Previous Chapter -- Next Chapter
b) «Пресупозиційна апологетика здійснює неформальну помилку постановки питання, оскільки вона пропонує припустити істинність християнського теїзму для того, щоб довести християнський теїзм» (Вільям Лейн Крейг).
Не зовсім. Пресупозіціоніст каже: «Бог – це наш вищий авторитет. Бог являє Себе таким і ми говоримо про Нього як про такого. Тому ми не можемо вийти за межі нашого вищого авторитету, щоб довести це. Коли Бог давав обіцянку Авраамові, то, оскільки не було нікого більшого, ким би Він міг заприсягтися, Він поклявся Самим Собою (до Євреїв 6:13)». Оскільки Бог є вищим авторитетом, Він не апелює ні до кого, крім себе, і оскільки Біблія – це Його Слово, ніщо не може бути вище Біблії в плані авторитету. Тобто весь християнський світогляд є нашою пресупозицією. Неформальна помилка, що полягає в тому, що питання напрошується саме собою: ви говорите, що щось істинне, тому що воно істинне. Поставте логічний силогізм.
Це зовсім не пресупозиціонізм. Скоріше ми стверджуємо про трансцендентну необхідність існування Бога. Якщо висловити це логічним силогізмом, то це схоже на:
Або, інакше кажучи, пресупозіціонізм стверджує, використовуючи логічну форму, відому як «Доказ через протиріччя» (reductio ad impossibilem). Це форма непрямого доказу, яка спочатку передбачає, що протилежне твердження істинне, а потім показує, що таке припущення призводить до протиріччя або абсурду.
Коли ми розмовляємо з невіруючими, ми просимо їх припустити, що християнський світогляд неправдивий, і подивитися, до чого це призведе. Звичайно, невіруючі, як ми і очікуємо, будуть заперечувати проти нашої першої пресупозиції, стверджуючи, що вона не була захищена. Ось чому ми беремо участь в апологетичній дискусії –щоб з'ясувати, чи можуть невіруючі обгрунтувати раціональне мислення без Бога. Можливо, нам доведеться повторювати це знову і знову, але не тому, що аргумент не дійсний або не сильний, а тому що у того, з ким ви говорите, немає іншого вибору, крім як покаятися або прийняти абсурд; оскільки вони створені за образом Божим, для них майже неможливо прийняти абсурд, і оскільки вони не шукають Бога, вони будуть продовжувати намагатися знайти виправдання своїй позиції.
Німецький філософ Ніцше розумів підтекст своєї заяви «Бог помер». Він сказав: «Чи не є велич цього вчинку занадто великим для нас? Чи не повинні ми самі стати богами тільки для того, щоб здатися гідними цього?». Він знав, що, відкинувши Бога, людина повинна знайти іншу основу: людина повинна стати богом. Пізніше в своїй праці він сказав: «Я боюся, що ми не позбулися Бога, тому що ми все ще віримо в граматику» (Фрідріх Ніцше, «Сутінки ідолів», стор. 5). Ніцше – один з небагатьох, хто намагався прийняти абсурдність свого світогляду, але виявив, що це неможливо; він виявив, що якщо він дійсно хоче позбутися від Бога, він не може вірити ні в що інше – навіть в граматику.