This page in HTML4 - Print - Bottom

Home -- Ukrainian -- 01. Conversation -- 2 Muslims Differ

Previous booklet -- Next booklet

01. Як розмовляти з мусульманами про Христа

2 - Не кожен мусульманин вірить і думає однаково!

Звертаючись до мусульман, корисно усвідомлювати той факт, що мусульмани можуть значно відрізнятися один від одного. Огляд деяких важливих видів мусульман, з якими ви можете зіткнутися, допоможе вам бути готовими звернутися до потрібної людини в потрібний час.

---

---

2.01 -- Не кожен мусульманин вірить і думає однаково!

2.02 -- Історичний розвиток і практична реальність

Той, хто хоче зрозуміти, як міркує мусульманин, повинен ознайомитися з історичними подіями, що мали місце у єврейських поселеннях та християнських церквах Аравійського півострова та у середземноморських країнах. Іслам не виник нізвідки, а розвивався внаслідок постійних контактів і взаємодій з анімістами, євреями і християнами.

2.03 -- Євреї і християни у часи до Мухаммеда

Євреї були розкидані у всіх напрямках римськими завойовниками у Великій Сирії або продавалися у рабство після придушення їхніх повстань (70 р. н. е.; 134/135 р. н. е.). Єврейські колонії були засновані у Малій Азії, в Іраку, на Аравійському півострові, в Єгипті та у самому Римі.

Під час тривалих військових хвиль між середземноморськими державами і силами, які штурмували з боку Азії, євреї, що мешкали на схід від Сирійської пустелі, воювали проти римлян на боці сасанідів. За допомогою своїх союзників у Південному Ємені, де ростуть миро і ладан, вони заснували Юдейське царство, своєрідний захист проти християнського впливу Візантійської імперії.

Після того, як римляни придушили єврейські заколоти і повстання на ділянках між Єрусалимом і Дамаском, християнські церкви були сконцентровані в Александрії, Антіохії, Ефесі, Римі, Едессі і згодом у Константинополі. Вони несли Євангеліє у Месопотамію, Ефіопію, Північну Африку та Центральну Азію. Ефіопські копти почали ширити Євангеліє у Північному Ємені і на кілька десятиліть збудувати Християнське царство з єпископатом у Ваді Найрані. Між Юдейським царством у Південному Ємені і Коптським царством у Північному Ємені точилися нещадні війни. Християн-рабів з Сирії також продавали у Хіджаз. Домашня церква у Мецці зосередилась навколо Варака ібн Навфаля. Приблизно у той же час єпископ міста Сохат (сьогодні це султанат Оману) став членом Ради Ніцци.

2.04 -- Мухаммед і «Люди Писання»

Мухаммед (575-632 н. е.) перебував під враженням від євреїв і християн, тому що вони володіли книгою, яка відкривала їм таємниці минулого і навіть творіння, впорядковувала їхнє теперішнє життя через закон і пропонувала їм майбутні перспективи завдяки Дню Суду. Мухаммед поважав євреїв і християн та називав їх «Людьми Писання». Він хотів володіти такою книгою, яку мали вони, але арабською мовою. Він намагався зібрати якомога більше біблійної інформації, на основі якої сподівався започаткувати власну релігію.

Мухаммеда вразив Авраам, бедуїн, який був готовий принести в жертву Аллаху свого єдиного сина (Сура аль-Саффар 37:99-113). Через це Коран називає Авраама першим мусульманином (Сура аль-Імран 3:67).

Мойсей, політичний лідер і посередник між Аллахом і народом заповіту, згадується в Корані 136 разів. Він був провідним взірцем для Мухаммеда і його послідовників, тому що в його особі поєднувалась віра і сила, релігія і держава.

Історії про отців віри і Соломона, а також різні повеління з Закону Мойсея, згадуються у віршах Корану у десять разів частіше, ніж розповіді про лагідного сина Марії, дивовижного цілителя, та його послідовників. Кожен, хто читає Коран, рано чи пізно може почати мимоволі сприймати іслам як єврейську секту, що завзято заперечується мусульманами.

2.05 -- Вплив Православної церкви на формування ісламу

Православна церква мала сильніший вплив на іслам, ніж Римо-католицька церква. Однак православні християни не передали Мухаммеду повного вчення про Христа. Тоді як копти робили акцент на божественності Ісуса згідно з вченням їхньої школи в Александрії, християни, які підтримували вчення Антіохійської школи, були зосереджені на людській природі Христа.

Звичаї поклоніння в ісламі можна відстежити аж до православних служб, коли віруючі падали ниць впродовж тижня перед Великоднем, аби вшанувати Святу Трійцю. Слово qir’an у православній церкві, прихожани якої спілкуються арабською, означає: цитувати Євангеліє під час священної меси. Ймовірно, що саме від цього терміну походить слово Qur’an (Коран), а не навпаки. В ассирійській Біблії слово спасіння передається словом furqan, яке в Корані з’являється дуже часто, в значенні «рішуче послання».

2.06 -- Мухаммед і відмінності між євреями та християнами

Мухаммед знав про палкі дискусії та суперечки між євреями і християнами (Сура аль-Бакара 2:113, та інші). Впродовж кількох століть між юдейським і християнським царствами у Південному та Північному Ємені точилась гостра боротьба, у якій кожна з сторін переслідувала переможених після перемоги у битві. Мухаммед розумів цей поділ як визначений Аллахом наперед, коли Аллах розбурхував війну між противниками у Хіджазі, аби іслам успішно міг поширюватися поміж ворогів, ослаблених битвами і війнами. Мухаммед на фоні усіх інших здавався усміхненим глядачем, але згодом переміг їх усіх.

Євреї не визнавали Мухаммеда пророком, вони бачили його помилки в Корані і висміювали його публічно. Тому він прокляв їх десять разів (Сура аль-Бакара 2:65-66; аль-Маїда 5:60; аль-Араф 7:163-166, та інші). Він називав їх найнебезпечнішими ворогами ісламу (Сура аль-Маїда 5:82). Він примушував заможні єврейські роди емігрувати, тікати, і, в результаті свого прокляття, перетворював їх на рабів або винищував їх мечем.

2.07 -- Православна церква – довга низка страждань

Спочатку християни на Арабському півострові вважалися найбільш дружніми серед усіх ворогів Мухаммеда (Сура аль-Маїда 5:82). Але через те, що вони продовжували сповідувати Ісуса як Сина Божого, були прокляті так само, як євреї (Сура аль-Тавба 9:29). Кілька років потому вони були вигнані з Арабського півострова каліфом Омаром ібн аль-Хаттабом.

У переможній військовій кампанії (632-732 р. н. е.) мусульманські війська завоювали усі важливі центри раннього християнства: Єрусалим, Александрію та Антіохію. З другою хвилею ісламської навали вони завоювали Константинополь і Ефес. Більшість християн на заході вже забули, ігнорують чи просто замовчують цю найбільшу катастрофу в історії церкви.

Православні церкви часто випробовувались через страждання. Вони терпіли утиски, переслідування і постійні спустошення з боку ісламу впродовж 1 370 років. За часів Мухаммеда більшість мешканців південно-східних і північно-східних країн, розташованих навколо Середземного моря, були православними християнами, і іслам поглинув понад 90 їх відсотків через спустошливі податки, утиски та приниження, навертаючи їх в іслам. Лише 10 відсотків усіх мешканців залишились вірними Ісусу, не зважаючи на те, що їх вважали другим класом! Мусульмани часто експлуатували, використовували цю покірну меншину, як правлячі лорди і пани. Вони ніколи не становили реальної загрози чи небезпеки для ісламу. З огляду на їх поведінку, мусульмани вважали їх покірними і смиренними людьми, яких легко підкорити.

Потужне поклоніння Святій Трійці в православній церкві та її ієрархічна система допомогли їй вижити. В неісламських країнах православні часто скорялись правлячій владі, але в своїй покорі вони неодноразово отримували роль державної релігії (Візантія, Росія, Греція, Сербія, інші). Мусульмани у своїх країнах примушували православних священників та патріархів збирати податок меншин з християн, які справді були в меншості, для мусульманських правителів. Як компенсацію, їм було гарантовано дуже обмежену виконавчу владу у їхніх церковних парафіях. Православна церква, яка зберіглася відтоді, налічує 250 мільйонів членів і становить сьогодні 14 відсотків усіх християн світу.

2.08 -- Іслам і Римо-католицька церква

Римо-католицька церква, незважаючи на її різноманітність, вбачається мусульманам войовничою церквою. Вони вважають її релігійно-політичною світовою силою, навіть після занепаду західної Римської Імперії та заворушень контрреформації у Європі.

Армії католика Карла Мартела відбили перший напад мусульман у місті Турс, поблизу Парижу, Франція (732 р. н. е.). Католицькі походи все ж ослабили Православну церкву із завоюванням Константинополя (1204 р. н. е.) настільки, що цей оплот східного християнства в боротьбі проти ісламу в 1453 році потрапив у руки мусульман. Невдовзі після того, у 1529 році турки вперше стояли біля воріт Відню. Коли вони взяли в облогу Відень вдруге у 1683 році, лише польська католицька армія змогла зупинити навалу мусульман, які мали намір зайняти всю Європу.

А у той час Римська інквізиція вигнала з Іспанії та Європи сотні тисяч євреїв. Римо-католицька церква своїми хрестовими походами заклала у підсвідомість мусульман небезпечний образ християн. Мусульманська концепція релігійної держави стикнулась з серйозним супротивником в особі Католицької церкви, яка поставила край її поширенню.

Відтоді мусульмани вважають, що всяка християнська місіонерська діяльність має за мету становлення християнських держав. Вони не довіряють спробам прийняття з боку Католицької церкви, відколи другий Ватиканський собор вирішив відкрити Католицьку церкву для усіх позитивних елементів з усіх світових релігій. Звернення Папи Іоана Павла II щодо світової співпраці між мусульманами і християнами сприймається мусульманами досить скептично, оскільки вони переконані, що Католицька церква має таємний намір встановити Царство Христа на землі. Правління Папи, однак, зберегло Католицьку церкву об’єднаною одиницею під гаслом: «Нехай буде царство, як на небі, так і на землі», охоплюючи близько половини усіх християн і налічуючи 950 мільйонів членів.

2.09 -- Іслам і протестантські церкви

Протестантські церкви, за своїм оригінальним походженням, були «критикуючими церквами», які намагались реформувати Католицьку церкву. Вони обрали Святе Письмо без додавання традицій у своїй основі, вірили у спасіння лише по благодаті, без оправдання ділами, і вірили, що єдиним посередником є Христос, а не його матір Марія.

Більшість протестантських церков у Європі у перші століття після Реформації були місцевими церквами з місцевими керівниками. Потужні рухи відродження, після періоду жорстокості і розколів, стали причиною сильних місіонерських рухів у США, Європі і Кореї. Однак, раціоналістичне богослів’я без контролю з боку центральної церковної влади призвело до того, що багато ліберальних протестантів схиляються до безбожної свободи. Їхні незалежні церкви з близько 600 мільйонами членів становлять одну третю усіх християн світу.

Протестанти, які виникли всього лише 450 років тому, розпочали благовістя світового масштабу у XVIII та XIX століттях. Вони надіслали перший друкарський верстат на Ближній Схід і друкували переклади Біблії на багатьох мовах ісламу. Вони зробили можливим копіювання Біблії, Корану, трактатів і плакатів. Благодійні організації і протестантські школи доповнювали їхні євангелістичні зусилля, засновані на друкованому Божому слові. На жаль, протестантська діяльність торкалась здебільшого православних християн, що виливалось у постійні протистояння протестантам з боку їхнього священства.

Мусульмани дивились на протестантську церкву з підозрою, тому що багато її членів вважали Державу Ізраїль обраним Господом народом. А отже, протестантські місіонери часто вважались шпигунами чи помічниками людей Старого Заповіту.

Ліберальні мусульмани дивляться на протестантів інакше. Якось один ісламський шейх запитав: «Чому протестанти першими побували на Місяці?» І сам же відповів на своє питання, кажучи: «Ми, мусульмани, приземлені у своєму мисленні і нездатні розробляти сучасні технології. Католики завжди мають визнавати свої гріхи і мають спотворене ставлення. І лише протестанти розвинули в собі «вільний» дух і мають сміливість спробувати неможливе». Всі намагання спростувати його концепцію були марними. Навіть підкреслення руйнівних зворотних наслідків технологічного прогресу не змінило його думки. Він мав власні ідеї щодо мотивів і цілей релігій сьогодення.

2.10 -- Розділення церков і розділення ісламу

Ці три основні церкви розділилися на багато малих церков. Число автономних церков, синодів або організацій з їхніми власними доктринами і адміністративною структурою перевищує 22 000, цифру, яка змушує нас каятися, якщо ми ще пам’ятаємо слова молитви Ісуса Христа: «Щоб [вони] єдине були, як єдине і Ми» (Івана 17:21-22).

Спільний знаменник, який все ще об’єднує ці церкви, - це три базові елементи Катехізису: Господня молитва, Нікейський символ віри і Десять заповідей, та їхнє тлумачення згідно Нового Заповіту. Наше визнання Бога як Отця, Сина і Святого Духа у мусульман вважається політеїзмом і богохульством, якому немає прощення. Вони не приймають триєдиного Бога, а лише Аллаха, засновника віри (Сура аль-Ніса 4:157). Іслам демонструє себе як світову антихристиянську силу (1 Івана 2:22-24; 4:1-5). Такі думки глибоко вкоренилися в усіх мусульман, навіть якщо вони не проголошують їх відкрито. Вся культура мусульман пронизана цим антихристиянським ставленням.

Кожен, хто здатен розпізнати розділення між церквами Близького Сходу і цілого світу, не здивується, почувши, що іслам також не є об’єднаним і цілісним. Як церкви діляться тисячу разів, так і іслам нагадує калейдоскоп з кольоровими скельцями. Під час виникнення ісламу утворилися два його найголовніші напрямки.

2.11 -- Суніти – головний напрямок в ісламі

Суніти вважають себе тими, хто вірно дотримується оригінального ісламу, тому що вони не тільки виконують накази Корану, але й імітують стиль життя свого пророка (сунна). Після остаточного придушення інтелектуального проникнення з боку мутазалітів важіль маятника почав схилятися у протилежний бік. Іслам став жорсткою, легалістичною релігією, взявши за основу шаріат. Вони сформували шаріат, керуючись Кораном, сунною і аналогічними їм міркуваннями та погодженнями п’яти шкіл закону. Вони розробили закон, який моделював кожну сферу життя значно глибше, ніж ісламські принципи віри. Суніти складають понад 84 відсотки усіх мусульман, нараховуючи близько одного мільярда послідовників Мухаммеда, майже таку ж кількість, як члени католицької церкви.

2.12 -- Шиїти – перша ісламська секта

У процесі розвитку ісламу послідовники Алі, прийомного сина Мухаммеда, який також був його племінником і пасинком, відділились від сунітів разом з двома іншими синами Алі, Хасаном і Хусейном. Причиною цього розділення були не палкі суперечки про віру, а спадкове право на правління в ісламській імперії. Шиїти наполягали, що після смерті Мухаммеда кермо правління і лідерства в ісламі повинні взяти Алі і його сини. Це показує, що іслам в вбачає себе насамперед як державу, а не просто релігію. Шиїти продовжували звеличувати Алі та його двох синів, захоплюючись ними мало не як богами і розробивши свою власну ієрархію імамів – семеро для однієї групи, дванадцять – для усіх інших, яким вони корилися без жодних питань. Їхні аятолахи стверджували, що отримували безпосереднє натхнення від імама. Шиїти становлять від 14 до 16 відсотків світового ісламу, нараховуючи близько 200 мільйонів членів.

Окрім шиїтів, існує багато інших мусульманських сект, напрямків, порядків, спільнот, конвенцій та ліг, які не готові об’єднуватися і старанно працюють над збереженням власної незалежності.

2.13 -- Третя хвиля насадження ісламу

Після того, як перші дві хвилі поширення ісламу в Європі зазнали поразки (732 та 1683 рр. н.е.) від католицьких військ, у 1973, із зростанням ціни на нафту розпочалась третя хвиля. Нафтодобувні ісламські країни стали відносно багатими. А оскільки вони мають сплачувати сталий відсоток свого чистого прибутку на відродження ісламу, то багато ідей мусульман-фундаменталістів тепер отримали значне фінансування. Хасан аль-Банна, засновник мусульманського братства, проголосив: «Мусульманин, який молиться, дотримується посту і сплачує свої релігійні податки, ще не є істинним мусульманином. Тільки якщо у державі, в якій він мешкає, панує шаріат, там іслам здатен досягти своєї доскональної форми». Його мусульманське братство розділилось більше, як на 50 груп в більшості ісламських країн. Вони намагаються реформувати іслам і привести ліберальні ісламські країни під контроль шаріату.

У той же час мусульманські фундаменталісти розпочали добре сплановану кампанію поширення ісламу на усіх п’яти континентах. Мечеті виростають, як гриби. Наївні християни гостинно приймають мусульман у своє багатокультурне суспільство. Вони не бажають визнавати, що така велика кількість мусульман ніколи не проживала у переважно протестантських країнах, як проживає сьогодні! Ми живемо у розпал їхньої священної війни – і навіть не усвідомлюємо цього!

2.14 -- Яких мусульман ми зустрічаємо?

Не всі мусульмани живуть і думають однаково. Кожен з них – це окрема особистість. Тому будь-які узагальнення будуть недостатніми або помилковими. Не існує певного типу мусульман. Кожен з них поєднує в собі різні обдарування, традиції, освіту і переконання. Було б помилково говорити про них як «мусульман загалом». Кожен, хто хоче зрозуміти мусульман, потребує часу. Нам потрібно кожного з них запитати, звідки він, що він думає і почуває, і з якими проблемами стикається. Всі стереотипні відповіді будуть недосконалими і недостатніми. Щоб стати мусульманину другом, нам потрібно набратися терпіння, щоб зрозуміти його. І навпаки! Попередньо вироблене враження має бути адаптоване до реалій. Мусульманин може швидко відчути і зрозуміти, що ми поважаємо його і не намагаємось використати, і приймаємо таким, який він є. Євангеліє здатне діяти як Божа сила після того, як буде побудована довіра. А постійна молитва є секретним засобом для тривалих благословінь.

Незаважаючи на той факт, що кожен мусульманин є окремою, не схожою на іншого особистістю, з певними застереженнями можна виділити певні їх категорії, за загальними або об’єднуючими рисами, що дає нам можливість говорити про різні групи мусульман.

2.14.1 -- Консервативні мусульмани і фундаменталісти, які бояться Аллаха

Серед селян і в університетах, в мечетях і серед представників кожної професії ви знайдете мусульман, які хочуть жити згідно Корану та своїх традицій. Не думайте, що лише дехто з них у дитинстві вивчив напам’ять увесь Коран арабською мовою цілком чи частково. Вони носять «окуляри Корану», через які вони сприймають свій світ. Для них неприйнятний жоден інший стиль життя, крім пов’язаного з культурою Корану і правилами шаріату. Служителів культів, інших релігії і всіх ідолопоклонників вони вважають нечистими і проклятими Аллахом. Заборонена і дозволена їжа ділить для них світ на споживачів свинини і чистих людей. Купувати м’ясо на ринку, на якому під час забою тварини не була промовлена Басмала, для консервативних мусульман вважається блюзнірством. Однак якщо ж вони змушені вживати таке м’ясо, то це не буде для них образою.

Тим, хто є вірним своїй релігії, не дозволяється «думати чи критично висловлюватися» про Коран. Якщо ти поставиш під сумнів хоча б один вірш, впаде вся будівля їхнього світогляду. Тому вони змушені захищати істину своєї віри кожного разу, коли хтось висловлює думку, відмінну від їхньої. Коран – це їхнє життя. Ви можете пояснити їм Євангелію тільки за допомогою термінів і висловлювань з Корану, вкладаючи в них значення Євангелії.

Це вражає, але серед цих консервативних мусульман є багато студентів. Якщо вони приїжджають з села у велике місто і бачать ліберальне, гріховне життя, вони відчувають сором за цих людей, повертаються до коренів своєї культури і стають ще більш фанатичними мусульманами, аніж були до того. Вони фанатично намагаються затвердити те, що було основою їхнього життя, і захистити універсальну чинність Корану.

Коли таких фундаменталістів сприймають як інтелектуалів, вони намагаються реформувати, виправити свій народ мирним чи насильницьким чином. Немало з цих віруючих готові вбивати ліберальних мусульман або приєднатися до жорстоких банд, з метою посилення принципів ісламу у цій країні.

Число фундаменталістів серед мусульман відрізняється залежно від країни. Воно коливається між 15 і 35 відсотками. Згідно результатів політичних виборів у своїх країнах вони набирають лише 10-20 відсотків голосів. Більшість мусульман не є радикальними. Однак, Коран наказує їм запроваджувати шаріат у дію у їхніх власних ісламських країнах будь-яким коштом!

2.14.2 -- Ліберальні мусульмани

Як і в так званих християнських країнах, більшість мусульман в ісламських країнах є ліберальними, м’якими і мирними. Вони працюють, хоча й не гаруючи тяжко, аби заробити достатньо, щоб прогодувати свої сім’ї. Вони не зацікавлені братися за багато різних справ. Вони сподіваються мати морозильну камеру, великий телевізор, і, якщо можливо, автомобіль чи мотоцикл. Для більшості релігія є другорядною справою чи способом заробітку грошей.

У повсякденному житті ліберальні мусульмани поводяться побожно, бо хто не поводиться згідно ісламської культури, не зможе довго купувати чи продавати. Багато з них використовують релігійні вислови у своїй мові, захищають іслам публічно згідно традицій і підтримують пануючі звичаї. Якщо ж хоча б один член сім’ї стає християнином, цим він спричиняє смуту. Заради доброї слави його клану, наверненого у християнство будуть ненавидіти, йому будуть погрожувати або виженуть за межі країни. Ні за яких обставин сморід хиткої лояльності до ісламу не забруднить їхнього імені. Водночас члени такого клану лише зрідка відвідують офіційну молитву, або ж приходять лише для того, щоб їх побачили. Вони навряд чи відкривають Коран, щоб міркувати над написаним у ньому. Своєрідна байдужість щодо релігії охопила більшу частину мусульман. Вони складають від 50 до 70 відсотків населення, залежно від регіону чи країни, у якій мешкають.

Час від часу націоналізм і іслам поєднуються. Тоді релігія буде підтримувати національні почуття і навпаки. Хоча якщо країна досягла ісламської незалежності, там переважатиме матеріалізм. Робота, хліб і сім’я з часом стають значно важливішими, аніж релігія.

Ліберальні мусульмани підкреслюють гуманістичні твердження Корану і традицій. Заборона прийомів їжі, повеління щодо Священної війни (джихад), статус жінок в Корані або жорстокі покарання ігноруються, із посиланням на те, що такі правила були необхідними для бедуїнів у часи Мухаммеда. Сьогодні, в період прогресу, ці закони більше не діють. Ліберали живуть згідно правил «обрізаного» ісламу.

Більшість ісламських урядів йдуть тим же шляхом. Вони дозволяють лідерам мечетей наглядати за виконанням особистих обов’язків шаріату. Усі принципи щодо Священної війни або суворих покарань залишаються в руках уряду. Вони намагаються знайти компроміс між шаріатом і міжнародними правами людини та протистояти фундаменталістам у своїй же країні. Терористичні атаки в Єгипті чи Алжирі є нічим іншим, як битвами за запровадження в дію усього шаріату. І саме цьому всіма силами намагаються запобігти ліберальні мусульмани у своїх урядах.

2.14.3 -- Мусульманські жінки

Половину всіх мусульман становлять жінки. Нам не варто думати лише про чоловіків, коли ми говоримо про мусульман. Жінки в ісламі відіграють важливу роль. Часто вони впливають на дітей у своїх сім’ях більше, ніж чоловіки.
Однак, у Корані написано чітко:

А чоловік не такий, як жінка (Сура аль-Імран 3:36).

Даний труїзм в ісламі має законне підґрунтя. В Корані сказано:
Чоловік має перевагу над жінкою, бо Аллах надає перевагу одному над іншими, і вони (тобто, чоловіки) витрачають зі своїх грошей (щоб мати жінок, як наречених). (Сура аль-Ніса 4:34).

У суді свідчення одного чоловіка-мусульманина прирівнюється до свідчень двох жінок-мусульманок (Сура аль-Бакара 2:282). У випадках отримання спадку жінка отримує лише половину того, що отримує чоловік чи син, сестра отримує вдвічі менше від брата, а дівчинка вдвічі менше від хлопчика (Сура аль-Ніса 4:11, 176). Згідно закону цінність жінки становить половину цінності чоловіка.

Чоловіку дозволяється одружуватися аж з чотирма жінками (Сура аль-Нсіа 4:3), якщо він може любити усіх однаково. Оскільки сьогодні чоловіки не заробляють достатньо, аби опікуватися чотирма жінками і усіма їхніми дітьми, перевагу мають моногамні шлюби. До того ж, дружини одного чоловіка страждають від нужди і заздрощів більше, ніж ми можемо собі уявити.

В ісламських сім'ях чоловік має право «повчати» свою дружину. Якщо вона чинить непослух, він може звернутися до неї з «повчанням». Якщо вона продовжує впиратися, він може відмовити їй у її праві на шлюбні стосунки, а якщо вона далі лишається впертою, то має право бити її, доки вона не підкориться, але йому не дозволено ламати їй кістки (Сура аль-Ніса 4:34).

Згідно Корану (цього немає у законах Туреччини, Єгипту, Тунісу і деяких інших ісламських країн), чоловік має право розлучитися з жінкою з будь-якої причини. Після періоду очікування, який триває від трьох до чотирьох місяців, він може знову одружитися з нею, знову розлучитися, а потім ще раз одружитися. Якщо чоловік розлучився з жінкою три рази, вона повинна одружитися з іншим чоловіком. Якщо цей чоловік теж відпускає її, тоді право на повторне одруження з нею знову має її перший чоловік (Сура аль-Бакара 2:229-230). Невпинні страждання жінок у деяких ісламських країнах вкарбовані у їхній побут значно глибше, аніж ми можемо уявити. То хто має божественний поклик спілкуватися з мусульманськими жінками і нести їм Євангеліє духовної свободи на основі повного прощення і дар Святого Духа?

Чоловіки-християни не повинні розмовляти з мусульманськими жінками наодинці, а тільки в присутності своїх власних дружин. Таким чином, жінки- християнки мають взяти це занедбане служіння на себе і розмовляти з жінками і дівчатами про Христа та свідчити про свій власний досвід взаємин з їхнім святим Спасителем. Матері-мусульманки є єдиними, хто виховує своїх дітей. З цієї причини євангелізація мусульманських жінок, а особливо матерів, відіграє вирішальну роль у справі досягнення мусульман Євангелієм в усі часи. Телевізійні програми для жінок і книги для жінок, написані матерями-християнками, є надзвичайно потрібними. Лише одне покоління тому менше 25 відсотків мусульманських жінок і дівчат могли відвідувати школу! Сьогодні число освічених жінок і дівчат становить від 40 до 70 відсотків населення. Хто з вас бачить цю нову можливість і користується нею задля поширення Євангелія?

Жінки в ісламі інколи більш богобійні і релігійні, ніж чоловіки. Вважається, що Мухаммед сказав, що він бачив пекло і що лише 10 відсотків його населення складали жінки, тому що вони не завжди слухалися своїх чоловіків. Мухаммед заявляв, що бачив також рай. Його населяло лише 10 відсотків жінок, тому що зовсім небагато чоловіків засвідчили про те, що їхні жінки були богобійними і завжди слухняними. Така дискримінація спонукає жінок дотримуватися ісламського закону дужче, ніж це роблять їхні чоловіки, сподіваючись отримати одне з тих небагатьох місць, відведених для жінок у раю.

Хто виявить милість до мусульманської жінки і буде намагатися віддано шукати способів полегшити їхнє нікчемне становище у цьому світі і в наступному в ім’я Ісуса?

2.14.4 -- Мусульманські підлітки

Половина усіх мусульман – це молодь молодша 18 років. У деяких ісламських країнах ця невидима лінія сягає ще нижче, 16 років. Цей факт має насторожити кожного, хто має досвід євангелістичної праці серед молоді! Дітям, підліткам і молодим людям потрібні програми, які відрізняються від програм для дорослих. Дана статистична реальність вимагає переосмислення і перебудови деяких місіонерських стратегій і навіть молитовного партнерства.

Молодь по всьому світу захоплюється футболом і автоперегонами. Молоді люди завзято розпитують іноземців, які подорожують ісламськими країнами, про Бекенбауера, Румменігге і Шумахера. Мусульманській молоді добре відомі такі імена, як Беккер і Граф.

Сьогодні ісламська молодь має змогу навчатися читати і писати. Вони шукають почитати щось цікаве. Вони прагнуть знань. Вони хочуть дізнатися про все на світі. Вони вірять в науку і думають, що з хорошими оцінками в атестатах зможуть завоювати увесь світ. Запропонувавши їм статті, книги і журнали, які відповідають юнацькому мисленню, можна легко запровадити курс Біблійної переписки, у якому за короткий період часу зможуть бути задіяні десятки тисяч молоді.

Більшість молоді не шукає прощення гріхів. Вони не думають ні про покаяння, ні про віру. І вони хочуть дізнаватися про все на світі: про Ісуса, Леніна і Мао. Ця жага знань є відкритими дверима, через які ми можемо без особливих перешкод запропонувати їм Євангеліє. Багатьох з таких шукачів знань торкнеться і змінить любов Ісуса Христа, Його лагідність, смирення і спокій.

Щораз більше і більше старшокласників і студентів університетів мають власні комп’ютери або доступ до інтернету у кафе-чайних або вдома у друзів. Ці засоби комунікації виливають як значну кількість бруду, незгоди між мусульманськими групами, так і спокусливу музику флейти, що часто лунає в сектах. Але якщо хтось на своїх сторінках в інтернеті запропонує корисні духовні програми, орієнтовані на молодих людей, то незабаром зможе побачити на домашніх сторінках своїх інтернет- сайтів тисячі відвідувачів, і навіть з закритих ісламських країн. Зокрема, величезним попитом користуються хороші, обґрунтовані порівняння Євангелія та ісламу, а також позитивні, зрозумілі відповіді на делікатні питання.

До цієї категорії також належать пропозиції хороших християнських пісень з рідними, місцевими мелодіями. Нудні германські хорали чи романтичні американські церковні гімни не надто приваблюють мусульман. Якщо Євангелія запропонована через мелодію помірного ритму і до того ж відповідає місцевій системі музики, якій притаманні п’ять або дванадцять тонів, то ви побачите, що навіть ті, хто не знайомий з Біблією, починають співати нові пісні. Глибока повага до Творця і страх перед судом світу ще не викорінилися в ісламському світі, незважаючи на вплив модернізму.

Ще ніколи можливість досягнення мусульман Євангелієм не була настільки великою, як сьогодні, тому що половина молодих мусульман навчаються читати, писати і мислити, а багато з них завзято захоплюються видатними постатями спорту та технологічного прогресу. Одна бедуїнська дівчинка з Хадрамауту, у відповідь на запитання про музику, яка їй подобається, під час опитування відповіла: «Пісні гурту АББА з Швеції».

2.14.5 -- Розчаровані мусульмани

Оскільки сучасне покоління мусульман вчиться мислити, вони починають об’єктивно ставити питання щодо своєї культури та релігії. Очевидні слабкі місця ісламу для них більше не залишаються прихованими.

Деякі роздратовані мусульмани запитують: «Чому за останні 50 років армії з 250 мільйонів арабів не змогли розбити ізраїльські війська, що налічують лише 5 мільйонів військових? Щось тут не так? Щось з нами не так!»

Інші заявляють: «Термін іслам має певні вагомі значення. Одне з них: Приносити мир! Чому ж тоді половина усіх воєн у нашому світі пов’язана з ісламськими країнами? Чому ми сіємо тероризм, громадянські війні, кровопролиття, а не мир і прогрес?»

А хтось зауважує: «Нафтовидобувні ісламські країни належать до найбагатших держав світу! Але понад десять ісламських країн належать до найбідніших і знемагають за межею бідності. Чому заможні ісламські держави не надають щедрої підтримки бідним і нужденним мусульманам? А якщо хоча б трохи допомагають, чому основна частина підтримки стікається у верхні ешелони урядів, а до вбогих і нужденних не потрапляє практично нічого?»

Водія індійського походження, який працював на ісламського шейха в Саудівській Аравії, запитали, чи він став відданим мусульманином за ті одинадцять років служби в одного з вартових двох святих місць. Водій мусульманин випалив у відповідь: «Відчепись! Навіть чути не хочу про той іслам! І спільного з цим мати теж більше нічого не хочу! Якби ви знали, як вони розмовляють, п’ють, їдять і що роблять, коли лишаються без сторонніх, ви б не повірили». Коли його запитали, які б висновки він зробив з того, про що знає, і що зробив би далі, він відповів: «Буду вивчати комунізм і християнство, щоб оцінити, котра з цих двох ідеологій запропонує мені кращу основу для життя. Тієї й буду дотримуватися».

Випускник університету Аль-Азхар у Каїрі, хоча і мав ісламське походження, хотів вдосконалити і відшліфувати свою арабську вимову серед племен Саудівської Аравії. Він викладав ісламську літературу в університеті Ріад. Більшість студентів не сприймали його, бо під час своїх лекцій він поширював сучасні погляди і думки, а заміть звичного ісламського довгого халату носив штани західного стилю. Коли протистояння студентів зросло, а деякі з них навіть кидали під час лекцій у нього дрібне каміння, він розлютився, вибіг з аудиторії і помчав до своєї кімнати у вчительському гуртожитку, що знаходився поблизу, вхопив Коран і спробував заспокоїти свої зіпсуті нерви цитуванням сур вголос. Раптом він зупинився, а згодом визнав: «У той момент я усвідомив, що саме ця книга діяла як гальмо на мозок мусульман і закладала їхні міркування і моральні принципи». Він взяв Коран і у гніві порвав його, побіг у сад біля гуртожитку і намагався спалити порвані сторінки.

Хтось з вчителів почув, як грюкнули двері і як він гучно цитував Коран, і поспішили до нього, щоб заспокоїти. Але згодом всі вони стояли мовчазні і ошелешені навколо тліючого Корану. Всі вони знали: цей злочин вимагає негайного спалення кривдника. Жоден не вимовив ані слова. А вчитель, прийшовши до тями, помчав до своєї кімнати, узяв гроші і паспорт, викликав таксі, швидко рушив до аеропорту, щоб утекти з цієї смертельної пастки ще до того, яка вона замкнеться за ним.

Ці люди не мали нічого спільного з християнством. Вони зрозуміли слабкість ісламу у глибині власної ж країни і намагалися врятуватися від ув’язнення їхнього духа. Студенти-медики, принцеси, шейхи і просто пересічні мусульмани чітко розуміють очевидне протиріччя в Корані і щиро шукають відповідей та кращої філософії життя. Нам потрібно молитися, щоб знайти цих розчарованих мусульман перш, ніж вони потраплять у руки сектантів і фанатиків. Приблизно п’ять відсотків усіх мусульман більше не задоволені своєю власною релігією і прагнуть, аби хтось їх просвітив.

2.14.6 -- Атеїсти поміж мусульман

В одній з телепередач кінозірку-мусульманина запитали, до якої релігії він належить. Він відразу ж відповів: «До найкращої релігії світу, до ісламу!» (Сури аль-Імран 3:19, 110; аль-Фатх 48:28; аль-Сафф 61:9; та інші).

Потім на запитання, чи вірить він в існування Аллаха, він відповів: «Ні! Однозначно ні! Така віра доречна тільки для старих людей, що вже на порозі смерті, і для малих дітей, а ми належимо до покоління людей дії!» Вражений репортер продовжив і запитав, як би він відреагував, якби на мусульман напали. Кіноактор не забарився з відповіддю: «Тоді я б перший взяв до рук Калашнікова і захищав би іслам!» Він і далі продовжував вважати себе мусульманином, хоча не вірив в існування Аллаха і не молився! Іслам – це не тільки релігія, а ще й культура, держава і соціум.

Під час лекції на тему взаємин між ісламом і християнством один молодий турок палко заперечував спікеру: «Іслам значно лагідніший, добріший, гуманніший і значно сучасніший, аніж ми чуємо в цій лекції». Коли молодого турка запросили пояснити свою думку біля мікрофону перед слухачами, він говорив дуже емоційно, аби пояснити свою власну точку зору. Спікер, який читав лекцію, досить швидко зрозумів походження його поглядів, тому перервав його і запитав: «Ви коли-небудь у своєму житті відкривали Коран?» «Ні», – спантеличено промовив турок. Коли його запитали, як часто він приймав участь в молитві у мечеті, він відповів, що ніколи не молився! Але як палко він захищав свою релігію! Іслам – це дещо більше, ніж Коран і молитва. Цей слухач був одним з сучасних мусульман, які втратили свою віру, але продовжувють захищати іслам, якого навіть не розуміли.

Доктор Насрін, гінеколог з Бенгалії, закликала зробити редакційну корекцію Корану з огляду на становище жінки і жорстоке ставлення до дівчат-підлітків у шлюбі. Вона була вимушена втекти у Швецію, бо мусульманські чоловіки ревно захищали свої права – вона ж бо насмілилась засумніватися у Корані! Ця лікарка й надалі продовжує вважати себе мусульманкою, однак, маючи негативний досвід, вона втратила віру у божественне натхнення Корану.

Ісламські політики і випускники університетів, які хоч трохи жили за кордоном, інколи ставляться до ісламу значно критичніше. Вони живуть порожнім життям і втратили свою безумовну віру в Аллаха. Заради своїх сімей вони й надалі приймають участь в молитві, коли повертаються на рідну землю. Вони інколи дотримуються посту у місяць Рамадан і відкрито приносять свої релігійні пожертвування. Але всередині вони відсторонилися від ісламського закону і шукають нових горизонтів у сучасній ері ракет і космічних станцій. Їхнє зростаюче протистояння консервативному ісламу підтвердилось після зустрічей з видатними вченими, технологами і публічними особистостями зі Сходу і Заходу, оскільки вони збагнули, що значна кількість цих особистостей були зовсім не мусульманами, але живуть благородним життям.

Число ісламських атеїстів невелике, приблизно один відсоток, і, можливо, трохи більше у країнах, де комунізм залишив свій значний слід. Їх можна впізнати, як і соціалістів у Туреччині, через їхні палкі напади на газети і книги, в яких йдеться про Мухаммеда та його іслам.

2.14.7 -- Ісламські містики

Внутрішня прогалина мусульманства коливається, як маятник, між войовничим фундаменталізмом і прихованим атеїзмом. Це провокує незадоволення, розчарування і пошук нових надійніших шляхів. Один з таких трендів проглядається у ісламських містиках (їх ще часто називають суфіями з їхніми Тариками), які з презирством відмовилися від юридичної дріб’язковості ісламських муфтій і юристів. Ці шукачі істини в релігійному досвіді відокремилися від стереотипних заходів, які зазвичай мають місце у мечетях, з їхніми прописаними обрядами очищення і повторюванням ритуальних молитов, які руйнують душу. Вони не знаходять в них нічого, що б задовольняло їхні душі та дух. Вони відділилися від офіційного ісламу і об’єдналися за власним порядком у спробах віднайти особисту релігійність і чесне благочестя в Корані та неісламських працях і писаннях.

Ви можете знайти суфій і їхні різноманітні Тарики в Марокко, Судані, Туреччині і Пакистані. Навіть у Китаї та Індонезії іслам ділиться на містиків і законну течію ісламу. В Марокко на пагорбах вздовж доріг можна побачити вибілені надгробки шанованих містиків. Жінки, які самі не можуть мати дітей, інколи труться животами до цих надгробків святих, аби стати дітородними. В Судані дервіші стрибають, скачуть і качаються в пилюці, аби продемонструвати своє завзяття для Аллаха і свою духовність.

У Єгипті суфії інколи сідають або стають у коло і повторюють ім’я Аллаха або один з його атрибутів «хува, хува, хува (huwa)» незчисленну кількість разів, аж поки один з них не впадає у транс і не починає промовляти на інших мовах. Учні таких груп у Туреччині ділилися спостереженнями: «Нас наставляють закликати духів і відсилати їх геть, після того, як вони нам послужать». Одна дівчина зізналась, що до неї щоп’ятниці навідувався сатана. Друзі намагалися переконати її, що вона марить, але вона пояснила, що коли вона в дитинстві дуже важко захворіла, її тато привів її до суфійського шейха, який зцілив її через вплив духів. Відтоді вона щотижня терпить відвідування злого.

У Пакистані одна група практикувала ритуал спільного духовного споглядання. Коли один з групи став християнином, батько новонаверненого привів лідера з мечеті, щоб повернути свого сина знову в іслам. Але коли цей шейх обвинуватив віровідступника у сексуальних домаганнях, батько виставив вчителя Корану зі свого дому, тому що такі збочення були недопустимі в його сім’ї.

В Індонезії індуїзм з його численними духами змішується з ісламським містицизмом в такий спосіб, що під час сільських святкувань племена дозволяють своїм духам битися один з одним в повітрі на очах у всіх. Широко розповсюджене ковтання залізних цвяхів і електричних лампочок, які дематеріалізуються під час їх споживання. Можна почути чоловічі голоси, які чуються з жіночого тіла, і навпаки.

Суфії намагаються змусити Аллаха втілюватися у них і наповнювати їх своєю присутністю. Інші навіть намагаються увійти в самого Аллаха за допомогою медитації. А ще інші намагаються проникнути у світ ангелів і демонів «поза» Аллахом. Всі вони пов’язані з підвищенням рівню одержимості окультизмом.

Оскільки Аллах в ісламі надзвичайно далеко від свого творіння, ніхто не повинен дивуватися, що шановані мусульмани намагаються скоротити цю дистанцію завдяки релігійним практикам. На жаль, у цю величезну порожню прогалину вливаються антихристиянські духи. Число суфій в іслам зростає. У деяких країнах вони налічують від 10 до 20 відсотків ісламського населення і розділені на різноманітні групи.

Дехто з католицьких теологів вважає, що суфії могли б стати найкращим містком між християнством і ісламом. Однак вони не приймають до уваги той факт, що релігійно налаштовані містики вірять у власну праведність і вважають, що їм не потрібне покаяння. Розп’ятий Син Божий залишається для них наріжним каменем. Їхнє благочестя відділяє їх від Його спасіння, яке було звершене за них, так само, як за нас.

2.14.8 -- Ісламські спасителі

Суфіїв можна зобразити як голубів поміж розчарованих мусульман. Мусульманських терористів можна назвати яструбами поміж них. Вони жаліються: «Всі ці молитви, пости і пожертви ні до чого. Ми повинні робити щось самі. Нам потрібно пожертвувати власним життям і кров’ю, щоб змити ганьбу з ісламу і перемогти несправедливість в ісламському суспільстві з справедливою жорстокістю!»

Хассан аль-Банна, засновник мусульманського братства, навчає, що молитви і посту не достатньо, аби жити повним ісламом. Він наполягає, що істинний мусульманин повинен боротися з тим, що його стримує, аж поки він не буде готовий вбивати ворогів ісламу. Сотня повелінь в Корані закликає мусульман до участі у збройній боротьбі, на доказ їхнього послуху і віри.

Мусульманське братство, жорстоко переслідуване єгипетським урядом, розділилось на понад 50 активних терористичних організацій. Аятолах Хомейні взяв знамено Священної війни (джихад) на боці шиїтів і розіслав своїх бійців-самовбивць у різні країни світу, як душогубців, як найманих вбивць часів хрестоносців, які тримали світ напоготові.

Хізболла, Хамаас, аль-Джихад та інші групи навчають своїх послідовників чинити безумовні суїцидальні атаки. Коран відкриває, що сам Аллах впише ісламську віру в їхні серця і що Аллах зміцнить їх для такої місії своїм власним духом (Сура аль-Маїда 58:22). Це єдиний вірш у Корані, який говорить про взаємодію мусульманина і духа від Аллаха! Мученикам Священної війни обіцяні прекрасні місця у раю (Сура альБакара 2:254; аль-Імран 3:157-158, 161-171, 193-195; аль-Ніса 4:74; Мухаммед 47:6, та інші). Було б нечесно назвати цих бійців, які помирали під час самовбивчих місій, терористами, тому що вони вбачали себе спасителями, які пожертвували своє життя заради перемоги ісламу. Їм говорили, що це не вони вбиватимуть ворогів ісламу, а сам Аллах. Він сам стрілятиме в їхньому пострілі, щоб усунути противників ісламу (Сура аль-Анфал 8:17).

Дехто з журналістів і гуманістів називає цих фанатиків групою заблудлих екстремістів, які в ісламі перебувають в меншості. Вони помиляються! Ці спасителі є єдиними, хто буквально виконує Коран і будь-яким коштом дотримується заповідей Аллаха (Сура аль-Бакара 2:191-193; аль-Анфал 8:39; аль-Тавба 9:11, та інші). Гуманістів і схожих на них мусульман в Корані названо боягузами і зрадниками. Мир з немусульманами вважається зневагою, за винятком перемир’я у випадку браку коштів чи зброї, або якщо обставини є несприятливими.

Того, що відбулось за останні 50 років в самому Ізраїлі і навколо нього у несвященній війні мусульман, є більше, ніж достатньо. Захоплення літаків, закладення бомб у готелях, самопідривні міни для знищення танків і постійні погрози під час психологічних атак у так званій війні нервів – все це ознаки цього руху.

Коли шведські туристи були закатовані, розчленовані, а їхні жінки зґвалтовані біля королівських гробниць у Луксорі, ці так звані спасителі кричали: «Аллах акбар!» (Аллах великий!) Ті самі вигуки було чутно в Індонезії, коли натовпи спалювали сотні церков і ґвалтували китайських дівчат. Під час визвольної війни мусульманських спасителів з часів Другої світової війни на острові Мінданао у Філіппінах були вбито понад 50 000 християн. Таке ж число людей, і навіть більше, мало померти у північній Нігерії, тому що християни не хотіли коритися ісламському закону, шаріату.

Понад 32 000 ісламських фундаменталістів знайшли захист і притулок у Федеративній Республіці Німеччині через те, що були розшукувані ліберальними ісламськими урядами. Вони перебувають під постійним наглядом німецької інтелігенції. Кровопролиття чи різня, як та, що мала місце під час Олімпійських ігор 1972 року у Мюнхені, можлива у будь-який момент. У Корані Аллах закликає усіх вірних віруючих боротися і вбивати ворогів ісламу (Сура аль-Бакара 2:191-193; аль-Ніса 4:89,91; аль-Анфал 8:39; аль-Тавба 9:5 та інші). Згідно написаного у Сурі Покаяння (Сура аль-Тавба 9:28-29), на євреїв і християн потрібно нападати і атакувати, тому що вони не вірять в істинного Бога, не дотримуються шаріату і належать до хибної релігії! Іслам, згідно Корану, є духом руйнації.

2.15 -- Коротко кажучи

Кожен, хто хоче запропонувати Євангеліє Христа мусульманам, повинен відмовитися від ідеї, що мусульмани вірять і думають однаково! Хто хоче послужити їм, спочатку повинен послухати, запитавши їх, звідки вони приїхали, що думають про політику, релігію і своє майбутнє.

Кому бракує мудрості у таких розмовах, хай просить в Ісуса скерування і допомоги знайти тих мусульман, чиї серця вже підготовлені Божим Духом. Вірна любов залишається найкращою мовою, яку розуміють усі люди. А ті, що допомагають іноземним громадянам розібратися з адміністративними проблемами, у той же час хай наставляють їх поважати і розуміти християн.

Нам не потрібно боятися духа ісламу, тому що благословіння Ісуса Христа сильніше, ніж прокляття Мухаммеда. «Більший бо Той, Хто в вас, аніж той, хто в світі» (1 Івана 4:4). Нам також не варто встрявати у розмови з мусульманами, будучи непідготовленими, а обов’язково готувати себе до цього. Є декілька організацій, які готові підтримати книгами і навчальними матеріалами тих, хто бажає долучитися до цього служіння.

Корисні поради для різних груп мусульман ви можете знайти у Старому і Новому Заповітах, у певних світських ресурсах, у Корані, а також у власному досвіді. Господь може відчинити двері серця мусульманина і дати вам правильні слова для конкретної людини у потрібний момент через керівництво Свого Духа.

2.16 -- КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

Любий читачу!

Якщо ти уважно вивчав цей буклет, то зможеш легко дати відповіді на наступні запитання. Кожен, хто дасть 90 відсотків правильних відповідей на запитання з восьми буклетів даної серії, отримає сертифікат від нашого центру про

Поглиблене вивчення
допоміжних способів проведення бесід та дискусій з мусульманами про Ісуса

як заохочення за його/її подальше служіння Христу.

1. Які три основні релігії ознаменували і вплинули на виникнення ісламу?  
2. Якими були відносини між євреями і християнами на Аравійському півострові, зокрема у Ємені?  
3. Що означав вираз з Корану «Люди Писання» для Мухаммеда?
4. Кого Мухаммед вважав першим мусульманином?
5. Чому Мухаммед взяв собі за приклад Мойсея, а не лагідного Христа, сина Марії? 
6. Чому Мухаммед проголосив євреїв найнебезпечнішими ворогами мусульман? Як він перемагав їх?
7. Яка з трьох основних міжнародних церков мала найсильніший вплив на появу ісламу? 
8. Який образ сформовано у мусульман про православну церкву і чому її можна назвати «церква, що страждає 1370 років»? 
9. Чому багато мусульман вважають католицьку церкву войовничою церквою? Як ви можете це пояснити, звертаючись до історичних подій? 
10. Чому протестантська церква не мала жодного впливу на формування ісламу? Чому мусульмани ставляться до євангельських християн з величезною підозрою?
11. Скільки незалежних християнських церков існує у світі сьогодні і який для них усіх спільний знаменник? 
12. Чим  загалом християнство відрізняється від ісламу? 
13. Хто такі суніти і який відсоток мусульман належить до цього напрямку ісламу? 
14. Хто такі мусульмани-шиїти і скільки мусульман дотримуються їхніх доктрин?
15. Коли розпочалась третя хвиля мусульманської експансії? Що є її рушійною силою і яка її мета? 
16. Чому кожен окремий мусульманин відрізняється від іншого? Як ми можемо зрозуміти певні їхні почуття, думки, переконання і вчинки?  
17. Яким особливим ставленням відрізняються консервативні мусульмани і мусульмани-фундаменталісти, і яка частина мусульман дотримується їхніх принципів?  
18. Як нам почати розмову з мусульманами-фундаменталістами і чому саме так?
19. Скільки мусульман є ліберальними і яким стилем життя вони живуть?
20. Чому існує сильна напруга і навіть точаться громадянські війни між групами фундаменталістів і ліберальними ісламськими урядами?
21. До якого рішення мають прийти слуги Господні, дізнавшись, що половину всіх мусульман становлять жінки? Хто може досягати їх?
22. З якою основною проблемою стикаються жінки в ісламі?
23. Які виклики має прийняти слуга Господа, дізнавшись, що половина усіх мусульман – це молоді люди до 18 років, а в деяких ісламських країнах до 16 років?
24. Як ми можемо досягати молодих людей в ісламському світі?
25. Яка важлива річ криється у тому факті, що п’ять відсотків мусульман розчаровані в ісламі? Яка основна причина їхнього розчарування? Як нам знайти їх?
26. Чому люди можуть бути атеїстами і все одно вважати себе мусульманами? Чи є іслам щось більше, ніж релігія?
27. В чому причина того, що від 10 до 20 відсотків мусульман стали містиками? Як вони відрізняються від інших мусульман? Що вони намагаються заснувати? 
28. Які є позитивні риси і достоїнства містиків в ісламі? Що заважає їм приймати Христа як свого Спасителя? 
29. Чому мусульмани-терористи називають себе «спасителями»? Як вони можуть претендувати на те, що лише вони є істинними вірними мусульманами?
30. Чого очікують ці «спасителі», якщо загинуть у саможертовних рейдах чи нападах?
31. Яка загальна мета даного буклету? 
32. Чому нам не слід боятися досягати мусульман Євангелієм?
33. Які існують п’ять джерел, з яких ми можемо отримати корисні поради щодо нашого спілкування з мусульманами?

Кожному учаснику цього опитування дозволяється використовувати будь-які джерела у своєму розпорядженні і просити допомоги у будь-якої довіреної особи, даючи відповіді на ці запитання. Ми очікуємо ваші письмові відповіді, включно з вашою повною адресою, у звичайному листі чи на електронну пошту. Ми молимось за вас до Ісуса, нашого живого Господа, щоб Він кликав, посилав, скеровував, зміцняв, захищав і перебував з вами кожен день вашого життя!

Ваші, через служіння Йому,

Абд ал-Масіх та брати

Надсилайте ваші відповіді на адресу:

GRACE AND TRUTH
P.O.Box 1806
70708 Fellbach
GERMANY
або електронну пошту:

info@grace-and-truth.net

This page in HTML4 - Print - Top