Previous Chapter -- Next Chapter
17. Кінець таких речей – то смерть (До Римлян 6:21) = Непримиренна протилежність між невіруючим і віруючим.
Значення протилежності віруючих та невіруючих для апологета неможливо переоцінити; воно не тільки духовне, а й розумове, соціальне, політичне, мистецьке або в будь-якій області. Зверніть увагу на слова Павла в листі до Римлян 8:5-8 «Люди, які живуть згідно зі своєю бездуховною людською природою, дбають лише про те, чого прагне їхня бездуховна людська природа. Той же, хто живе слідуючи Духу Святому, усі думки свої спрямовує на те, чого Дух бажає. Розум людини, керований бездуховною людською природою, веде до смерті. Та розум, керований Духом, знаходить життя і мир. Розум, керований бездуховною людською природою — проти Бога, бо він не підкоряється і не може підкоритися Законові Божому. Ті, хто живуть згідно зі своєю бездуховною людською природою, не можуть догодити Богу.» Для Павла не існує нейтрального місця між відродженим розумом і не відродженим. Наш образ думок різний; один – смерть, а інший – життя, один ворожий Богу, а інший підкоряється Йому. Тому апологет повинен розуміти і визнавати часто прихований світогляд – систему мислення невіруючих, яка в своїй основі автономна і може мати будь-яку форму, будь то раціоналістичну, світську, гуманістичну, псевдорелігійну або спіритуалістичну. Апологет ніколи не повинен підходити до дискусії так, як ніби йому просто потрібно зібрати воєдино окремі докази, які можуть підвищити ймовірність християнського світогляду; такий підхід ігнорує факт автономії невіруючого і фактично підсилює її. Нам потрібно кинути виклик цій автономії; ми не прагнемо зробити християнство «просто таким же розумним, як і інші вірування, або навіть трохи або нескінченно більш правдоподібним, ніж інші вірування; я швидше стверджую, що якщо ви не вірите в Бога, ви не можете логічно вірити ні в що інше» (Корнеліус Ван Тіль, «Чому я вірю в Бога»). Ми шукаємо покаяння невіруючого – того, що Біблія називає «μετανοώ». (Буквально «думати після цього по-іншому»). Іншими словами, нейтралітет в розмові з невіруючими:
a) неможливий, б) небіблійний і в) аморальний. Не попадайтеся в цю пастку!
Отже, цілком зрозуміло, що віруючі не повинні пристосовуватися до цього світу, але повинні перемінюватися відновою розуму (До Римлян 12:2). Ми освячені Істиною, Словом Божим (Від Івана 17:17), Словом, яке робить нас чистими (Від Івана 15:3) і тому ми повинні залишатися у Христі, якщо хочемо приносити плід (Від Івана 15:4).
Коли світ закликає нас відмовитися від нашої християнської відмінності тимчасово припустити, що Бога немає і прийняти позицію «поки ніхто не знає», якщо ми коли-небудь погодимося з такою позицією, ми вже програли битву. Невіруючий не шукає Бога (До Римлян 3:10-12). Оскільки шлях дурнів здається їм правильним (Приповісті 12:15), ми опинимося в тому ж місці, що і невіруючі. Неможливо намагатися досягти духовної істини, використовуючи метод того, хто духовно мертвий.
Це також небіблійно, оскільки Біблія вимагає від віруючих повної відданості: серця, душі та розуму (Від Матвія 22:37). Всупереч вимогам, який ставить перед нами нейтралітет, Боже Слово вимагає беззастережної вірності Богу та Його правді у всіх наших думках. Павло заявляє: «Усі скарби мудрості та знання заховані в Христі». (До Колосян 2:3-8). Зауважте, Павло каже «все» – лише деякі, чи то мова йде про музику, право чи логіку! Кожне наше починання, кожна думка повинні бути пов’язані та закріплені в Ісусі Христі. Павло не є догматичним чи нерозумним; він проголошує цю істину для нашого захисту, тому нас не візьмуть «у полон» пустих та оманливих ідей (вірш 8). Віруючі не повинні йти шляхом невіруючих у марності їхнього розуму, їх потьмареному розумінні та їхньому невігластві, яке є результатом затверділого серця (До Ефесян 4:17-18). Ми повинні нести кожну думку в полон до слухняності Христу (2-е до Коринтян 10 5), думки невіруючих а також наші власні думки, ми не можемо повернутися до того, щоб бути ворогами Бога в нашій свідомості (До Колосян 1:21).
Якщо ми приймаємо нейтралітет з невірючими думками і припустимо, що існує якась область обговорення, яка не підпорядковується Божій владі та пануванню, то як ви думаєте, чим ми закінчимо? Ви дійсно думаєте, що невіруюча методологія змусить когось повірити в Христа як Господа? Проте навіть деякі сучасні богослови, здається, не можуть, або не хочуть навіть розглядати істину християнства, викладену Богом. «Не буде ніякої спроби довести, що хтось із посередників вищий за інших ... те, що вже було сказано ..., показало неможливість такого судження. Жодна людина, а тим більше нинішній письменник, не володіє вичерпними знаннями про кількох посередників або необхідними критеріями для прийняття такого судження. Також він, чи вона не мають окремої ситуації, яка б давала можливість цілком об’єктивного погляду на питання. Я вважаю, що тільки Бог міг би винести такий суд.» (Джон Маккуорі, Посередники між людським і божественним: Від Мойсея до Мухаммеда, 1996, стор. 12). Тут у нас є богослов, який дотримувався світових припущень і який не може (чи не хоче) навіть розглянути питання про те, чи Мойсей, Зороастр, Лаоцзи, Будда, Конфуцій, Сократ, Крішна, Ісус і Мухамме, чи один з них перевершує іних. І ми бачимо, що цю позицію займають багато інших в наш час.
Якщо ви також думаєте аналогічним чином, то я сподіваюся, що наступні вірші нададуть вам інший погляд.
Як ви думаєте, якщо ми розмовляємо з кимось, хто вважає Божу мудрість дурістю, хто не стоїть в істині, хто робить прямі шляхи Божі кривими, хто сліпий в своєму розумі, як ви думаєте, чи досягнемо ми Божої істини, якщо будемо дотримуватися нейтральної позиції з таким розумом?