1. Апологетика: Що це таке і що не є апологетикою?
Апологетика – це розділ християнських досліджень, відповідальний за надання того, що Біблія називає «апологією», «ἀπολογία» – аргументованого захисту християнської віри. Це не для того, щоб вибачитися перед кимось, кажучи: «Вибачте» що я помилявся, а навпаки, це означає – дати реальну відповідь і пояснити, чому ви маєте рацію. Це те, що Петро описує як «Завжди будьте готові відповісти розсудливо тим, хто запитає вас, на чому грунтується ваша надія» (1 Петра 3:15).
Ці нотатки написані для супроводу чотирьох лекцій з апологетики передумов (пресупозиційної апологетики). У першій лекції дається загальне введення в предмет; в другій розглядається методологія апологетики; в третій і четвертій – те, як ми можемо мати справу з протилежними світоглядами. Проте, ці замітки не чітко розділені на відповідні розділи, а швидше є комплексним обговорення цих тем.
Перш ніж перейти до справи, давайте почнемо з визначення і пояснення того, про що саме ми говоримо. Визначення термінів завжди важливо, а в апологетиці це ще більш важливо. Як тільки ми визначимося з термінами, сам предмет стає не таким вже й складним.
Християни займалися апологетикою з найдавніших часів. Одне з перших апологетичних зіткнень, що записане для нас в Біблії, знаходиться в Євангелії від Матвія (розділ 22). Тут ми бачимо відповідь Ісуса на різні нападки на істинність Його вчення. Ми бачимо, як фарисеї намагаються «зловити на слові Його» (вірш 15), потім садукеї роблять те ж саме (вірш 23), і нарешті законники роблять свій хід (вірш 35). У цей момент Ісус перейшов в наступ, задавши їм питання про Христа: «Що ви думаєте про Христа? Чий Він син?» (Матвія 22:42). Розділ закінчується сильним віршем: «І ніхто не спромігся відповісти Йому ані слова… І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його». (Матвія 22:46)
Цей розділ є наочною ілюстрацією християнської апологетики, показуючи нам, чим є апологетика а також чим не є апологетика. Ісус відповів на питання ввічливо, розумно, з точністю і закінченістю, щоб покласти тягар відповідальності на своїх опонентів. Кінцевий результат був доволі показовий: вони не захотіли більше розмовляти з Ним. Це наводить на думку про те, що вони не намагалися знайти відповідь. Якщо б вони дійсно намагалися знайти відповідь, тоді вони були б у захваті від відповідей! Адже вони в решті решт знайшли того, хто міг відповісти на всі їхні запитання! Але, звичайно ж, ми знаємо, що це не було їхньою метою.
Те, що Ісус не зробив, також дуже повчально. Між іншим:
- Він не розсердився.Він не ухилився від того, щоб вказати на їхнє лицемірство (вірш18) та незнання предмету Священного Письма (вірш 29).Він не ухилився від питання (хоча і відповів на нього непрямо).Він не використовував своє особисте свідчення.Він не був суб'єктивний у своїй відповіді.Він задавав питання, щоб донести свою точку зору (вірші 41-45).
У біблійній апологетиці ми представляємо християнство не як ймовірно справжнє, а як безсумнівне. Біблія говорить про Бога з упевненістю. Візьмемо апологетичну зустріч Петра в Діях 2-му розділі.
«Ото ж, нехай ввесь Ізраїлів дім твердо знає, що і Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп'яли ви!» (Дії 2:36).
Петро не говорив своїм слухачам, що те, що він сказав, можливо, правда. Навпаки він сказав, що це безсумнівно правда та істина. Він використовував слово «ἀσφαλῶς». Це слово використовується в інших місцях Нового Завіту для позначення надійного утримання/фіксації кого-небудь (Дії 16:23, Від Марка14:44). За словами Петра, слово Боже приходить до нас, щоб ми могли знати з впевненістю те, чого нас навчали (Від Луки 1:4), «Бо наша Євангелія не була для вас тільки у слові, а й у силі, і в Дусі Святім, і з великим упевненням» (1-е до Солунян 1:5).