Previous Chapter -- Next Chapter

5. Чому нам слід обрати апологетику передумов з поміж інших видів апологетики?

Біблійне вчення про людину і біблійне вчення про гріх дуже допомагають нам зрозуміти (з біблійної точки зору) з ким ми розмовляємо й це допомагає нам обрати кращий метод, щоб виконати завдання. Біблія дуже ясно говорить про проблему невіруючих. Мова йде не про нестачу доказів, а скоріше про духовну проблему.

В листі апостола Павла до Римлян в 1-у розділі він говорить: «Гнів Божий сходить з Неба на все лихе й неправедне, що чинять люди. Своєю неправедністю вони пригнічують істину. Бог гнівається на них, бо все, що може бути відоме про Бога, досконально ясно, тому що Він зробив це ясним для людей. Від створення світу для людей стали ясними і зрозумілими Його незримі властивості — вічна сила Його і божественність. Це видно по тому, що Бог здійснив. Отже, немає людям виправдання за гріхи їхні, бо навіть знаючи Бога, вони не дякували й не прославляли Його. Вони знікчемніли думками своїми, а їхні нерозумні серця затьмарилися. Хоча й назвали вони себе мудрими, та стали нерозумними.» (До Римлян 1:18-22)

Павло каже, що невіруючі «своєю неправдою пригнічують правду». Справа не в тому, що їм бракує доказів; навпаки, вони знають Бога, бо Бог відкрив Себе для них (вірш 19), за словами Павла, вони скоріше знають «Бога» (означуваний артикль, тобто конкретного Бога), аніж не знають. Слово, яке Павло вживає для вислову «без виправдання» (немає людям виправдання) звучить як ἀναπολογήτους, тому більш буквальний переклад звучить так – «без апологетики».

Далі Павло пояснює, що через те, що невіруючі відмовилися прославляти Бога чи дякувати Йому, їхнє мислення стало марним (знікчемніли думками), а їхні серця потемніли (нерозумні серця затьмарилися) (вірш 21). В листі до Ефесян Павло навіть йде далі, коли радить віруючим «… щоб ви більше не жили так, як погани живуть зі своїми нікчемними думками. Розум їхній затьмарений, вони відірвані від життя, що йде від Бога. Вони нічого не розуміють, бо відмовляються слухати голосу істини.» (До Ефесян 4:17-18). Незмінний образ невіруючого можна знайти по всій Біблії: вони безумні, пустоголові (Псалми 14:1), люті, безбожні (Псалми 10:4), несправедливість чинять (Псалми 53:2), віддані збоченому розуму (До Римлян 1:28), вони не отримують задоволення від мудрості, але лише люблять чути власний голос (Приповісті 18:2), всі їхні думки тільки зло повсякденно (Буття 6:5), їх серце сповнене зла (Екклезіяст 9:3), вони оманливі (Єремія 17:9), вони вибрали темряву замість світла через свої злі вчинки (Від Івана 3:19),... і перелік можна продовжувати.

Святе Письмо ясно говорить, що проблема зневіри – це не просто питання доказів (хоча і для доказів є свій час і місце). Швидше це проблема моральна і духовна, а також інтелектуальна. Невіруючі тікають від Бога, а не шукають Його (До Римлян 3:11). Тому нам потрібен інший підхід до апологетики, а не просто надання невіруючим більшої кількості доказів або даних; жодна кількість нових даних не змінить серце невіруючого. Клайв Стейплз Льюїс пояснює це досить блискуче: «Давайте не будемо помилятися. Якби кінець світу постав у всіх буквальних атрибутах Апокаліпсису; якби сучасний матеріаліст побачив своїми очима розкриті небеса і великий білий престол; якби у нього було відчуття, що він сам кинутий в озеро вогняне, чи продовжував би він вічно, в самому озері, вважати свій досвід ілюзією та шукати його пояснення в психоаналізі або церебральній патології. Сам по собі досвід нічого не доводить» (К.С. Льюїс, «Бог в доці», з розділу про чудеса). Іншими словами, чудеса не роблять людей віруючими; невіруючі (а іноді й віруючі) просто переосмислюють побачене або почуте у світлі своїх пресупозицій (передумов). В Євангелії від Матвія в 28 розділі ми читаємо: «Одинадцять учнів пішли до Ґалилеї, до гори, куди казав їм прийти Ісус. Побачивши Його, вони вклонилися, але дехто з них засумнівався, чи справді це Ісус?» (Від Матвія 28:16-17). Тут Христос постає перед апостолами, але ми читаємо, що «дехто з них засумнівався», хто саме і в чому вони «засумнівалися»? Це деякі з апостолів і вони сумнівалися в своїх власних почуттях тому що те, що вони бачили, суперечило їхнім пресупозиція (вихідним передумовам).

Давайте також згадаємо про воскресіння Христа. Юдейські старійшини заплатили римським солдатам, які охороняли гробницю Ісуса в момент Його воскресіння, щоб ті збрехали і сказали, що вони спали, а тіло Ісуса вкрали учні. Можна сказати, що старійшини не бачили воскресіння своїми очима, тому вони не повірили розповіді учнів. Але як щодо того, коли Христос зцілив людину з сухою рукою? Фарисеї ж були там, вони бачили це чудо на власні очі. Чи стали вони віруючими? Ні, вони розлютилися й почали радитися як убити Ісуса (Від Луки 6:11, Від Марка 3:1-6). А як щодо того, коли Ісус воскресив Лазара з мертвих? Тут ми маємо справу з дивом, яке перевірили інші люди й це дійсно було беззаперечне чудо; в кінці кінців Лазар був мертвий чотири дні (Від Івана 11:39), а тепер він живий і здоровий. Але, як ми знаємо, це чудо не тільки не змінило їх думки, навпаки, їхні серця ще більше закам'яніли і вони задумали знищити будь-які сліди цього чуда. Спочатку вони задумали вбити Ісуса (Від Івана 11:53) і навіть вбити Лазаря (Від Івана 12:10). Хочете ще прикладів? Прочитайте книгу Вихід і погляньте на реакцію єгиптян на те, коли вони явно бачили перст Божий. Усі Божі чудеса ще більше робили серце фараона зачерствілим (Вихід 8:19). Якщо невіруючим не кинути виклик їх упередженням (пресупозиціям), якщо вони не покаються, не відмовляться від своєї автономії і не оновляться у своєму розумі (До Римлян 12:2), то чудеса і докази мало що змінять.

Голландський теолог Корнеліус Ван Тіль так описує реакцію невіруючого на істину: «Ми не кинули виклик припущенням (пресупозиціям), якими невіруючий активно керується при інтерпретації доказів. Кожний доказ, кинутий йому, він відкидає в бездонну яму своїх переконань. Він не відчуває ніякого дискомфорту від наданих йому доказів, тому що йому дозволено інтерпретувати ці докази на основі його власних пресупозицій – його власної бунтівної системи переконань. Не існує «грубих» фактів, тобто в світі не існує абсолютно об'єктивних частин інформації, вільних від інтерпретації. Немає жодного факту, який не містив би в собі істинного або хибного твердження. Ми є активними інтерпретаторами нашого світу і саме наші пресупозиції направляють наші інтерпретації. Що ж довів невіруючим евіденціаліст? Те, що в минулій історії відбувалися дуже дивні, містичні речі. Крім біблійних рамок інтерпретації, докази не повинні зміцнювати позицію християнина або руйнувати позицію невіруючого.» (Брайан Ніл Берд, Теологія і пресупозиційна апологетика).

Ми говоримо з тим, хто не хоче розуміти (Приповісті 18:2), хто зневажає настанови (Приповісті 1:7), чий шлях здається йому правильним у власних очах (Приповісті 12:15). Отже, з біблійного оповідання випливає, що почати з емпіричних, історичних даних не вийде, тому що це не допоможе вирішити моральні чи духовні проблеми людей, або той факт, що люди стали автономними, чи замінили Божу владу над своїм життям своєї власною владою.

Чудеса і емпіричні докази можуть здатися переконливими, але ми вже бачили, що їх просто недостатньо, щоб змінити свідомість людей. Однак Біблія пропонує нам щось ще більш сильне, ще більш надійне – саме слово Боже. Коли Ісус розповідає притчу про Лазаря і багатого чоловіка, він наводить діалог між Авраамом і Лазарем: «він відказав: Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав у дім батька мого, бо п'ятьох братів маю, хай він їм засвідчить, щоб і вони не прийшли на це місце страждання! Авраам же сказав: Вони мають Мойсея й Пророків, нехай слухають їх! А він відказав: Ні ж бо, отче Аврааме, але коли прийде хто з мертвих до них, то покаються. Йому ж він відказав: Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, не йнятимуть віри!» Луки 16: 27-31.

За словами Ісуса, якщо хтось не вірить Моісею та пророкам, тоді навіть диво воскресіння з метрвих не переконає його. Пізніше ми дізналися, наскільки це правда. Після воскресіння Ісуса старійшини все ще не вірили в Нього. Вони навіть підкупили сторожу, щоб ті збрехали, настільки неможливо було для них прийняти правду.

Петро висловив ту ж думку: «Бо ми сповістили вам силу та прихід Господа нашого Ісуса Христа, не йдучи за хитро видуманими байками, але бувши самовидцями Його величі. Бо Він честь та славу прийняв від Бога Отця, як до Нього прийшов від величної слави голос такий: Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав! І цей голос, що з неба зійшов, ми чули, як із Ним були на святій горі. І ми маємо слово пророче певніше. І ви добре робите, що на нього вважаєте, як на світильника, що світить у темному місці, аж поки зачне розвиднятися, і світова зірниця засяє у ваших серцях,..» (2-е Петра 1:16-19). Для Петра слова пророцтва більш надійні, аніж бути очевидцем. Хоча Петро й був там, він бачив, чув і був очевидцем, проте він все ще вірив, що слова пророцтва більш надійні, аніж його власний досвід.

Якщо Біблія каже, що невіруючі не зацікавлені знати (1-е до Коринтян 2:14) і вважають Божий шлях нерозумним (1-е до Коринтян 1:18), може здатися, що немає сенсу навіть вести розмову, оскільки немає спільної точки зору. Чи справді це так? Зовсім ні! Насправді у нас є багато спільного: Біблія каже нам, що всі віруючі і невіруючі створені за образом Божим (Буття 1:27), що Бог пізнаваний (Псалом 18:1-6), що Боже одкровення зрозуміло кожному (до Римлян 1:18, Псалом 18), що Біблія сама собою зрозуміла (Луки 16:31). Отже, схоже, що у нас є дуже хороша відправна точка, тому що невіруючі, що б вони не стверджували, все одно створені за образом Божим і не можуть уникнути Його (Псалом 138:7-9).

Ця спільна основа є вирішальною у наших обговореннях, ми побачимо це нижче. Важливо зазначити, що спільна основа – це не те саме, що нейтральна позиція. Можливо, у нашому бажанні налагодити відносини з невіруючими та ефективніше спілкуватися з ними, може з'явитися спокуса спробувати знайти якийсь нейтральне підґрунтя, який підкреслює те, з чим ми погоджуємось. Не потрапляйте в цю пастку! Нейтральність неможлива, ми не можемо залишити Бога осторонь, оскільки Він є фундаментом для всього. З Біблії ми знаємо, що Бог знаходиться не в кінці процесу мислення, а на його початку (Приповісті 9:10, Псалом 111:10, Приповісті 1:7, Приповісті 2: 5, Приповісті 15:32). Ми також знаємо з Біблії, що всі знання зберігаються в Христі (до Колосян 2:3). Нас просять жити й ходити у Христі (до Колосян 2:6), а не слідувати філософії, заснованій на людській традиції (до Колосян 2:8), а скоріше слідувати тому, що узгоджується з Христовою наукою (Колосян 2:8). Павло також каже нам уникати неповажное балаканин і суперечностей того, що помилково називають «знанням» (1-е до Тимофія 6:20).

Ми повинні прислухатися до порад Павла: «Тож не будьте їхніми спільниками. І кажу я так, бо колись ви були сповнені темряви, а зараз сповнені світла як послідовники Бога. Тож живіть як діти світла. Бо вплив світла видно в кожному прояві доброти, в праведності й правді. Завжди намагайтеся збагнути, що до вподоби Господу. Не беріть участі у марних і безплідних справах темряви, а краще викривайте їх.» (До Ефесян 5:7-‬11).‬‬‬‬‬‬‬‬‬‬

Нам радять не співпрацювати з невіруючими! Що це означає? Павло говорить про інтелектуальне або методологічне партнерство з ними; ми не повинні бути «пов'язані» з ними або підкорятися одній влади (2-е до Коринтян 6:17). Ми побачимо, яке значення це має в тому, як ми ведемо дискусії з невіруючими, які дотримуються принципово протилежного світогляду.

Якщо ми подивимось на будь-яку нехристиянську систему вірувань, то відзначимо дві речі:

1 - що вони стверджують, у що вони вірять, тобто сповідуваний світогляд;

2 - що їх дії говорять про світ, тобто як вони живуть в своєму житті.

Ці дві речі завжди суперечать один одному в житті невіруючих, незалежно від того, якої системи переконань вони дотримуються. Християнський світогляд єдиний, який надає сенс реальності.

Деякі системи невіри можуть стверджувати, що все, що існує, має матеріальну природу (наприклад, матеріалістичний атеїзм або атеїстичний еволюціонізм). Інші можуть стверджувати, що все є ілюзією (наприклад, індуїзм чи пантеїзм). Деякі інші можуть стверджувати, що вони прийшли виправити Біблію (наприклад, мусульмани, мормони або Свідки Єгови). Потім є ті, хто стверджує, що ми нічого не можемо знати про Бога (наприклад, агностики або скептики). Завдання апологета – викрити непослідовність і свавілля всіх цих систем, показати їм словами Павла, як Бог «зробив мудрість світу цього безглуздою» (1-е до Коринтян 1:20), або словами Ісаї: «Хто ознаки ламає брехливим, і робить безглуздими чарівників, Хто з нічим мудреців відсилає, і їхні знання обертає в нерозум,..» (Iсая 44:25). Те, що світ стверджує як мудрість, насправді є дурістю, і якщо світ не звернеться до Бога за Його владою, вони залишаться не тільки дурнями, але й не спасенними.