коринтян 12:2-3).

Для ісламських слухачів в Корані є ще декілька застережень, які зводяться до того, що кожен, хто відійде від ісламу, втратить усі переваги своїх добрих вчинків і не матиме нічого, щоб показати під час суду Аллаха і збалансувати свої гріхи (Сури аль-Каф 18:105; аль-Зумар 39:65, та інші). Але Христос запевняє їх: «Моєї благодаті достатньо! Ваших же вчинків не вистачить, щоб виправдатися. Моя пролита кров – це ваша праведність!»

Засуджений на смерть
Гірка пілюля, яку повинен проковтнути кожен навернений з ісламу, – це вердикт згідно шаріату про те, що кожен віровідступник повинен «померти» (Сура аль-Бакара 2:217). Досить дивно, що в Корані не сказано, що такий має бути «вбитим». Цей факт підштовхнув ісламських правознавців переглянути традиції Мухаммеда, чи немає в них бува «усного» висловлювання, яке б вимагало вбивати віровідступників згідно положень ісламу. Але оскільки засудження мусульманина на смерть з причини, яка чітко не згадана в Корані, є протизаконним, правознавці просунули наказ вбивати новонавернених на підставі консенсусу або погодження з боку ісламських правознавців. Вони не погоджуються лише щодо тривалості періоду роздумів у в’язниці, перш ніж буде виконано смертний вирок. Дехто пропонує три дні, хтось цілий місяць, впродовж якого іслам потрібно заново витлумачити відступнику, аби повернути його назад до свого коріння. Якщо ж він категорично відмовляється, смертний вирок має бути виконаний без зволікань.

Більшість ісламських країн, на щастя, не практикують страту навернених у християнство! Всесвітні права захисту людей протирічать шаріату. Тому ліберальні ісламські держави відмовляються виконувати цей ісламський закон. Вони апелюють до одного єдиного віршу в Корані, в якому йдеться лише про «смерть» новонаверненого, але не його «страту» чи «вбивство» (Сура аль-Бакара 2:217). «Аллах засудить його і дасть йому одного дня померти, але уряд не має повноважень вбивати його», – зазначає дехто з правових консультантів.

Однак фундаменталісти серед мусульман думають інакше. Вони вимагають негайного і повного застосування шаріату і немилосердної страти кожного відступника. З цієї причини новонавернені віруючі Христа, звинувачені через неправдиві підозри, потрапляють у в’язниці, піддаються допитам, тортурам, а їхнє звільнення затягується на місяці, аж поки іноземні політики чи президенти не домовляться про їхнє звільнення. Декому з них у в’язниці обіцяли: якщо ти знову визнаєш ісламське кредо віри двічі, тебе випустять негайно. Одна ув’язнена мама відповіла: «Я обираю бути ув’язненою, але з Ісусом Христом, а не піклуватися про своїх дітей без Христа». Коли один батько заради своїх дітей двічі визнав ісламське кредо віри, вони посміялися з нього і сказали: «Ти лише прикидаєшся, що знову прийняв іслам заради дітей. В серці ти лишається християнином. Тому не бачити тобі свободи».

Більшість християн на Заході та в Кореї навіть не уявляють, що на законному рівні означає для мусульманина стати християнином. Якщо у ліберальних країнах не вбивають віровідступника, то його фундаменталіський клан просто зобов’язаний змити сором зі свого імені і вбити «безбожника». У Саудівській Аравії та Ірані, а також в Пакистані та інших консервативних ісламських державах, при доведенні факту віровідступництва смертельний вирок втілюють у дію. Колишній король Марокко, Хасан ІІ на питання делегації від організації Міжнародна Амністія відповів: «У нашій країні ми маємо один основний закон: Аллах, король і держава. Коли хтось приходить і наполягає, що є краща релігія, аніж іслам, ми маємо обстежити його, віддавши в руки спеціалістів-медиків, аби переконатися, що він при своєму розумі. Якщо він здоровий, але продовжує пропагувати своє невір’я, ми повинні його покарати».

Чи усі християни є мусульманами?
Найпідступніша спокуса, з якою може стикнутися новонавернений, походить від доброзичливих місіонерів. В Корані вони можуть знайти вірш, який стверджує, що усі послідовники Христа є мусульманами (Сура аль-Імран 3:52; аль-Маїда 5:111). Однак, наївні читачі Корану не бачать, що ці два вірші були відвертою пасткою, поставленою Мухаммедом для делегації християн з Північного Ємену. У цих віршах він допускає, щоб апостоли Христа визнали, що вони вже були добрими мусульманами, аби єпископ і цар Ваді Найрану могли прийти до розуміння: якщо апостоли Ісуса є мусульманами, то й нам теж слід бути мусульманами-християнами! Тоді нас залишать в спокої і не будуть переслідувати. Але цар і єпископ були на сторожі у духовному аспекті і не потрапили у пастку. Вони залишилися християнами, були підкорені і вигнані з країни через кілька років потому. Сьогодні спокусливий шепіт Мухаммеда поширюється по усіх ісламських країнах знову: «Вам не потрібно навертатися до Христа відкрито і одноосібно. Віруйте в Аллаха і також в Мухаммеда! Ви можете бути мусульманами і християнами одночасно. Якщо існують месіанські євреї, то можуть бути і мусульманські християни!»

Ці фальшиві пророки не знають ісламу і не збагнули рішучих слів Ісуса та апостола Павла. Іслам – це антихристиянський дух (1 Івана 2:21-25 і 4:1-5) і представляє хибне об’явлення від ангела, який збунтував проти Бога і був скинутий (Галатів 1:8-9). Мусульмани пов’язані колективним духом і потребують звільнення завдяки силі Христовій. Якщо ви думаєте, що можете євангелізувати мусульманина без розп’ятого Сина Божого, то будете засуджені словами Самого Ісуса в Матвія 10:32-33; 16:23-25; Римлян 1:16-17; 1 Коринтян 1:18-24, та інших.

Останній президент Судану Турабі використав ці два вірші з Корану і офіційно проголосив, що усі християни в Судані є мусульманами, і що християни-чоловіки можуть без перешкод одружуватися з суданськими дівчатами- мусульманками. Зробивши це, він пішов слідами Валаама, який порадив Балакові заснувати свій народ через змішані шлюби з ізраїльтянами. Таким чином, звичаї поганського клану поглинули усіх ізраїльтян вже через декілька років (Числа 31:16; 2 Петра 2:15; Юди 11; Об’явлення 2:14). Турабі був засуджений релігійними правознавцями Саудівської Аравії за його антиісламський підхід.

Контекстуалізація – помилка?
Мета вчителів контекстуалізації очевидна. Якщо новонавернений виглядає як мусульманин і залишається мусульманином, але в той же час є християнином, він не потерпатиме від переслідувань, болю і смерті, він позбавить свою церкву труднощів, небезпеки і жертв. Але ці вчителі ігнорують той факт, що не можна змішувати воду і вогонь, що ніч втікає від денного світла. Сутінки – це лише перехідне явище, а не постійний стан речей!

У Єгипті один місіонер, який дотримувався ідеї контекстуалізації, привів до Христа офіцера таємною служби і запевнив його, що він може залишатися мусульманином і бути християнином водночас. Офіцеру припала до душі ця ідея, тому що в такий спосіб перед ним відчинялися двері обох соціальних класів. В такий синкретичний спосіб він завоював досить багато мусульман. Однак десь через півтора року він відчув, що не був ані рибою, ані м’ясом, ані хорошим мусульманином, ані істинним християнином, і вимагав, щоб його охрестили в іншій церкві. Після цього його колеги з секретної служби звинуватили його у тому, що він відійшов від ісламу і покарали його, вдаючись до усіх тортур, які він використовував колись сам, аби повернути назад до ісламу віровідступників. Однак він залишився вірним Ісусу і з допомогою друзів зумів втекти за кордон.

Невдовзі уся ця група прихильників контекстуалізації розпалась і опиналась у в’язниці. Газети публікували гнівні статті з насмішкуватими заголовками: «Християнські вовки в мусульманських шкурах намагаються спокусити невинних мусульман!» Сім’ї іноземців, що опинилися під арештом, були звільнені за сприяння послів їхніх країн через кілька тижнів потому і вислані з Єгипту.

Ці легковірні з добрими намірами друзі напевно так і не помітили, що місійна праця серед мусульман сприймається як спокушання і порушення миру. Згідно Корану така образа значно сильніша, аніж навіть вбивство (Сура аль-Бакара 2:217). Кожен, хто створює такі проблеми у державі, може бути вбитим чи розп’ятим. Йому в якості покарання можуть відрубати одну з долонь та ногу або його можуть депортувати з країни (Сура аль-Маїда 5:33). Згідно Корану та шаріату місіонерська праця – це величезний злочин. Спокусник, а також спокушений, мають бути засуджені на смерть, незалежно від того, чи були вони місіонерами, що самі заробляють собі на життя, чи жили як мусульмани-християни.

Свідок Христа, одягнений як мусульманин, і який прикидається мусульманином, але насправді є слугою Христа, згідно ісламського закону юридично вважається мусульманином-віровідступником і заслуговує смертельного покарання. Окрім того, його визнають лицеміром, шахраєм і єретиком. Згідно шаріату, його можуть вбити негайно, навіть без оголошення вердикту.

Мусульманин часто не знає усіх деталей закону шаріату. Ті, що служать серед мусульман, не повинні вести до Христа надто швидко і поверхнево тих, хто перебуває у пошуку. І найголовніше, їм не можна надавати хрещення надто рано. Не так давно увірувавши, людина повинна розуміти, що означає стати християнином. Духовна зрілість важливіша, аніж яскраві враження багатьох охрещених. Спочатку якість, а потім кількість!

Якщо хтось поміркує про ці різні кроки виходу окремих мусульман з їхнього ісламського середовища, клану і сім’ї, то зможете зрозуміти, що новонавернений сміливо може ототожнити себе зі сказаним апостолом Павлом:

'''За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення. Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив. Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любові Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!''' (До Римлян 8:36-39)

8.04 -- Інтеграція новонавернених в існуючі церкви

Інтеграція в існуючі церкви часто виявляється найбільш вразливою складовою трьох найбільших проблем, від яких можуть потерпати люди з ісламським минулим, які слідують за Христом. Більшість православних, римо-католицьких та протестантських церков в Азії та Африці, а інколи й у Європі, не схильні приймати нових віруючих з ісламу. Для цього є ціла низка причин, які перераховані нижче:

● Інколи мусульмани очікують фінансової допомоги і готові міняти свою релігію, як рукавиці, аби отримати гроші, але ця віра поверхнева і триває лише доти, доки є гроші. «Чий хліб їси, того пісню й співаєш!» Цей принцип діє і в ісламському світі теж.

● Уявіть, що молода дівчина, яка увірувала в Христа, приводить з собою молодого мусульманина, щоб його охрестили, і щоб вона могла з ним одружитися. Вони розуміють, що змішані шлюби не схвалюються у їхній спільноті. Такий намір може бути схвальним для них обох, але не для клану, з якого вони походять, не для закону і не для спільноти, які виступають проти них. Таке «навернення» часто нечесне і може призвести до багатьох проблем.

● Згідно ісламських положень щодо менших, будь-яка місіонерська праця серед мусульман для корінних християн є забороненою (Сури аль-Бакара 2:217; аль-Маїда 5:33). Прихід, який терпимо ставиться до євангелизму серед мусульман «одним» з його членів, має понести покарання і врешті-решт бути закритим. Ми можемо зрозуміти, що священники, пастори і єпископи приділяють величезну увагу тому, аби жоден член їхнього приходу не приймав участі в будь-якій євангелізаційній праці серед мусульман відкрито чи за дорученням керівного органу їхньої церкви, тому що в такому випадку їхня церква може бути зачинена урядом.

● Дехто з іноземних чи місцевих євангелистів час від часу приводять зацікавлених мусульман у свої приходи, щоб пастор міг їх охрестити і прийняти нових віруючих. Але згодом їх дуже дивує той факт, що відповідальні у церкві старшини не виявляють жодного інтересу і відмовляються прийняти новоприбулих. Цілком зрозуміло, що євангелізаційна команда не повинна працювати таємно, не повідомивши когось із старшин, які фактично поширюють їхнє служіння і підтримують його. Старші в церкві повинні бути інформовані заздалегідь, аби вони могли підтримати служіння активної групи у своїх молитвах і були готові прийняти нових віруючих у своїх сім’ї, захистити від нападів і наставляти у їхніх подальших кроках.

● Пташка будує гніздо, перш ніж відкласти яйце, а не навпаки! Усім друзям, які готуються виконувати євангелізаційну працю в ісламських країнах, спочатку варто заснувати молитовні групи в та поза існуючими церквами, які підтримують виникаючі служіння, потреби і обов’язки. Якщо хтось організовує такі групи, то побачить більше плодів у віддаленому майбутньому, аніж авантюрний тип служителів, які дуже швидко залишають поле діяльності. У кожній церкві знайдеться кілька людей, які прихильно ставляться до євангелізаційної праці серед нехристиян, і вам потрібно молитися, щоб знайти їх.

Спілкування з громадою
Якщо мусульманин під час своєї духовної трансформації і після болісного вигнання з клану і суспільства наважується підійти до спільноти віруючих чи навіть церкви, або намагається знайти контакт з християнами, священниками чи пасторами, він часто переживає глибокий шок. Він відчуває: вони мені не довіряють! Вони думають, що я жебрак, або що я хочу спокусити одну з їхніх дівчат, або вони підозрюють, що я шпигун! Це ніби вилити йому на голову відро крижаної води тоді, коли він тільки-тільки входить у ворота християнства!

Звичайно, мусульмани у повсякденному житті використовують термінологію і мову, відмінну від більшості християн, і навіть якщо вживають ті ж слова, вони для них мають інше значення. Вони поводяться і одягаються інакше, ніж християни, тому останні досить швидко помічають відмінності. Обидві сторони відчувають присутність невидимої стіни.

Найперше, чого потребує новонавернений,– це довіра, розуміння і любов! Віруючі брати і сестри, які моляться, повинні підходити і знайомитися, розмовляти з ним, запрошувати у свої домівки і допомогти йому відчути: «Ти один з нас, ми повинні бути разом!» Але таке запрошення не мають робити родини, в яких є дівчата на виданні, тому що в такому випадку це запрошення буде витлумачене в хибний спосіб.

Однак церковна громада все-таки має бути тим гніздом, де народжений згори віруючий почувається як вдома. Спільність з тими, хто слідує за Христом, для нього стає новим «ми», яке він шукає і якого потребує після вигнання з клану. Община стає його новою сім’єю, без якої мало хто здатен вижити. Дуже важливо підготувати і навчити общину приймати новонавернених, бо в цьому, власне, і полягає їх досягнення.

Старші і пастори не повинні ані заохочувати, ані дозволяти новому віруючому брату виголошувати своє свідчення віри з кафедри чи зі сцени. Дозволити йому виглядати великим і важливим буде контрпродуктивно, оскільки незабаром людина може просто вибухнути, як повітряна кулька. Краще доручити йому невелике служіння в спільноті і давати відповідальні завданні в групі, аби він почувався прийнятим і відчував, що до нього ставляться, як до всіх інших. Він є таким, як і ми, виправданим по Божій благодаті грішником.

Коли новонаверненого приймає християнська сім’я, вони також мають його захищати. На Близькому Сході гостинність для мусульман і християн є священною. Був один з братів, який загородив вхід у дім родичам, що були готові вчини акт помсти, і промовив: ви отримаєте нашого брата-втікача лише через мій труп! І ті пішли геть, не досягнувши успіху, і дуже розчаровані через арабський звичай гостинності.

В поті чола будете їсти хліб свій!
Коли мусульманин стає християнином, але живе в мусульманському оточенні, він зазвичай втрачає роботу, тому що на нього дивляться, як на проклятого Аллахом, його ангелами і усіма мусульманами (Сура аль-Бакара 2:161). Для них він став нечистим (Сура аль-Тавба 9:28). Жоден мусульманин не захоче більше спілкуватися з тим, хто споживає свинину і п’є вино, а тим більше дати йому роботу!

Нагальне завдання для пастора приходу чи євангелізаційного лідера – знайти або створити роботу для нових віруючих у Христа. Недостатньо просто запрошувати новонаверненого на обід в сім’ю почергово. У віддаленому майбутньому така практика стане для нього руйнівною. Також новонаверненому не варто дарувати ані малих, ані великих подарунків чи гроші. Для мусульманина, який має почуття власної гідності, це вважатиметься зневагою! Вони не жебраки, а брати і сестри. Що їм дійсно потрібно, то це хороша робота або навчання якійсь професії. Декому з них навіть потрібно вчитися важко працювати. Тож, у цій сфері є чимало проблем.

Один пастор перефарбував хол у своїй церкві кілька разів за рік, щоб дати роботу новонаверненим. Він хотів допомогти їм. В такий спосіб він дав їм відчути, що вони виконують цінну працю. Інший пастор просив нарубати дров, скопати город, прибирати в будинку та на подвір’ї, виконувати роль посланців, набирати тексти, здійснювати переклади, продавати книги чи давав будь-яку іншу роботу, аби вони могли виконувати реальну працю, а не просто отримували бакшиш (чайові).

Новонаверненим часто бракує професійних навичок або завершеного навчання в учбовому закладі. Деяких дівчат потрібно навчати шити, молодих чоловіків – навиків користування комп’ютером, деяким допомогти здати екзамен з водіння, а декому потрібна стипендія, аби закінчити школу. Але це все коштує. Гроші не варто давати просто так, безумовно, а на умовах позики, яка передбачає повернення. На початках не потрібно позичати великі суми грошей. Лише коли невеликі суми були чесно і віддано повернуті, можна очікувати, що буде повернуто і більші позики. «Хто вірний в найменшому, і в великому вірний; і хто несправедливий в найменшому, і в великому несправедливий» (Від Луки 16:10)

Якось у Біблійне товариство в одному з ісламських міст прийшов мусульманин і попросив Біблії, щоб продавати їх на стихійному ринку. Коли представник товариства завагався, той сказав: «Випробуй мене і дай мені дві Біблії. Потім я принесу тобі гроші за одну з них, а гроші за іншу залишу собі, як платню». Згодом того ж дня вуличний торговець приніс гроші і отримав на продаж вже чотири Біблії. Через два дні він приніс гроші, вторговані за дві Біблії і отримав вже вісім книг. Він був вірним у малому, тому згодом йому не побоялися довірити 16 і навіть 20 Біблій, які він продав на відкритому ринку, де жоден християнин не насмілиться пропонувати Біблії.

Коли виникає потреба знайти чи створити нові робочі місця, варто заручитися підтримкою молитовної групи, яка стане опорою для євангелізаційної команди. Оскільки більшість людей у такій групі теж працюють, вони обов’язково знатимуть, де і коли виникають вакантні робочі місця.

Євангелізаційна праця серед мусульман – це не лише надання духовних порад чи консультацій, але й піклування про їхні фізичні потреби. Через тиждень після того, як команда студентів біблійної школи повернулась з острова Форт Ламі, що в Індійському океані, пригніченою та мало не у депресивному стані після невдалої євангелізації, на порозі будинку одного із студентів з’явився мусульманин, мешканець острова. Він розповів, що підібрав і прочитав один з трактатів, покинутий студентами. Фанатики острів’яни вигнали його з острова лише за те, що він виявив цікавість до написаного. Студент біблійної школи, у двері якого постукав вигнанець-мусульманин, запитав у свого вчителя: «Що мені тепер робити з цим молодим чоловіком?» А коли у відповідь почув: «Ти знайшов брата», то швидко підхопив: «Так, духовного брата!» На запитання вчителя, що він зробив би, якби його рідний брат-утікач постукав у його двері, він відповів: «Я б широко відчинив двері і сказав би йому: «Моє ліжко – твоє ліжко, все, що у моєму холодильнику, – твоє». Коли студенту сказали, що вигнаний мусульманин був не лише його духовним братом, але й справжнім братом, за якого він несе відповідальність, той засоромлено похилив голову, бо зрозумів, що місія серед мусульман означає не лише духовне служіння Словом, але й суттєві пожертви з нашого боку.

Недобре людині бути самій!
На кожного неодруженого чоловіка чи неодружену жінку, які досягли віку 30 років, в ісламському світі власний клан і друзі дивляться з підозрою, вважаючи це нездоровим або ненормальним. Тому важливо, щоб кожен новонавернений чоловік чи жінка знайшли подружнього партнера, який вірить у Христа.

Дехто з мусульман вважає хрещення лише одним з багатьох очищень, яке мусульманин має здійснити перед молитвою. Але коли він одружується з дівчиною-християнкою, розрив між ним, його кланом і ісламським суспільством (Уммою) є остаточним. Одруження з дівчиною-християнкою для багатьох мусульман означає значно глибший розрив з минулим, аніж хрещення.

Дуже шкода, що багато батьків-християн не часто дозволяють своїм дочкам одружуватися з мусульманами, які навернулись у християнство. Їх лякає їхній ісламський стиль життя, вони бояться, що ті будуть бити їхніх дочок. І якщо він промовить ісламське кредо віри двічі, то може знову повернутися в іслам. А тоді усі їхні діти будуть належати йому, а дружина зможе успадкувати лише восьму частину усього їхнього спільно набутого майна.

З одного боку, колишні мусульманки надають перевагу одруженню з християнами-іноземцями, щоб мати змогу емігрувати з країни. Таким чином, вони залишають місцевих віруючих чоловіків самотніми, неодруженими. А останні змушені одружуватися з дівчатами-мусульманками. Таким чином віра наверненого в християнство опиняється під загрозою, бо жінка-мусульманка може попросити про розлучення за будь-якої нагоди, оскільки чоловік покинув іслам, і відповідно усі їхні діти та майно належатимуть їй.

Необхідна мудрість і керівництво Ісуса Христа, щоб двоє віруючих партнерів, по можливості з ісламським минулим, знайшли одне одного. Лише тоді їм буде гарантоване благословенне сімейне життя в ім’я Ісуса. Це також може стати основою для нової домашньої церкви. Зустрічі церкви можуть мати місце лише тоді, коли обоє подружніх партнерів згідні піти на ризик і проводити таємні зустрічі у їхньому домі. Якщо ж такі зустрічі будуть викриті, обоє будуть арештовані, а їхнє майно буде конфісковане. Шлюб в ім’я Ісуса Христа має далекосяжні наслідки, а також є способом заснування нових домашніх церков.

Братам і сестрам, відповідальним за існуючі церкви, потрібно налагоджувати і підтримувати контакти між молодими християнами-чоловіками і неодруженими дівчатами, щоб ті могли зустрічатися і спілкуватися. Це досить складно робити в робочих ісламських кварталах, але у великих містах це вже більше не проблема. Те, як молоді чоловіки і дівчата живуть і зустрічаються в університетських містечках, в бібліотеках, в аеропортах та в парках, чітко демонструє новий тренд.

Один приклад, який виглядає досить старомодно, може спонукати нас до чогось нового і кращого:

Жив собі у Марокко вродливий молодий християнин, який був директором однієї з місцевих шкіл. Він ніяк не міг знайти собі відповідної партнерки для подружнього життя. Тому він сказав собі: «Укладу-но я з Богом «угоду Адама». Якщо Творець ввів Адама у глибокий сон, взяв одне з його ребер і створив з нього Єву, найпрекраснішу жінку на світі, а потім подарував її йому, то і я більше не буду шукати собі дружини, а чекатиму, поки Господь подарує мені найкращу з усіх жінок».

А Господь послав йому стареньку сестру-місіонерку, яка привіталась з ним і сказала: «Еміре, тобі вже час одружуватися!» А той відповів: «Дякую тобі, Господи!» Жінка продовжила: «Маю для тебе список з іменами 80 молодих дівчат-християнок, які бажають одружитися з послідовником Христа». «Чудово!» – відповів Емір. Старенька продовжувала: «Тепер вибери одну для себе». Емір відповів: «Але я не знаю жодної з цих дівчат». Місіонерка сказала: «Це неважливо. Бери олівець, заплющ очі, помолися і опусти руку на папір. Та, на котру покаже олівець, є тою, кого приготував для тебе Господь». Емір застогнав: «Я вмираю!» На що старенька жіночка промовила: «Не переживай. Прийшов час одружитися». Емір таки взяв олівець і опустив його тремтячою рукою на папір, розплющив очі і прочитав ім’я обраної. «Де вона живе?» – видихнув він. «500 км звідси, на півдні, на узбережжі», – відповіла вона. «Бери авто, їдь до неї та скажи: «Бог послав мене тобі, щоб ми одружилися».

Напівшокований, Емір взяв авто, рушив у дорогу, приїхав туди, де жила дівчина, знайшов її будинок, подзвонив у двері і – о, диво! – вона була вдома. Він промимрив своє послання і, справді, через якийсь час вони одружилися.

Однак, через кілька місяців потому він писав своїм друзям: «Моліться за мене, щоб я навчився любити мою дружину, бо вона має тверде серце, і не хоче того, чого хочу я, а коли вона чогось хоче, то цього я не хочу. Наше життя перетворилось на повільне вмирання. Як християнин, я не хочу бити її чи розлучитися з нею. Моліться, щоб я навчився любити мою вперту дружину». Сьогодні, коли гострі краї характерів обох вже трохи обтесались, вони мають кількох дітей і благословенні у шлюбі.

Не всі захоплюються методом тієї старенької сестрички, і ми теж не рекомендуємо його і не втілюємо самі! Однак їй вдалось об’єднати більше християн у шлюбі, аніж багатьом розумним теологам. Багато молодих чоловіків зітхали, кажучи: «От би й мені Господь послав такого ангела!»

У бідних ісламських країнах, таких як Марокко, не існує цивільних шлюбів, вони можуть укладатися тільки в присутності шейха в його офісі. Однак в багатьох випадках спеціальний подарунок допомагає переконати його підписати необхідні папери без особистої присутності пари на церемонії одруження, і нікому не доводиться класти руку на Коран. Однак діти від такого шлюбу залишаються мусульманами. У таких країнах, як Марокко, немає законного способу змінити запис у паспорті щодо віросповідання!

Коли навернений у християнство і віруюча жінка одружуються, в ісламських країнах це також означає об’єднання двох кланів. Розмови, дослідження і домовленості є необхідними, допоки не буде сплачено викуп за наречену, і поки не будуть задоволені обидві сторони. Молоді християнські пари часто святкують повторну шлюбну церемонію у своїй підпільній церкві, що вони власне і вважають початком їхнього спільного подружнього життя.

Окрім проблеми пошуку відповідного подружнього партнера в ісламських країнах, виникає також багато інших проблем:

Вже одружені новонавернені не можуть бути прийнятими в християнську спільноту, бо мають чотирьох дружин і численних дітей. В Судані одна паства вирішила надати хрещення одній такій великій родині і прийняти їх, якщо голова сім’ї визнає перед общиною, що він грішив не знаючи і йшов хибним шляхом. Він не міг розлучитися і покинути своїх дружин і дітей, бо був відповідальним за них. Таким чином, він мав відкрито погодитися з тим фактом, що у такому небіблійному статусі він не може брати на себе відповідальність служителя в церкві.

В Індії один лікар, маючи чотири дружини і 20 дітей, став християнином. Він вирішив євангелізувати своїх дружин і залишити ту, котра прийме Євангеліє. З іншими, які відкинули Сина Божого, він розлучився, але усі діти залишилися з ним. Помстою найстаршого сина однієї з залишених жінок було те, що після смерті він поховав батька за ісламським обрядом!

Приєднатися до християнської общини, знайти роботу і провадити християнський шлюб – це три важливих кроки для інтегрування в християнську церкву наверненого з ісламу віруючого. Проблеми, пов’язані з цими практичними кроками, інколи вимагають більше молитви, віри, часу і сили, аніж сам процес навернення мусульманина і його відокремлення від клану. Багато навернених частково або повністю приховують свою віру в Ісуса Христа від родичів, аж поки не зможуть забезпечити себе самі і жити своєю вірою з партнером, який сповідує християнство.

Критично необхідне для розвитку
Після свого навернення до Христа один молодий віруючий все ще був дуже далеко від того, щоб назватися зрілим християнином. Йому був потрібен час, щоб зростати у вірі, любові і надії. Йому було потрібно, як і нам усім, регулярно читати Біблію і приймати певні свої рішення в молитві. Він мав навчатися прощати інших, як Ісус простив нам (Матвія 6:14-15). Заповідь Христа не судити включає в себе й завдані нам іншими образи (Матвія 7:1-5).

Цей молодий віруючий дуже швидко зауважував слабкі місця інших християн. Він бачив, як пастор піднімається за кафедру з високо піднятою головою і проповідує тоном, який дуже відрізняється від його звичного способу спілкування. Він бачив, що в церкві є заможні і бідні християни, і що заможних поважають більше, тоді як на бідніших не зважають і ледве помічають. Показ мод на недільних зібраннях так само впадає у вічі, як і обговорення людей поза їхніми спинами. Але коли з’являється людина, про яку щойно говорили, усі прикидаються надзвичайно дружніми. «Вони лицеміри!», – незабаром робить висновок новонавернений. Дехто з пасторів поводить себе, як павич, який хизується своїм розкішним пір’ям. Ви побачите зовсім мало любові, зате багато пихи і байдужості. Незабаром він скаже: «Християни нічим не кращі за мусульман! Тут теж скрізь можна побачити поділ, амбіції та грубощі». Чого потрібно навчитися будь-якому новонаверненому, то це секрету взаємного прощення, молитви за інших, самозречення, визнання власної провини перед Богом та духовного смирення. Таємниця християнства – у вмінні прощати, а не в тому, щоб бути досконалим! Ми маємо прощати нашому брату чи сестрі аж 490 разів на день.

З іншого боку, так звані «зрілі» християни повинні навчитися не засуджувати навернених з інших релігій поспіхом. Більшість ісламських фраз, що злітають з їхніх вуст, їм краще не промовляти. У подружньому житті мають померти звички чоловіка, як паші, а натомість зростати його Христоцентричне бажання служити іншим. Їм потрібен час, щоб навчитися старанно працювати впродовж восьмигодинного робочого дня, заробляючи на прожиття для своїх сімей. У політичній сфері вони не повинні засуджувати своїх опонентів, а любити їх і молитися за них. Колективна людська ненависть до сусідніх держав потребує суттєвого оновлення і порятунку. Брехлива пропаганда на телебаченні, в журналах та на плакатах кличе до сили Святого Духа вимкнути телевізори та подолати нечисті мрії та уявлення, які випромінюються з екранів. Пасивність фаталізму потрібно побороти свідомою відповідальністю в Христі. Без освячення новонавернений з іншої релігії теж не побачить свого Господа.

То в чому ж полягає вирішення цих проблем? Як християни, ми потребуємо погляд матері, а не поліцейського, коли маємо справу з новонаверненими. Поліцейський бачить завдану шкоду і пише свій рапорт. Мати ж бачить помилку своєї дитини і карає з любов’ю та сподіванням, що дитина виправиться!

Мати змінює підгузки своєму маляті кілька разів на день. І повірте мені, справа ця не з приємних. Але мати, а інколи й батько, виконують цей обов’язок любові як належний. Як довго? Тиждень? Місяць? А тоді втомлюються, кажуть, що їм набридло і кидають підгузки разом з дитям у смітник? Ні, це неможливо! Чому? Бо мати – це мати, а батько – це батько. Вони миють своє дитя безліч разів, протягом року, двох, і навіть довше, якщо потрібно. Їх спонукає до цього їхня любов.

Нам варто духовно служити колишньому мусульманину впродовж років, поки він не стане повноцінним, посвяченим і підготованим служити іншим в ім’я Ісуса. Невпинна сила Сина Божого сильніша, ніж ми думаємо: «Бо кожен, хто родився від Бога, перемагає світ. А оце перемога, що світ перемогла, віра наша. А хто світ перемагає, як не той, хто вірує, що Ісус то Син Божий?» (1 Івана 5:4,5)

Любов Ісуса Христа спонукає нас рухатися вперед, служачи тим, хто покинув дух і звичаї ісламу і прийняв Христа та Його характер. Приклад і вірність багатьох християн є надзвичайно переконливою, як писав пастор Іскандер Джадід, колишній мусульманин:

Якби усі християни були справжніми християнами,
то жоден мусульманин не
залишився б мусульманином.

8.05 -- КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

Любий читачу!

Якщо ти уважно вивчав цей буклет, то зможеш легко відповісти на наступні запитання. Кожен, хто дасть 90 відсотків правильних відповідей на запитання з восьми буклетів даної серії, отримає сертифікат від нашого центру про

Поглиблене вивчення
допоміжних способів проведення бесід та дискусій з мусульманами про Ісуса

як заохочення до його/її подальшого служіння Христу.

  1. Які три основні перешкоди мають подолати слуги Господні, щоб скерувати мусульманина до Христа?
  2. Яка найбільша проблема відділяє іслам від християнства?
  3. Ким є Аллах в ісламі? 
  4. Що пропонує Отець Ісуса Христа своїм дітям такого, про що мусульмани не мають жодного уявлення?
  5. Чому Аллаха в ісламі жодним чином не можна вважати нашим небесним Отцем?
  6. Що означає в ісламі поняття благодать і що воно означає в християнстві?
  7. Чому мусульманин може просити Аллаха пробачити йому помилки, але в той же час зовсім не вважає себе грішником?
  8. Яка відмінність між поняттям визначеності наперед в ісламі і обранням в християнстві? Чому мусульмани часто «вибухають» в емоційному плані, незважаючи на фаталізм, тоді як арабські християни схильні бути більш активними, чистими і терплячими?
  9. Чому в ісламі відсутній Дух Правди? За яких обставин основи шаріату дозволяють мусульманам обманювати і навіть порушувати обіцянки?
  10. Яка відмінність між мусульманською полігамією і християнською моногамією? 
  11. Як вчителі Корану навчають у школі? Чому від дітей вимагають знати, як аргументувати та вирішувати проблеми, а не вміти? 
  12. Чому Коран і шаріат не скасували рабства, у такий спосіб даючи мусульманам у Західному Судані право на володіння рабами? Яким чином дух, що підкреслює ці принципи, впливає на ставлення власників фабрик чи ферм до їхніх працівників?   
  13. Чому демократія завжди вважається антиісламською? Чому Священна війна в ісламі незмінно прагне встановити релігійну державу?
  14. Скільки часу потрібно мусульманину, щоб перебудувати своє мислення, позбавитися мусульманської культури і стати зрілим християнином? Чому штучна, нещира контекстуалізація є антипродуктивною в біблійній євангелізації та досягненні мусульман? 
  15. Що означає для багатьох мусульман продовжувати жити в колективному рабстві їхніх кланів, ще не ставши окремою особистістю? Як ця реальність має впливати на нашу стратегію євангелізму?
  16. Де в Корані сказано, що мусульманин не повинен ставитися до євреїв чи християн як до друзів чи партнерів по бізнесу? 
  17. Чому сім’я мусульманина може дозволити йому читати Біблію, але навряд чи зможе колись дозволити йому стати християнином? Кого у сім’ї, зазвичай, обирають застерегти того, хто шукає Бога, не слідувати вірою за Христом?
  18. Наскільки великий перелік покарань буде застосовано консервативними батьками, аби вберегти свого нащадка чи родича від відвернення від ісламу?
  19. Чому новонавернений мусульманин не повинен залишати своїх батьків чи сім’ю надто швидко? Як він повинен поводитися, якщо не може відкрито говорити про свою нову віру?
  20. Який відсоток мусульман є ліберальними, і скільки мусульман схильні до консерватизму, підкорюючись Корану та шаріату?   
  21. Як мусульманин може дізнатися, котрі з книг, що вважаються такими, які мають небесне походження, містять справжнє об’явлення? Чи є Коран божественно натхненою книгою?  
  22. Які три гріхи в ісламі ніколи не можуть бути прощені? Що це означає для наверненого з ісламу, коли він відчуває поклик слідувати за Христом?
  23. Чому кожен навернений з ісламу в християнство на законному рівні вважається вартим засудження на смерть, навіть якщо Коран не вимагає його страти?
  24. Чи всі християни є «мусульманами», як стверджує Коран? Яка мета цієї мусульманської пастки і яку небезпеку вона приховує?
  25. Як відрізнити біблійну контекстуалізацію від небіблійної і гуманістичної? (чит. Матвія 16:21-23) 
  26. Чому любов без правди – це брехня, а правда без любові – це вбивство?
  27. Де можна знайти такі церкви, які не готові прийняти у ряди своїх членів, навернених з ісламу?
  28. З якої основної причини церковні лідери та старші не наважуються або вагаються приймати навернених з ісламу у свої общини? Як можна подолати таке жахливе ставлення?
  29. Як нам слід приймати вірних навернених з ісламу у свої спільноти, щоб вони могли почуватися поруч з нами як вдома і знайти свій новий клан і своє «гніздо» у спільності з нами?  
  30. Чому в деяких мусульманських країнах значно корисніше спочатку збирати тих, хто шукає Христа, на окремі зустрічі, і лише згодом приводити їх на основні зібрання церкви?
  31. Чому церковні старшини повинні забезпечувати навернених роботою, і яким чином можна підготувати до праці ненавчених навернених? Чому вони мають навчитися працювати так само важко, як це робимо ми? 
  32. Чому спочатку нам не варто пропонувати наверненим чи тим, хто перебуває в пошуку, грошових подарунків (бакшиш), а натомість допомогти їм невеликими позиками?  
  33. Як ми можемо допомогти наверненим з ісламу знайти подружнього партнера християнина чи християнку? Чому мусульманські сім’ї часто вважають шлюб з віруючими християнином чи християнкою значно важливішим і серйознішим кроком, ніж хрещення?  
  34. Чому в деяких мусульманських країнах християнський шлюб є неможливим і юридично незаконним, а діти внаслідок такого шлюбу мають залишатися мусульманами згідно своїх паспортів?
  35. Яке рішення має прийняти церковна рада, якщо мусульманин з двома, трьома чи чотирма дружинами просить про хрещення? Чи повинен він розлучитися з іншими дружинами, лишивши одну? І як бути з дітьми від інших дружин?
  36. Чому наверненому з ісламу краще одружуватися з віруючою християнкою, а не з мусульманкою? Які можливі наслідки у кожному з випадків?
  37. Чому навернені з ісламу мусульмани часто перебувають під негативним враженням від поведінки церковних лідерів та інших членів церкви? Яка духовна таємниця є у християнській спільноті?
  38. Які помилки у поведінці навернених з ісламу можуть вразити і навіть шокувати деяких консервативних християн?
  39. Як довго потрібно прощати наверненому з ісламу його серйозні помилки, одночасно продовжуючи вважати його справжнім християнином?
  40. У чому секрет успішного євангелизму серед мусульман? Чому подальша праця з наверненими з ісламу займає більше часу, аніж власне сам євангелизм?

Кожному учаснику цього опитування дозволяється використовувати будь-які джерела у своєму розпорядженні і просити допомоги у будь-якої довіреної особи, даючи відповіді на ці запитання. Ми очікуємо ваші письмові відповіді, включно з вашою повною адресою, у звичайному листі чи на електронну пошту. Ми молимось за вас до Ісуса, нашого живого Господа, щоб Він кликав, посилав, скеровував, зміцняв, захищав і перебував з вами кожен день вашого життя!

Ваші, через служіння Йому,

Абд ал-Масіх та брати

Надсилайте ваші відповіді на адресу:

GRACE AND TRUTH,
P.O.Box 1806,
70708 Fellbach,
GERMANY

або електронну пошту:

info@grace-and-truth.net

www.Grace-and-Truth.net

Page last modified on August 07, 2022, at 03:13 AM | powered by PmWiki (pmwiki-2.3.3)