Previous Chapter -- Next Chapter
16. Міф про нейтралітет і природа конфлікту
«Ніхто не може служити двом господарям, бо зненавидить одного й полюбить іншого або буде відданий одному і зневажатиме іншого. Не можна водночас поклонятися Богові й грошам». (Матвія 6:24)
Звичайно, не так вже й важко змусити віруючих погодитися з тим, що не можна служити Богу і багатству одночасно; в кінці кінців, в Біблії про це сказано досить ясно. Однак, можливо, не так легко змусити віруючих погодитися з неможливістю служити Богу і Сократу, або Богу і Дарвіну, Арістотелю, Б.Ф. Скіннеру, поп-культурі, традиціїм, емоціям, розуму і т.д. ... список можна продовжити. Так чи стосується цей вірш того, чому християни служать розумово та інтелектуально?
Христос сказав: «Люби Господа Бога свого всім серцем, усією душею і розумом своїм. Це перша і найголовніша заповідь.» (Матвія 22:37-38). Найбільша заповідь, яку дав нам Христос – це любити Бога всім серцем, душею і розумом. Більшість християнських апологетів, здається, пропускають частину «розумом». Ми духовно та емоційно віддані Христу, але коли справа доходить до розуму, ми йдемо до невірючих мислителів та філософів. У нас є багато прикладів того, як християнські апологети намагаються довести істинність Христа, грунтуючись, наприклад, на Аристотелі (як у випадку з Фомою Аквінським або Вільямом Лейном Крейгом), і ми навіть можемо знайти апологетів, які намагаються довести Христа на підставі Корану та інших не біблійних систем вірувань. З іншого боку, Христос навчив нас, як повинні мислити віруючі та які вимоги висуваються до невіруючих для порятунку: «Покайтеся та увіруйте в Добру Звістку!» (Марка 1:15). І все ж таки ми повертаємося й ігноруємо те, що сказав Христос.
Треба задатися питанням, чому віруючі люди ходять до цих «поганих дерев». Ми знаємо, що вони не принесуть ніяких добрих плодів (Луки 6:44). Христос риторично запитав: «Чому ви звертаєтеся до Мене: „Господи, Ти — Господь наш”, — але не робите того, про що Я кажу? На кого схожа людина, яка приходить до Мене, слухає слова Мої й виконує їх? Вона схожа на чоловіка, який, зводячи будинок, вирив глибоко і заклав міцний фундамент на камені. І коли настала повінь, і води ринули на будівлю, то вони не змогли зрушити той дім, бо збудовано його як слід. Проте кожен, хто слухає слова Мої, але не виконує їх, схожий на чоловіка, який звів будинок свій без фундаменту. Коли настала повінь й води хлинули на той дім, він миттю повалився і був геть зруйнований». (Від Луки 6:46-49)
Якщо ми не збираємося робити те, що говорить нам Христос, ми не можемо називати Його нашим Господом. Якщо ми не робимо того, що Він сказав нам, ми стаємо схожими до лицемірів часів Христа, про яких Бог сказав: «Цей народ на лиш словах стверджує, що він зі Мною, тільки устами промовляє, що вшановує Мене, а серцем далекий від Мене і шанує Мене тільки тому, що так годиться» (Книга Пророка Ісаї 29:13; Від Матвія 15:7-8).
Ми не повинні робити ту саму помилку, на яку зробила Єва, перший гріх, який поставив під сумнів істинність Бога. Ви пам’ятаєте першу спокусу, яку Сатана поставив перед Адамом та Євою, – кинути виклик Богові як вищому авторитету: «Чи й справді Бог сказав…?» (Буття 3:1). Наші батьки вирішили випробувати Бога і дізнатися все самим; вони хотіли бути остаточними суддями істини. Вони повинні були сказати те саме, що сказав другий Адам під час спокуси: «Відійди, сатано!» (Від Матвія 4:10), але вони цього не зробили. З того моменту, як людина вирішила бути автономною, довіряти самій собі, а не Богу, гріх увійшов у світ. Тоді Бог поклав ворожнечу між насінням жінки – Христом й викупленими в Ньому – та насінням Сатани – невикупленими (Буття 3:15). Це прокляття, що накладене суверенним, судовим шляхом, чітко просліджується у всьому Писанні. Ми бачимо цю протилежність між Божим народом і невіруючою культурою, між врятованими та незбереженими. У всій Біблії Сатана спокушає Божий народ піти на компроміс: чи то через безбожний шлюб (Буття 6:2), виявляючи терпимість до ворога/ворогів Бога (Книга Суддів 1:21, 27-36; Псалми 106:34-35), ігноруючи авторитет Божого слова, ставши автономним (Книга Суддів 21:25), займаючись ідолопоклонством (Псалми 106:36, 39; Осії 2: 2-13, 4:12; Єзекіїль 16:15-25), довіряючи чомусь чи комусь іншому окрім Бога (1 Царів 18:21; 2 Хронік 16:7-9, Ісая 31:1), не прийнявши Месію (Від Івана 1:11), або схиливши коліно перед кесарем і перед Богом одночасно (Дії 17:7, Об'явлення 13:8, 11-17). Сатана спокушав навіть Сина Божого досягти Божої мети безбожним шляхом, передавши народи у спадок Месії (Псалми 2:8), і обрати короткий шлях: скомпрометувавши ворожнечу між насінням жінки-матері «Месії» і сатаною, ставши на коліна перед самим сатаною. Отже, якщо ми дійсно знаємо про задуми й наміри диявола (2-е до Коринтян 2:11), то ми повинні усвідомити компроміс, на який нас закликають піти.
Ця ж протилежність прослідковується й в книзі Буття 4 розділ, коли Каїн вбив свого брата Авеля. Апостол Іван чітко говорить нам, чому Каїн вбив свого брата, і попереджає нас не бути схожими на нього: «не так, як той Каїн, що був від лукавого, і брата свого забив. А за що він забив його? Бо лукаві були його вчинки, а брата його праведні» (1-е Iвана 3:12). Далі ми продовжуємо читати Старий Завіт: Ной та його сім’я відокремлена від решти людства (Буття 5-9), а сини Сима відокремлені від його братів (Буття 10). Пізніше ми бачимо Авраама та його насіння, що відокремлене від усіх народів, насіння Ісаака, вибране над Ізмаїлом, лінія Якова над лінією Ісава, ізраїльтян, відокремлено від язичників, як святих людей, які повинні тримати себе в чистоті.
І протилежність між віруючими та невіруючими, Божими шляхом і шляхами беззаконних прослідковється через весь Новий Завіт. Христос підкреслює це, коли каже: «Хто не зі мною, той проти Мене» (Від Матвія 12:30), тому що «Ніхто не може служити двом господарям» (Від Матвія 6:24). І коли Христос пояснює притчу про кукіль, він ідентифікує кукіль як синів лукавого, посіяного дияволом (Від Матвія 13:38-39). Павло повторює цю думку у 2-е до Коринтян після того, як заповідає віруючим не зв’язуватися з невіруючими, кажучи «Тож вийдіть з-поміж тих людей, полиште їх» (2-е до Коринтян 6:17).
Ця протилежність буде остаточно встановлена на вічні часи під час другого пришестя Христа, коли Він відділить овець від козлів. Ці дві групи є взаємовиключними; так було з самого початку і так буде на віки віків; віруючі і невіруючі не повинні бути з'єднані узами, тому що немає дружби між світлом і темрявою, праведністю і насильством (2-е до Коринтян 6:14); коротше кажучи, між ними немає нічого спільного, ні духовного, ні інтелектуального (2-е до Коринтян 6:15). Тому Павло радить нам, щоб «погасити всі вогненні стріли лукавого» (До Ефесян 6:16), зодягнутися в повний обладунок Божий (До Ефесян 6:10-17), включаючи меч духовний – слово Боже (Ефесян 6:17). Не існує такого поняття, як віруючий за сумісництвом; ви або віручий, або невіруючий. У цих віршах це сказано гранично ясно:
Усі ці вірші (а їх є набагато більше!) говорять про одне й те ж саме: як віруючі, ми не можемо відкласти Бога в бік і почати служити іншим панам, незалежно від того, яку форму ці пани приймають.