Grace and Truth

This website is under construction !

Search in "Ukrainian":

Home -- Ukrainian -- 02. Roots -- 4 Holy War in Islam

This page in: -- Arabic? -- Chinese -- English -- French -- German? -- Indonesian -- Kirundi -- UKRAINIAN

Previous booklet -- Next booklet

02. Походження шаріату з Корану

4 - Священна війна в ісламі - мрія чи реальність?

«Вбийте їх, де б ви їх не знайшли» (Коран)

Коран містить близько 100 віршів, які наказують мусульманам не тільки боротися за Аллаха ("Jihad" - «Джихад»), але також боротися і вбивати за Аллаха ("Qital" - «Цітал»). Тут ви знайдете огляд цих віршів. Один із них каже: «Вбивайте їх, де знайдете!» Чим це відрізняється від послання Христа?



4.01 -- Священна війна в ісламі - мрія чи реальність?

"«Вбийте їх, де б ви їх не знайшли» (Коран)

Кожен, хто читає Коран, може знайти 95 віршів, які мають юридичну силу і які були обрані провідними правознавцями чотирьох шкіл ісламського права як основа для законодавства про Священну війну. Кожен, хто поєднає біографію Мухаммеда, написану Ібн Хішамом, з постановами Корану про Священну війну, зрозуміє, що протистояння між Мухаммедом, торговцями з Мекки та єврейськими племенами в Медіні з часом переросли у масштабну війну на Аравійському півострові.

4.02 -- Історичне підґрунтя воєн Мухаммеда

Політеїсти Мекки рішуче відкидали свідчення Мухаммеда про те, що Аллах – єдиний Бог і немає інших богів, окрім нього. Палкі дебати переросли у зростаюче бойкотування ісламу. Воно супроводжувалося наклепами та переслідуванням соціально незахищених і катуванням декого з рабів-мусульман у Мецці. Мухаммед порадив своїм 80 послідовникам виїхати до Ефіопії і просити там прихистку в християн. Після смерті його дружини Хадіджи і дядька по батьківській лінії Абу Таліба, протекція, яку Мухаммед отримував від свого племені у Мецці, дала тріщину, й у 622 н. е він був змушений перебратися в Ятріб (Медіна).

Перед своєю втечею Мухаммед уклав три договори про власний захист з мусульманами в Медіні. По приїзді він заснував багатокультурне міське управління та дозволив йому функціонувати лише до того часу, поки не здобув достатньо влади, щоб нав’язати свій настрій релігійної нетерпимості усім жителям Медіни. Зубожіння сотні мусульманських сімей, які приїхали з ним, сприяло зростанню напруги всередині релігійної спільноти. Для того, щоб задовольнити потреби цих переселенців, Мухаммед заохочував їх захоплювати каравани з Мекки, та вони категорично відмовлялись (Сура аль-Ніса 4:73-80). Проте Мухаммед так вміло промив їм мізки, вдаючись до Сур, натхнених Аллахом, які виправдовували його наміри (Сура аль-Бакара 2:216-218), що згодом 83 емігранти і 231 мусульманин з Мекки почали чинити напади і грабувати каравани, які навесні повертались до Мекки з Дамаску. Битва при Бадрі закінчилась тріумфом мусульман і стала поворотною точкою в розвитку Священної війни. Полонені торговці з Медіни, яких захопили в заручники, могли звільнитись лише після сплати великого викупу.

У результаті мінливого успіху війни племена євреїв були вигнані з Медіни. Після їх вигнання шукачі притулку з Мекки «успадкували» їхні землі, будівлі, а єврейських жінок - як рабинь (Сура аль-Маїда 5:82; аль-Ахзаб 33:26-27; аль-Хашр 59:1-7 з-поміж інших). Під час битви біля Рову Мухаммед зміг розділити своїх ворогів, які перехитрили його, завдяки обману і підкупу. Однак в містечку Худайбія він пішов на компроміс, перейнявши старе окультне паломництво (хадж) в іслам, щоб торговці з Мекки були впевнені в безпеці своїх прибутків.

Оскільки згідно укладеної угоди Мухаммед вже більше не міг грабувати каравани з Мекки, то наказав своїм послідовникам нападати на племена бедуїнів (Сура аль-Худжурат 49:14), єврейські поселення поза межами Мекки і Медіни, а також християнські громади в північному Ємені, і все це для того, щоб забезпечити свою релігійну державу фінансами. Після нападу на Оазу Хайбар одна єврейська господиня намагалась отруїти Мухаммеда, що зрештою призвело до його смерті у 632 році н. е.

Спроби ісламу виправдати війни Мухаммеда
Релігійно-економічний конфлікт у Мецці став причиною незадоволення серед комерсантів, і вони впродовж року бойкотували мусульман, що нагадувало бунт майстрів срібних справ в Ефесі після проповіді Павла (Дії 19:23-40). Мусульмани назвали своє переселення з Мекки вигнанням і, згідно стародавнього арабського звичаю помсти, мали право відплатити тим самим (Сура аль-Маїда 5:45; аль-Шура 42:41-42 з-поміж інших). Помірковані мусульмани називають ці напади на каравани з Мекки захисною війною.

Соціальні потреби шукачів притулку в Мецці змушували Мухаммеда здійснювати щораз більше нападів задля отримання здобичі. Релігійне прикривання цих нападів перетворило їх на сплановані наступальні війни. Таким чином, впродовж ста років після смерті Мухаммеда іслам поширювався зі швидкістю вибуху і став супер силою від річки Інду до Атлантики. Фундаменталісти сприймають Священну війну як повеління Аллаха завойовувати невірних, бо саме їхнє існування є спокусою для мусульман відійти від ісламу (Сура аль-Бакара 2:193; аль-Анфал 8:39 з-поміж інших). Вони вірять, що Аллах буде з переможцем (Сура аль-Імран 3:160; аль-Маїда 5:56 з-поміж інших)!

Шукати винного в таких війнах марно, бо здається, що правда завжди на боці сильного. І ті, що підтримують захисну війну, і фундаменталісти, які підтримують наступальну війну, ґрунтуються у своїх поглядах на текстах з Корану та житті Мухаммеда.

Окультні методи і цілі воєн Мухаммеда
Стратегія Мухаммеда в Мецці та Медіні (610-632 н. е.) зводиться до суперечливих крайнощів. Еміграція до Медіни відбулась після словесної війни і спроби виморити голодом мусульман з Мекки, з ненависті до них. Сатанинські вірші в Корані (Сура аль-Наджм 53:19-22) - це спроби врятувати себе і своїх мусульман завдяки хиткому компромісу. Згодом він зрікся цього сатанинського натхнення (Сура аль-Хадж 22:52-53). Після встановлення контакту з духами (джинами) в пустелі (Сура аль-Ахкаф 46:29-32; аль-Джин 72:1-5), вони знайшли спосіб для Мухаммеда і його послідовників емігрувати поетапно. Відтоді «духи мусульман» билися поруч з людьми мусульманами в Священній війні. Окультний розмах ісламських воєн не варто ігнорувати (Сура аль-Імран 3:61).

У Медіні Мухаммед часто заохочував своїх послідовників заманювати невірних в пастку для того, щоб вбити їх (Сура аль-Бакара 2:191; аль-Тавба 9:4). За їхніми словами, ангели допомогли мусульманам перемогти в битві біля Бадру (Сура аль-Тавба 9:40). Мухаммед перетворив руйнівну поразку мусульман в битві при Угуді на велику перемогу ісламу, запровадивши полігамію, що сприяла народженню великої кількості дітей (Сура аль-Ніса 4:3). Мухаммед особисто приймав участь у 29 військових кампаніях, через які грабіж, здобич і раби стали рушійною силою його несвященної війни. Час від часу Мухаммед йшов на компроміс зі своїми ворогами; він погоджувався на припинення війни, але лише в тому випадку, коли можна було отримати повну перемогу. Після перемоги він нагороджував потенційних прихильників війни серед ворогів щедрими подарунками, з метою схилити їх до ісламу. В будь-якому діалозі з християнами чи очільниками бедуїнів його метою було схилити своїх опонентів на бік ісламу (Сура Аль Імран 3:33-65 з-поміж інших). Він посилав шпигунів-посланців і спонукав правителів сусідніх царств негайно приймати іслам. Халіфи, які прийшли після нього, зруйнували владу Візантійської та Сасанідської імперій через агресивні війкові напади і знищили війська, взяті в облогу.

Мухаммед часто наголошував на тому, що війна - це ніщо інше, як обман! Він був майстром шахрайства і швидко пристосовувався до кожної нової ситуації. Коли вони нападали на племена бедуїнів поблизу Медіни, а ті кричали: «Ми віримо! Ми віримо в Аллаха!», Мухаммед відповідав «Ви не вірите, поки не визнаєте: Ми підкоряємось!» (Сура аль Худжурат 49:14). Іслам означає посвяту або підкорення – добровільне або примусове! Чи у перемовинах, чи у війні – мета залишається одна: необмежене правління ісламу! Єврейські племена в Карізі не хотіли приймати ці принципи під час битви при Дітчі. Деякі з них уклали угоду з ворогом, що взяв в облогу їхнє місто. Коли війська ввійшли у місто, понад 600 євреїв Медіни були змушені копати могили для себе самих, куди їх вкинули після того, як вбили. Джибріл (Гавриїл) наказав їх знищити.

Непорозуміння Священної війни
Терміну «Священна війна» немає в Корані! Це англійський переклад ідеалізованої версії арабського слова джихад. В арабській мові існує багато слів, які означають битву або війну, і в Корані вони зустрічаються в різному побіжному значенні.

Кіфа означає інтелектуальну війну. Книга Гітлера «Майн Кампф» й досі продається на сході під назвою «Кіфа». Але і цього терміну ніде в Корані немає. Мухаммед ніколи не проводив чисто релігійних чи теологічних дискусій, зазвичай він протистояв своїм опонентам з пропозиціями і погрозами для того, щоб підкорити їх ісламу.

Джихад означає «віддати себе, прагнучи до Аллаха усіма можливими силами та жертвами». Цей термін став технічним ісламським терміном для позначення війни мусульман проти невірних і включає в себе як збройні напади, так і тривалі війни. Цей термін використовується в Корані 41 раз в різних формах: Сури аль-Баккара 2:218; Аль Імран 3:142; аль-Ніса 4:95; аль-Маїда 5:35, 54; аль-Анфал 8:72, 74, 75; аль-Тавба 9:16, 19, 20, 24, 41, 44, 73, 81, 86, 88; аль-Нахль 16:110; аль-Хаджж 22:78; аль-Фуркан 25:52; аль-Анкабут 29:6,69; Мухаммед 47:31; аль-Худжурат 49:15; аль-Мумтахіна 60:1; аль-Сафф 61:11; аль-Тахрім 66:9 та інші.

Кітал означає битву зі зброєю в руках, мета якої здолати ворога силою і, якщо необхідно, вбити його у рукопашному бою або ж загинути самому. Це слово зустрічається в Корані 67 разів: Сури аль-Бакара 2:190, 191, 193, 216, 217, 244, 246; аль-Імран 3:13, 111, 121,146,167,195, 246; аль-Ніса 4:74, 75, 77, 84, 90; аль-Маїда 5:24; аль-Анбал 8:16, 29, 39, 65; аль-Тавба 9:12, 13, 14, 29, 36, 83, 111, 123; аль-Адзаб 33:20; 25; Мухаммед 47:20; аль-Фатх 48:16; аль-Хадід 57:10; аль-Сафф 61:4 та інші.

У Корані Хіраба (або харб) означає напади проти Аллаха і Мухаммеда, або його власне проголошення війни проти людей, які порушили його закон. Термін з'являється в Корані лише 6 разів і містить суворі погрози смертельної небезпеки для ворогів Аллаха і Мухаммеда, наприклад як в Сурі аль-Маїда 5:33 (Сура аль-Бакара 2:279; аль-Маїда 5:33, 64; аль-Анфал 8:57; аль-Тавба 9:107; Мухаммед 47:4).

Фі Шабіл Аллах означає завершити службу «способом Аллаха» або «заради Аллаха», і цей термін об’єднує всі попередні: Сура аль-Бакара 2:154, 190, 195, 218, 244, 246, 261, 262, 273; Аль Імран 3:13, 146, 157, 167, 169; аль-Ніса 4:74, 75, 76, 84, 89, 94, 95, 100; аль-Маїда 5:54; аль-Анфал 8:60, 72; аль-Тавба 9:19, 24, 30, 38, 41, 60, 81, 91, 111, 120; аль-Нахль 16:125; аль-Хаджж 22:58; аль-Нур 24:22; Сад 38:26; Мухаммед 47:4,38; аль-Худжурат 49:15; аль-Хадід 57:10; аль-Сафф 61:11; аль-Музамміль 73:20 з-поміж інших.
Цей термін зустрічається в Корані понад 45 разів і йде поруч з висловами «боротися зі зброєю» (кітал) 19 разів, «боротися з повною посвятою» (джихад) 9 разів, жертвувати гроші на справу Аллаха (нафака) 9 разів і емігрувати з Мекки «задля Аллаха» 5 разів.

Якщо зробити короткий аналіз неіснуючої «Священної війни», то можна зрозуміти, що джихад (зусилля для Аллаха) в Корані загалом означає кривавий конфлікт, і цей факт визнають навіть ліберальні мусульмани, шукачі притулку та західні гуманісти. Ці 95 віршів з Корану, які мають правове застосування і складають основу ісламського воєнного закону, потрібно розуміти і розглядати саме з такої точки зору.

4.03 -- Узаконення Аллахом воєн Мухаммеда

У Корані декілька разів згадано, що криваві атаки мусульман (кітал) визначені наперед і від самого початку записані у книзі на небесах (Сура аль-Бакара 2:216, 246; аль-Ніса 4:77; а також Аль Імран 3:154 і аль-Анфал 8:55). Тому війни Мухаммеда і його халіфів не вважались особистим рішенням, але запланованими, натхненними і приведеними в дію самим Аллахом.

У Сурі аль-Бакара 2:216 ми читаємо: Битва зі зброєю (кітал) наперед визначена для вас, навіть якщо вона вам не подобається. Можливо, ви відкидаєте те, що добре для вас, і любите те, що виявиться для вас поганим. Аллах знає все – ви не знаєте нічого (Сура аль-Бакара 2:16)!

Аллах наказує мусульманам звершувати битву зі зброєю в руках і з повною посвятою свого часу, зусиль, грошей і життя для справи Аллаха. Чіткий наказ про війну (кітал) можна прочитати в Корані 12 разів: Сури аль-Бакара 2:190, 193, 244; аль Імран 3:167; аль-Ніса 4:76, 84; аль-Анфал 8:39; аль-Тавба 9:12, 29, 36, 123; аль-Худжурат 49:9. Заклик до повної посвяти (джихад) зустрічається 6 разів: аль-Маїда 5:35; аль-Тавба 9:41, 73, 86; аль-Хаджж 22:78; аль-Фуркан 25:52.

В ісламі війна була обов’язковою для кожного здорового мусульманина чоловічої статі. Люди, які не підкорялися цій постанові, підлягали покаранню в цьому світі і в наступному. Згідно Корану, ісламські фундаменталісти – не нерозсудні екстремісти, а ліберальні і гуманістичні мусульмани - вважаються непокірними боягузами і агітаторами: гнів Аллаха перебуває на них.

Вперше їм було відкрито це (в Мецці): Утримуйте руки свої від війни, моліться і платіть релігійні податки. Але потім (у Медині) їм було наказано брати участь у кривавих бійнях, дехто з них боявся людей більше, ніж Аллаха, а декому було дуже страшно! Вони сказали: О, Володарю! Чому ти наказав нам воювати зі зброєю? Дай нам відстрочку! (Сура аль-Ніса 4:77).

Але накази Аллаха незмінні. Відтоді всі мусульмани, які читають Коран, отримують наказ вийти за рамки свого звиклого життя.

Віруючі воюють за Аллаха, невірні воюють за свого демона! Тож, боріться проти ворогів сатани! Обман сатани слабкий (Сура аль-Ніса 4:76).

Мухаммед відкриває своїм послідовникам: Правдиво, Аллах купив душі віруючих і їхню власність, щоб вони отримали рай. Тому вони воюють за Аллаха, вони вбивають і будуть вбиті на підставі цієї обіцянки (Сура аль-Тавба 9:111).

Мусульмани перестали бути вільним народом. Аллах купив їх, як рабів, і послав на війну. Вони воюють за нього в колективній неволі. Ми читаємо в Корані містичне твердження: Беріть участь у повній посвяті (джихад) «в» Аллахові і воюйте «його» (правильною) війною. Він обрав вас! (Сура аль-Хаджж 22:78).

Цей вражаючий наказ показує, що Аллах не лише хоче бути з мусульманами, але хоче бути в них, в психологічній і окультній єдності з ними, для того, щоб його війна мала успіх. Цей наказ є одним з найбільших виправдань легітимізму мусульманської війни, оскільки Аллах закликає мусульман вважати ці війни його власною битвою. Для кожного мусульманина бути слухняним і воювати в Аллахові - це великий привілей.

Аллах вважається в ісламі всемогутнім. Він сильніший, аніж всі вороги мусульман (Сура аль-Ніса 4:84). Весь світ належить йому (Сура аль Імран 3:109,189; аль-Ніса 4:126 з-поміж інших). Все, що він створив, належить мусульманам (Сура аль-Бакара 2:29). Він контролює всесвіт (Сура аль-Бакара 2:142, 156; аль-Ніса 4:131, 132 з-поміж інших). Він підтримує своїх воїнів, доки вони його бояться (Сура аль-Бакара 2:194; аль-Тавба 9:40, 123 з-поміж інших). Тому Мухаммед стверджує: Бійтесь Аллаха і знайте, що Аллах з тими, хто боїться його (Сура аль-Бакара 2:194).

Аллах дав Мухаммедові владу над будь яким ворогом, якого Аллах захоче привести до нього (Сура аль-Хашр 59:6).

Аллах любить усіх, хто воює зі зброєю, щоб подолати ворогів ісламу (Сура аль-Сафф 61:4).

Особливо він любить тих, хто жертвує гроші для воїнів і фінансує їхню участь в ісламських війнах (Сура аль-Бакара 2:195; аль-Ніса 4:95; аль-Тавба 9:20 з-поміж інших). Він помножить їхні приношення, інколи навіть у 700 разів (Сура аль-Бакара 2:261).

Якщо котрийсь воїн впаде або втече, Аллах приведе нових. Він любить їх, а вони люблять його (Сура аль-Маїда 5:54). Кожна перемога походить лише від Аллаха (Сура аль-Анфал 8:11).

Ці вірші служать для правознавців закону священним узаконенням ісламських воєн. Аллах вирішив, що вони мають відбутися, і Аллах проведе їх.

4.04 -- Хто вороги ісламу?

Коран називає різні категорії противників і ворогів ісламу. Передусім він згадує всіх, хто протистоїть мусульманам.

Воюйте за Аллаха проти тих, хто атакує вас, і хто звів мусульман, воюйте проти тих, хто воює проти вас. Але не порушуйте межі. Аллах не любить тих, хто порушує межі (Сура аль-Бакара 2:190).

Якщо хтось атакує вас, то ви відплатіть такою самою мірою, якою він атакував вас, якщо він це зробив. Бійтесь Аллаха! (Сура аль-Бакара 2:194с).

Захисна війна в ісламі ґрунтується на законі стосунків і помсти. Як написано в Корані:

Душа за душу, око за око, ніс за носа, вухо за вухо, зуб за зуба і покарання за кожну рану. Це спокута за всіх, хто це зберігає. (Сура аль-Маїда 5:45).

Прощення і людська великодушність не мають місця, оскільки за кожну рану необхідно відплатити. Коран визначає: Справедливе покарання (кривдника) – це життя для вас! (Сура аль-Бакара 2:179).

Невіруючі
Ще один арабський термін, яким називають тварин, не мусульман і атеїстів, з’являється в Корані понад 200 разів разом зі словом «невіруючі». Ці «нелюдські істоти» є сміттям землі в очах мусульман (Сура аль-Тавба 8:55-56). Вони вважаються нечистими (Сура аль-Тавба 9:28) порушниками закону, оскільки не виконують Шаріату Корану. Вони їдять свинину і не промовляють ім’я Аллаха (бішмілах), коли вбивають тварин. Їх вважають невігласами, беззаконниками і чаклунами (Сура аль-Бакара 2:102), які обманом розривають свої контракти з мусульманами (Сура аль-Тавба 9:12). Але найбільший їхній гріх – це те, що вони не визнають Мухаммеда за пророка і не поклоняються Аллаху, як мусульмани. Кожного, хто не є мусульманином, в розмовній мові зневажливо називають невіруючим (кафір). Вони прокляті Аллахом, ангелами і людьми (Сура аль-Бакара 2:89-90, 161, аль-Араф 7:38; аль-Ахзаб 33:64,68).

Аллах вважає невіруючих (не мусульман) найгіршими тваринами, бо вони не вірять (як мусульмани). Ті, з ким ви укладаєте контракт і хто постійно його порушує, ті не бояться бога (Сура аль-Анфал 8:55-56).

Невіруючі – це наші явні вороги (Сура аль-Ніса 4:101).

Вони хочуть, щоб ви стали невіруючими, як вони. Тому не майте таких друзів (Сура аль-Ніса 4:89).

О, Пророче, воюй проти невіруючих і лицемірів, і будь безжальним до них! Їх дім – пекло, і кінець їхній жалюгідний (Сура аль-Тахрім 66:9).

Мухаммед був змушений вести війну на багатьох фронтах. Більшість його опонентів були анімістами, невіруючими та ідолопоклонниками. Він оголошував немилосердну війну проти них. У них був лише один вибір: прийняти іслам або ж смерть (Сура аль-Тавба 9,1-5)! Пізніше смертний вирок замінили, і тих анімістів, котрих захоплювали в бою, брали в рабство, щоб вони не лише померли раз і назавжди, але страждали від пекельного рабства кожного дня. Багато християн у північній і південній Америці купували рабів у торговців, найнятих європейськими монархіями. Всі вони приймали участь в ісламських тортурах, завданих рабам. Де ж покаяння християн за їхню участь у торгівлі рабами? Хто усвідомлює, що багатство західних країн було здобуто тяжкою працею рабів, яких продавали мусульманські воєначальники?

Політеїсти та ідолопоклонники
Ісламське віровчення називає всіх, хто вірить у більше, аніж в одного бога, богохульниками, оскільки іслам приймає лише Аллаха як єдиного Бога (Сура аль-Анам 6:106). Хто говорить про «матір Божу», або каже, що Бог - Отець, Христос – Син, а ми - діти Божі, той проголошує богохульство, що не прощається згідно розуміння ісламу. Всі ідолопоклонники і політеїсти прокляті (Сура аль-Анкабут 29:25; аль-Фатх 48:6 з-поміж інших)!

Кожного ідолопоклонника потрібно знищити, якщо він не визнає іслам. І оскільки існування політеїстів загрожує тим, що мусульмани можуть відпасти від ісламу, то Мухаммед розірвав контракт, укладений з ними в Мецці і дав їм чотири місяця на роздуми, що забезпечило їм можливість емігрувати. Він погрожував винищити їх, якщо вони не визнають іслам (Сура аль-Тавба 9:1-12).

Коли закінчиться час очікування святих місяців – вбивайте багатобожників, де б ви не знайшли їх. Схопіть їх, оточіть і заманіть у пастку, де це буде можливо. Але якщо вони покаються, прийматимуть участь в ісламських молитвах і платитимуть релігійний податок – то відпустіть їх. Бо дійсно, Аллах милостивий і прощаючий (Сура аль-Тавба 9:5).

Цей так званий «вірш меча» і його відлуння у Сурі аль-Бакара 2:191-192 скасовують понад 100 віршів з Корану, які закликають до терпимості, рівності і релігійної свободи. Всі вірші, що закликають дотримуватись терпимості до не мусульман, мають силу лише тоді, коли мусульмани в меншості, як це було у випадку з Мухаммедом у Мецці. Але щойно іслам приймає більшість – толерантність закінчується! Іслам повинен будувати і формувати нетерпиму релігійну державу. Заяви про права людини не будуть діяти в мусульманській країні, бо ісламські закони вважаються безпосередньо натхненними Богом. Ніхто цих законів змінити не може.

Сура аль-Тавба 9:113 показує наскільки глибокою є прірва між політеїстами і мусульманами.

Ні Пророк, ні віруючі (мусульмани) не можуть просити прощення для багатобожників, навіть якщо вони їхні найближчі родичі, бо їм було чітко сказано, що вони підуть до пекла (Сура аль-Тавба 9:113).

Люди Книги (євреї, християни і сабеї)
На початку своєї кар’єри релігійного лідера Мухаммед ідеалізував євреїв та християн і називав їх «людьми книги». Він теж хотів мати таку книгу, яку мали вони, арабською мовою; книгу, яка б лежала в основі його культури. Він запозичив для Корану 60% текстів з книг Мішна та Талмуд і 8% з апокрифічних християнських історій. Однак, коли євреї та християни відмовились визнати Мухаммеда за пророка, то він змінив своє ставлення до них. Він назвав євреїв найстрашнішими ворогами мусульман, проте залишив на деякий час дружні стосунки з християнами.

Найнебезпечнішими ворогами віруючих (мусульман) насправді є євреї і політеїсти. І ви насправді побачите, що ті (вороги), які найбільш дружні до вас, – це Насара (християни), а серед них пастори (священики) і монахи. Тому вони не такі пихаті (Сура аль-Маїда 5:82).

Ненависть Мухаммеда до євреїв зростала, і він прокляв їх в Корані 10 разів (Сура аль-Бакара 2:88,159; аль-Ніса 4:46,47,52; аль-Маїда 5:13, 60, 64, 78; аль-Рад 13:25 з-поміж інших) і навіть заявляв, що Аллах перетворив декого з них на мавп і свиней, в знак покарання (Сури аль-Бакара 2:65-66; аль-Маїда 5:60; аль-Араф 7:163-166)!

Євреї були інтелектуальною, культурною і фінансовою елітою в Медіні. Дехто з них відкрито насміхався над Мухаммедом. Саме тому він змусив їх піти або ж знищував їх за наказом Джибріла (Гавриїла) – одне плем’я за іншим.

Християни потрапили в немилість згодом, після того, як поважна делегація з 60 людей з Північного Ємену (Ваді Найран) впродовж трьох днів на площі в Медіні дискутувала з Мухаммедом про свою віру. На той час Мухаммед демонстрував свій іслам як релігію, тотожну з Євангелієм. Єпископ Абу Харіт б’Алкама розпізнав спроби Мухаммеда поєднати різні релігії і залишив Медіну, не прийнявши іслам. Мухаммед застеріг його і всіх християн, що Аллах зішле свою кару на всіх невірних.

Я покараю всіх, хто лишиться невірним, страшними карами в цьому світі і в наступному. І ніхто їм не допоможе (Сура аль-Імран 3:56).

Незабаром Мухаммед посилає своїх вершників у Північний Ємен і захоплює маленьке християнське королівство. Він виправдовує свій напад посланням від Аллаха: Воюйте (зі зброєю) проти тих, хто не вірить в Аллаха, та в останній день, хто не забороняє того, що Аллах і його посланець (Мухаммед) заборонив, хто не належить до правдивої релігії (ісламу), проти тих, хто дотримується книги, аж поки вони не сплатять податку (джизія) власною рукою і не визнають (в такий спосіб) свою покірність. Євреї кажуть: Езра син Аллаха! Але вони це промовляють лише своїми устами. Вони наслідують тих, хто були невіруючими до них. Аллах їх знищить! Які ж вони брехливі! (Сура аль-Тавба 9:29-30).

Цими двома віршами з Сури про покаяння Мухаммед відкидає будь-які мрії євреїв і християн про мультикультурне майбутнє на Аравійському півострові. Він звинувачує їх у тому, шо вони вірять в іншого Бога, ніж мусульмани! Євреї довіряли Яхве, своєму Господу, з Яким мали заповіт, а християни вірили Отцю Ісуса Христа. Але Аллах зовсім інший! Він не є ні Богом християн, ні Богом євреїв. Мухаммед заперечує свої попередні заяви про те, що його Бог і Бог з Біблії - це один і той самий Бог! Наприкінці свого життя він розуміє, що іслам має духа і Бога, які відрізняються від того, що мають християни і євреї.

Рай зі світськими задоволеннями є метою і надією мусульман. Вони не знають нічого про духовне оновлення, про освячення чи про друге народження, оскільки в ісламі немає Святого Духа. Вони розраховують на те, що будуть оновлені, будуть такими ж, як були, і на більшу сексуальну потенцію для чоловіків у раю.

Культура і етика євреїв побудовані на Законі Мойсея, культура і етика християн на законі Христа і його владі, натомість ісламська культура ґрунтується на законі Мухаммеда. Всі три закони ґрунтовно відрізняються! Наївним ідеалістам, які досі вірять у три монотеїстичні релігії, варто прокинутись і протверезіти. Немає спільного знаменника в мусульман, євреїв і християн ані в теології, ані в етиці. Лише невігласи і лицемірні мрійники заявляють, що ці три релігії вірять в одного і того ж Бога.

Мухаммед чітко і ясно заявив: євреї і християни не належать до правдивої релігії. Нас розділяють світи! Ось чому Мухаммед радив не вдаватися до жодних діалогів щодо взаємного визнання; натомість він наказував своїм послідовникам завойовувати євреїв і християн в кривавих битвах зі зброєю в руках, аж поки в ісламській державі вони не стануть громадянами другого сорту і не будуть сплачувати податки, як меншість. Усі інші законні заяви про стосунки трьох релігій є або самообманом, або брехнею (Сура аль-Бакара 2:145; аль-Хаджж 22:17)!

Мухаммед стверджував, що євреї поклоняються Ездрі як Богові, чому немає жодних доказів. Ездра заснував єврейську державу за 400 років до народження Христа, і для Мухаммеда це було наче червоний прапор!

Християн звинувачували в тому, що вони вірили в Ісуса як у Сина Божого! Вони навіть намагались євангелізувати Мухаммеда! Засновник ісламу в гніві прокляв їх і закликав Аллаха повбивати і знищити кожного християнина, який визнає Христа Сином Божим (Сура Міріам 19:30)! Молитви Мухаммеда, в яких він проклинає християн, це чорна магія (Сура аль-Імран 3:61). Через це дух Мухаммеда виявив себе, як антихристиянський дух від батька неправди, згідно 1 Івана 3:22-25; 4:1-5. Він хоче всіма можливими способами зруйнувати царство живого Христа!

Вперті мусульмани і лицеміри
Ворогами ісламу проголошувались не лише незгідні, невіруючі, політеїсти, євреї і християни, але і ті мусульмани, які шкодили власному народу. Вони повинні воювати, аж поки всі мусульмани не об’єднаються! Це було лише мрією, як вже неодноразово це підтверджувала історія, однак цей наказ є частиною військового закону Корану і його можуть використати в будь-який час як законне виправдання образливих дій або нападів на чужих, тих, хто не належить до їхнього кола.

Цими чужими, з поміж усіх інших, є лицеміри, які вдають з себе мусульман, одягаються як мусульмани, але серцем думають і вірують інакше. Мухаммед сказав, що вони не мають розуму, і прокляв їх тим самим прокляттям, що й християн. «Аллах їх уб’є!» (Сура аль-Бакара 2:159; аль-Тавба 9:30, 68; аль-Ахзаб 33:61; аль-Фатх 48:6; аль-Мунафікун 63:4). Мухаммед ненавидів їх, бо вони не жертвували грошей на його війну і намагались стримати мусульман від війни (Сура аль-Ніса 4:91; аль-Тавба 9:73, 120-121; аль-Мунафікун 63:1-8; аль-Тахрім 66:9 з-поміж інших).

Всі боягузи (Сура аль-Фатх 48:16-17) і зрадники (Сура аль-Анфал 8:71) прирівнюються до ворогів ісламу. Вони можуть довести, що є добрими мусульманами, коли будуть брати участь в небезпечних сутичках, в яких вони можуть померти. Контракти з ними не є обов’язковими (Сура аль-Анфал 8:58).

Особливої шкоди ісламу завдають чутливі легалісти, котрі часто незгідні з деталями Шаріату і становлять загрозу єдності військ. Мусульмани мають воювати проти них, якщо після спроб поговорити з ними вони все одно продовжують сперечатись (Сура аль-Бакара 2:161, 217; аль-Ніса 4:137; аль-Тавба 9:66; аль-Нахль 16:106; аль-Кахф 18:105; аль-Зумар 39:65). Ці порушники спокою є справжньою проблемою для єдності мусульман, як ми читаємо про батька Арабів, Ізмаїла і його нащадків (Буття 16). Одна із слабкостей роз’єднаних арабів полягає у тому, що кожна сторона хоче бути правою.

Мухаммеда надзвичайно злили ті мусульмани, які відпали і навернулись до інших релігій. Вони прокляті тричі: Аллахом, його ангелами і всіма людьми (Сура аль-Бакара 2:161; аль-Імран 3:86-87). Всі їхні добрі діла будуть недійсними (Сура аль-Бакара 2:217; аль-Кахф 18:105; аль-Зумар 39:65). Їх потрібно вважати злочинцями (Сура аль-Тавба 9:66). Гнів Аллаха на кожного мусульманина, який відійшов від релігії, і за це їх чекає вічне непрощення (Сура аль-Нахль 16:106). Коран не вказує, що таких людей потрібно вбивати, але Шаріат розробив закон про їх знищення на основі сумнівної традиції Мухаммеда.

Чи є місіонери ворогами Аллаха?
Мухаммед кілька разів заявляв, що спокушати когось залишити іслам є ще огиднішим злочином, аніж вбивство (Сура аль-Бакара 2:191, 217 з-поміж інших)! Не мусульмани намагатимуться зробити все, щоб змінити віру і культуру мусульман. Саме тому мусульманин не повинен дружити з не мусульманином (Сура аль-Ніса 4:89 з-поміж інших)! Мухаммед наказував всім мусульманам воювати зі зброєю проти місіонерів.

Воюйте (зі зброєю) проти них, аж доки не зникне всяка спокуса (відпасти від ісламу) і поки релігія Аллаха (іслам) не пануватиме скрізь (Сура аль-Бакара 2:193; аль-Анфал 8:39).

До цих спокус належать телевізійні програми та економічний колоніалізм заходу, а також пропаганда комуністичних країн. Але ця засторога і погроза особливим чином стосується місіонерів-християн, бо в більшості ісламських країн будь-яка місіонерська діяльність є під забороною. Іслам вбачає себе не лише релігією, але й релігійним устроєм, державою. Тому євангелизм серед мусульман вважається нападом на засади устрою і спробами підірвати його існування. Саме через це іслам так радикально заперечує право людини обирати власну релігію.

Вороги стають братами
Як тільки ворог ісламу покається і прийме іслам з його шістьма положеннями віри, то його приймають як брата мусульман (Сура аль-Тавба 9:5,11 з-поміж інших). Він повинен відкинути віру в Отця, Сина і Духа Святого; залишити спільноту його попереднього світогляду; увійти в дім ісламу; регулярно промовляти обов’язкові молитви і платити релігійні податки як доказ своєї віри. Таке навернення не вимагає зміни в характері чи нового народження, а лише покори релігійним законам ісламу.

4.05 -- Підготовка до війни

Мухаммед був майстром підготовки своїх нападів, а також добре вмів мотивувати своїх послідовників на Священну війну. Бо це Аллах сказав йому спонукати мусульман до битви (Сура аль-Ніса 4:84; аль-Нафал 8:65 з-поміж інших).

Спочатку він намагався об’єднати ворожі племена (Сура аль-Анфал 8:72), забороняв боротьбу між братами, а тим, хто сварився, наказував припинити (Сура аль-Імран 3:200; аль-Ніса 4:59; аль-Анфал 8:1,46). Він вимагав призначити делегацію з відповідальних людей від кожного клану, щоб вони приходили до нього на обговорення ситуацій, що склались, а також дати вказівки щодо планів і деталей війни (Сура аль-Тавба 9:122).

Мухаммед дозволяв Аллаху надихати його до пошуків чужаків у власному племені, серед кровних родичів, а також серед нейтральних ділових партнерів (Сура аль-Анфал 8:75). В той самий час він почав програму озброєння, особливу увагу приділяючи утворенню військової кавалерії (Сура аль-Анфал 8:60).

Він акцентував увагу на зборах внесків на справу війни (Сури аль-Бакара 2:195, 261, 273; аль-Тавба 9:20; Мухаммед 47:38; аль-Хадід 57:10) і заохочував мусульман до цілковитої посвяти коштів та життя (Сури аль-Ніса 4:95; аль-Анфал 8:72; аль-Тавба 9:41; аль-Худжурат 49:15; аль-Сафф 61:10-11). Він заборонив нерозважливо витрачати гроші (Сура аль-Бакара 2:195) і вимагав, щоб люди не давали емоційних клятв, кажучи: «Я більше ніколи не пожертвую нічого для Аллаха» (Сура аль-Бакара 2:224-225)! Більше того, він запевняв їх: Аллах любить тих, хто докладає зусиль заради ісламу (джихад) (Сура аль-Бакара 2:195; аль-Анкабут 29:69 з-поміж інших).

Мухаммед очікував від мусульман віри і послуху Аллаху і собі (Сура 8:1,46; аль-Фатх 48:17 з-поміж інших). Він також рекомендував їм відділити себе від батьків, синів, братів, дружин, рабів, домів і землі, якщо це заважає їм воювати за Аллаха. Партія Аллаха (Хізбалла) відзначається тим, що її члени готові відокремитись від своїх сімей і воювати з ними, якщо вони залишаться невіруючими (Сура аль-Тавба 9:24; аль-Фатх 48:25; аль-Муджаділа 58:22 з-поміж інших).

Іслам нічого не знає про любов до своїх ворогів або співчуття до них, бо ці вороги не вірять в закон Корану. І той, хто об’єднується з ними, спричиняє заворушення, непорозуміння і шкоду ісламу (Сура аль-Імран 3:28; аль-Ніса 4:89; аль-Анфал 8:72-73; аль-Мумтахана 60:1 з-поміж інших).

О, віруючі! Не сприймайте моїх і своїх ворогів як друзів, і не виявляйте до них співчуття. Вони не вірять у те, що для вас є законом. Вони відкинули посланця і вас через те, що ви вірите в Аллаха, свого Господа, воюєте за нього і намагаєтесь задовольнити його. А ви таємно захоплюєтесь ними… Хто так чинить, той сходить зі шляху (Сура аль-Мумтахана 60:1).

Мухаммед чітко розділяв себе і своїх ворогів та проклинав їх, що в свою чергу виправдовувало їхнє знищення. Гнів Аллаха на них. Сам Аллах і його ангели мають воювати поряд з мусульманами проти віруючих. Мухаммед навіть застосовував чорну магію у своїй несвященній війні (Сури аль-Бакара 2:159, 161; аль-Імран 3:61, 86, 87; аль-Аджаб 33:61, 64, 68; аль-Фатх 48:6 з-поміж інших).

Сам Аллах буде зміцняти і очищати своїх воїнів для битви (Сура аль-Анфал 8:11-12). Він запевняв їх, що вони обрані і повинні молитися, платити і воювати (Сура аль-Хаджж 22:77-78). Збройний конфлікт вважається випробуванням для невіруючих (Сура Мухаммед 47:4). Той, хто не воює сміливо за Аллаха, буде жорстоко покараний Аллахом (Сури аль-Анфал 8:16; аль-Тавба 9:38; аль-Фатх 48:16)!

Аллах скасував і замінив так звані «сатанинські вірші» в Корані (Сура аль-Наджм 53:19-22), якими сатана надихав Мухаммеда, кращими віршами, щоб обманлива віра не була перешкодою для жодного, хто воює за справу Аллаха (Сура аль-Ісра 17:64-65).

Мухаммед підбурював віруючих на шляху бедуїнів: О, віруючі! Чому ви опускаєте голови, коли вас закликають: Вперед і воюйте за Аллаха! Чи ви маєте більше задоволення в цьому світі, ніж в майбутньому? (Сура аль-Тавба 9:38).

Аллах відкрив: Я з вами! Зміцняю того, хто віруючий (Сура аль-Анфал 8:12)! Будьте терплячі (Сура аль-Імран 3:200; аль-Анфал)! Не зневажайте кривавим рукопашним боєм! (Сура аль-Баккара 2:216).

Хасан аль-Банна, засновник мусульманського братства в Єгипті, сказав: «Добрий мусульманин не той, хто молиться, постить і платить релігійні податки, але лише той, хто долає власні заборони і готовий вбивати ворогів Аллаха – ось хто є істинним мусульманином».

Мухаммед схожим чином підбурював своїх послідовників, кажучи: «Кожен, хто вірує, воює за Аллаха зі зброєю» (Сура аль-Ніса 4:76).

Молитви мусульманських меншин у неісламських або ліберальних ісламських країнах повинні стимулювати віруючих до визволення або встановлення ісламського устрою (Сура аль-Ніса 4:75). Криваві заворушення в Алжирі, Косово, Чечні, Кашмірі, Мінданао та у Східному Тіморі пов’язані саме з цим віршем. Воїни-добровольці з різних ісламських країн допомагають пригнобленим визволитись з-під ярма невіруючих.

Будьте готові в кожен час зустріти ворога, стійте і воюйте з усіх сил і довіряйте Аллаху (Сура аль-Анфал 8:45).

Не тікайте, коли починається битва, інакше гнів Аллаха впаде на вас (Сура аль-Анфал 8:15-16).

Допомагайте Аллаху, і він допоможе вам (Сура Мухаммед 47:7).

Хто воює заради Аллаха – і чи загине, чи здобуде перемогу – обов’язково отримає свою нагороду (Сура аль-Ніса 4:74).

Сам Мухаммед розставляв бійців у стратегічні позиції, де вони могли б продемонструвати свою відвагу під час битви (Сура аль-Імран 3:121).

Аллах має владу жорстоко покарати невіруючих (Сура аль-Ніса 4:84).

Можливо, він дасть мусульманам перемогу (Сури аль-Анфал 8:45; аль-Імран 3:200).

Перемога приходить від Аллаха (Сури аль-Бакара 2:214; аль-Імран 3:126; аль-Анфал 8:10; аль-Анкабут 29:10; аль-Рум 30:5; аль-Наср 110:1).

4.06 -- Реальна війна

Мусульмани такі ж люди, як і ми. Більшість з них бояться війни, смерті і вбивства. Їм не хочеться бути втягненими в небезпечні битви або напади. Більшість з них люблять мир і надають перевагу процвітанню і добросусідству.

Мухаммед знав, що його послідовники боялись. Він закликав їх зосереджуватись лише на Аллахові! Бо крім нього одного немає іншого помічника (Сура аль-Джин 72:20). Він наказував їм:

«Часто думайте про Аллаха» (Сура аль-Анфал 8:45).

«Лише йому довіряйте» (Сура аль-Анфал 8:61)

«Бійтесь Аллаха! Лише його одного ви маєте боятись» (Сура аль-Бакара 2:194; аль-Імран 3:123-129 і 200; аль-Маїда 5:7; аль-Анфал 8:1; аль-Тавба 9:118-119 з-поміж інших).

Мухаммед не говорив: «Любіть Аллаха», натомість він казав: «Бійтесь його!» Ісламу притаманний гнітючий тягар страху перед Аллахом.

Під час битви літургію можна скоротити. Поки одна група молиться, інша має бути готова до битви по тривозі. Тоді, ті хто молився, мають стати до охорони, а ті, хто охороняв - молитися (Сура аль-Ніса 4:101-102). Їхнє призначення – битися «в» Аллахові або з ним!

Мухаммед вимагав від своїх послідовників зосереджуватись на Аллахові всім своїм єством, щоб подолати власний страх. Перемога і захист лише від Всемогутнього. Тут постає запитання: Хто такий Аллах в ісламі? Спираючись на Біблію, ми можемо сказати, що Аллах в ісламі не Отець, не Син і не Дух Святий. Коран підтверджує це в багатьох віршах (Сура аль-Іхлас 112:1-4 з-поміж інших). Аллах не справжній Бог, а вбивчий дух, який використовує ім’я «Аллах», хоч і не є Богом.

В інших релігіях люди намагаються досягти духовної сили завдяки духовним практикам. Мухаммед уявив, що служить істинному Богу, проливаючи кров, але він не знав Бога і став жертвою демонічного духа (Івана 1:18; 16:1-3).

Мухаммед наказував своїм воїнам поклонятись Аллаху завзято і палко, щоб від їхніх поклонів до землі 34 рази на день під час п’яти молитов на лобі залишався слід, як доказ і знак їхнього страху і поклоніння Аллаху (Сура аль-Фатх 48:29). Він обіцяв ісламським воїнам, що невидимі війська (ангели і духи) будуть боротись пліч-о-пліч з богобійними (Сури Аль-Імран 3:123-129; аль-Тавба 9:40).

Мусульманські лідери в Індонезії запрошували своїх джинів (духів) до участі у важливих зустрічах і подіях, щоб ті давали їм свою передбачливість і владу. Мусульмани – не просто люди, але й духи, які взаємодіють з віруючими у битві. Мусульмани повинні воювати у війнах «Аллаха», де він захищає їх і зміцняє. Вбивства - це акт поклоніння Аллаху, бо таким чином Аллах досягає перемоги (Сури аль-Хаджж 22:78; аль-Анкабут 29:69). Хто розуміє, що Аллах в ісламі – це не Бог, а нечистий дух, зможе збагнути особливе значення цих віршів!

Але якщо обставини змушують мусульман приховувати свою віру або зректись її, то це не вважається гріхом, допоки в серці своєму вони залишаються справжніми мусульманами (Сура аль-Нахль 16:106). Священна війна в ісламі завжди проходить з обманом і зрадами.

Для Мухаммеда битва починалась з пильності його мусульман, готових до битви (Сура аль-Ніса 4:71,102). Він наказував їм рухатись цілим військом і не кидатись в бій поодинці (Сури аль-Ніса 4:71; аль-Сафф 61:4). Він намагався створити відчуття спільності, приналежності, де кожен мусульманин міг би покластись на іншого.

Зокрема, він наказував заманювати ворога в пастку: «Коли закінчаться святі місяці, вбивайте багатобожників, де б ви їх не знайшли, оточуйте їх і розставляйте будь-які можливі пастки для них» (Сура аль-Тавба 9:5).

П’ять разів у Корані ми читаємо наказ вбивати невіруючих і багатобожників (Сури аль-Бакара 2:191 [двічі]; аль-Ніса 4:89 і 91; аль-Тавба 9:5)!

Чим же так згрішили вороги Мухаммеда, що мусили вмирати? Вони не вірили у те, що Мухаммед пророк, і не вірили в те, що він відкривав їм про Бога і про людей, не вірили в його книги і послання, його призначення і воскресіння з мертвих. Вони не могли прийняти Мухаммеда як пророка, тому що він здебільшого отримував інформацію від євреїв та християн і передавав її як відкриття від Аллаха.

Христос же підсумував всі провини людства, сказавши: Утішитель виявить світу гріх, бо вони не вірили в Нього (Івана 16:7-9). Але Ісус не наказував своїм послідовникам вбивати невіруючих або фанатичних легалістів, а був готовий померти за них, щоб заплатити за їхній гріх. Ісус не виносить вердикт Бога проти тих, хто повстає проти Нього, а примирює всіх винних зі святим Богом. Той, хто не повірить в Нього після Його жертви і відкуплення, – той сам себе засудив.

Мухаммед мстився за те, що його відкинули, і воював проти язичників, євреїв і християн. Він сам звершував суд Аллаха над ними. Аллах не є Богом любові і примирення; він очікує, що мусульмани силою приведуть в дію його закон. В ісламі немає Духа Святого і немає любові Божої, а лише закон, покора і суд! Наказ вбивати, який в Корані з’являється п’ять разів, мав би відкрити очі всім ідеалістам, гуманістам і синкретистам західної півкулі, щоб вони розуміли, хто такий Мухаммед і що таке іслам.

Мухаммед наказував своїм воїнам вражати ворогів у шию (Сури аль-Анфал 8:12; Мухаммед 47:4). Арабською мовою це один із способів сказати: Відрубати їм голови! Звеліти повідрубувати кінчики пальців своїх ворогів означає відрубати їм руки, тобто обмежити їх у діях (Сура аль-Анфала 8:12). Наказ: «Будьте з ними суворі!» повторюється в Корані декілька разів (Сури аль-Тавба 9:73, 123; аль-Фатх 48:29; аль-Тахрім 66:9 з-поміж інших). В біографії Мухаммеда, написаній Ібн Хішамом, у томі ІІ декілька разів зустрічається вислів про те, що меч мусульман «проходив» по ворогах, як серп по збіжжю.

Мухаммед не дозволяв своїм воякам брати полонених за рабів, поки битва ще тривала. Ця погана звичка деяких мусульман інколи дозволяла ворогові провести контратаку, побачивши, що мусульмани зайняті збиранням трофеїв. Саме тому ворожі війська потрібно була вбивати одразу у битві і полонених не брати (Сура аль-Анфал 8:67).

Багато мусульман ненавидять пролиття крові, зокрема вбивства своїх близьких, до яких їх змушували. Дехто з них навіть ридав через загибель своїх родичів. Мухаммед їх запевнив: «Ви їх не вбивали, це зробив Аллах!» «Коли ви стріляли, то це були не ви, а Аллах» (Сура 8:17).

Вбивство ворогів пояснюється в цьому вірші як послуга Аллаху і служіння йому. Ця Сура звільняє всіх воїнів джихаду і відкриває двері кожному терористові в ісламі навстіж.

Мухаммед наказував їм воювати, аж доки всі вороги не будуть повністю знищені (Сура Мухаммед 47:4). Збирати трофеї і брати жінок та дітей за рабів дозволялось пізніше (Сура Мухаммед 47:4). Але якщо чужинець приймає іслам, його одразу потрібно звільнити (Сура аль-Анфал 8:70).

Основний принцип війни Мухаммеда повторюється в Корані постійно: Помстіться їм такою мірою, якою вони вас скривдили. Виганяйте їх з тих місць, з яких вони вигнали вас! Вбивайте їх, як вони вбивали інших мусульман (Сура аль-Бакара 2:190-191; аль-Нахль 16:126 та інші).

Аятолах Хомейні сказав: «Краще чинити несправедливо, аніж самому страждати від несправедливості!» Однак закон Христа навчає нас: «Краще страждати від несправедливості, ніж наполягати на справедливості!»

Кінцевою метою закону ісламської війни є не помста за страждання через несправедливість, але щоб іслам панував у цілому світі. Велике повеління Корану підсумовує всі інші інструкції щодо ісламської війни:

«Воюйте з ними (зі зброєю), аж доки більше не буде спокуси (відпасти від ісламу), а релігія Аллаха (іслам) буде панувати скрізь» (Сури аль-Бакара 2:193; аль-Анфал 8:39).

Мухаммед запевняв своїх воїнів: Він (Аллах) послав посланця з правильними вказівками і істиною релігією, щоб здобути велику перемогу над усіма іншими релігіями, навіть якщо це огида для багатобожників (Сура аль-Фатх 48:28; аль-Сафф 61:9).

Після битви Аллах дасть переможне володарювання, мудрість і все, що їм потрібно (Сура аль-Бакара 2:251)!

Наказ Мухаммеда проливати кров призвів до смерті мільйонів анімістів, євреїв та християн. Після того, як ці накази замінили на дозвіл брати у рабство невіруючих, мільйони зв’язаних і закутих у кайдани людей повели в пекельну неволю. Сьогодні лишень в Судані сто тисяч анімістів і християн страждають у неволі під пануванням мусульман.

На жаль, Мойсей, Давид і Соломон теж проводили криваві війни в ім’я Боже. Але Ісус перегорнув цю сторінку на чистий аркуш. Він навчав: Ви чули око за око, зуба за зуба (Вихід 21:24), а я кажу: не опирайтеся злу, та як хтось вдарить тебе у праву щоку, підстав йому іншу…» (Матвія 5:38-42). Ісус сказав Петру: «Заховай меча! Бо хто живе за мечем, від меча і помре» (Матвія 26:52).

Ісус є і залишається Князем Миру (Ісая 9:6-7)! Його царство не в цьому світі (Івана 18:36). Він не вчив своїх апостолів битися з ним пліч-о-пліч, ані боротись зі зброєю, якою можна вбити (Матвія 10:8-10). Будь-які релігійні війни, підбурювані лідерами церков або здійснювані під їх керівництвом, є гріхом. Ісус надав перевагу тому, щоб померти на хресті за своїх противників, а не повбивати їх. Його послідовники зазнавали побоїв, їх закидали камінням, але вони не чинили опору. Вони благословляли своїх ворогів! Бо так їм наказав їх Господь.

Ісус говорив: «Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю» (Матвія 5:5). Він наказував своїм послідовникам: «А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі» (Матвія 5:44-45). Його слова анулюють накази і заклики Мухаммеда до ненависті!

В ісламі ж ставлення протилежне: Той, хто вбиває ворогів Аллаха у війні заради нього, отримає нагороду! Хто загине в несвященній війні мусульман, той має надію на рай.

З Христом все інакше: Хто вбиває в його ім’я, той буде покараний і потрапить в пекло.

Мотивами Ісуса є любов в істині і милість із справедливістю! Релігія Христа походить «згори»! Релігія Мухаммеда знизу. Якби Мухаммед жив до Ісуса, то його поведінку частково можна було б зрозуміти. Але він жив 600 років після Христа і повернувся до минулого, розвиваючи антихристиянський дух, відкидаючи ненасильницький шлях Христа і загрожуючи Його духовній сфері. Царство Христа і царство Мухаммеда кардинально протилежні.

4.07 -- TВинагорода бойовикам джихаду

Однією з рушійних сил для нападів мусульман була жага здобичі! Мухаммед повинен був забезпечувати прибуток своїм послідовникам і переселенцям з Мекки, тож він підбурював їх нападати на каравани своїх супротивників. Трофеї від таких нападів фінансували зміцнення ісламу в Медіні і вирішували ситуацію критичної фінансової кризи. Згодом мусульманські халіфи і правителі жили з награбованого золота і праці десятків тисяч рабів, завойованих по всьому світу. Бедуїни і мусульмани не люблять важко працювати або забруднювати руки. Для цього вони наймають кріпаків і «платних спеціалістів». Мусульмани вірять, що вони народжені для того, щоб правити!

Ісламські законознавці вибрали дев’ять віршів з Корану, щоб розробити закон про трофеї. До того ж, книга мусульман містить 30 інших віршів, в яких йдеться про те, як ставитись до рабинь. Це свідчить про те, що значно більша кількість віршів присвячена тому, як утримувати і ставитись до рабів, аніж розпорядництву трофеїв. Ці захоплені раби є центральним положенням закону про трофеї.

Вирішальним моментом щодо отримання здобичі є те, як вона розподіляється! Мухаммед неодноразово нагадував мусульманам не сперечатися про те, як розподілити здобич. Він обрав в арбітри себе. Його рішення не обговорювались і були безпомилковими (Сура аль-Анфал 8:10,41; аль-Тавба 9:60; аль-Худжурат 49:9; аль-Хашр 59:6-7; аль-Мумтахіна 60:11 з-поміж інших).

«Аллах і Мухаммед» отримували одну п’яту здобичі, отриманої після перемоги від мусульманських воїнів (Сура аль-Анфал 8:1, 41). Але якщо фортеця або поселення здавались без бою, тоді Мухаммед або генерал війська отримували все! Всі кровні родичі, сироти війни, нужденні, неповносправні ветерани і мандрівники мали отримати частку від здобичі (Сура аль-Анфал 8:41; аль-Хашр 59:7). Розподілення здобичі було кульмінацією воєн Мухаммеда. Жадібність при поділі приводила до напруги серед мусульман, бо дехто вважав, що отримав менше ніж інші, але Мухаммед наказував їм знову і знову бути слухняними йому, боятись Аллаха і припинити суперечки (Сура аль-Анфал 8:1, 69 з-поміж інших).

Коран пояснює, що найкращі трофеї можна збирати з завойованих міст і сіл (Сура аль-Хашр 59:7). Іншим джерелом прибутку був продаж полонених і заручників за найвищу можливу ціну (Сура аль-Бакара 2:85; Мухаммед 47:4). В ісламі Аллах дозволяє і наказує брати заручників (!) і заохочує вимагати викуп за їх звільнення (!). Обмін полоненими був ще одним способом їхнього звільнення.

Мухаммед сказав: Аллах пообіцяв, що ви будете збирати багато трофеїв. Він дозволяє, щоб частина їх прийшла до вас швидко і він втримає від вас людей (щоб вони не могли вас зупинити). Трофеї – це ознака для віруючих, що він, Аллах, поведе їх прямою дорогою (!) (Є) інша частина (трофеїв), яких ви поки що взяти не можете. Але Аллах зберіг їх для вас. Аллах може все! (Сура аль-Фатх 48:20-21).

Після смерті Мухаммеда його релігійне повчання про трофеї підбурило його послідовників до першої хвилі завоювань (632-732 н. е), яка незабаром досягла брам Парижу і Женеви на заході та Самарканду і річки Інд на сході. Мусульмани вважали щедрістю те, що дозволяли людям працювати на них на завойованих ними ж землях, тоді як вони отримували гроші за їхні врожаї та іншу їхню працю. Практика забирання хлопчиків з християнських сімей на Балканах до армії Яничар стала узаконеним турецькими султанами видом рабства, у яке щороку забирали 30 000 хлопчиків, навертали їх до ісламу і тренували як охоронців у палаці і як поліцаїв в Османській імперії.

Нагорода воїнів у вічності
Воїни і спонсори Мухаммеда сподівались отримати благословення від Аллаха не лише в цьому світі, але також конкретну платню в раю, як оплату їх зусиль і жертв заради джихаду. Іслам - це релігія діл для праведності, а не релігія благодаті. Мусульмани очікують, що кількість їх добрих справ на небесному рахунку буде вирішальною у тому, яким буде їх майбутнє життя!

Мусульманські воїни сподіваються увійти просто до райських садів з земними насолодами. В Корані ці сади згадуються 124 рази, особливо у зв’язку з воїнами Аллаха та його військовими справами (Сури аль-Тавба 9:20-21 і 88-89 та 111; Мухаммед 47:4-6; аль-Фатх 48:17; аль-Сафф 61:9-12 з-поміж інших). Багато мусульман мають надію успадкувати численних гурій (райських незайманих дів), відповідно до кількості ворогів Аллаха, яких вони вбили в сутичках і війнах.

Війни Мухаммеда з втратами, голодом, пораненнями і жертвами вважаються у мусульман джерелом добрих справ.

Кожен послідовник Мухаммеда, вбитий у Священній війні, не вважається мертвим, але таким, що живе з Аллахом (Сури аль-Бакара 2:154; аль Імран 3:169; аль-Ніса 4:74; Мухаммед 47:4; аль-Фатх 48:25 з-поміж інших)! Він зміг уникнути вічного вогню завдяки своїм героїчним вчинкам (Сура аль-Сафф 61:10). З цієї причини «злочинців, яких засудили до смертної кари» заохочували до участі у військових діях, де вони закінчать життя самогубством, і за це отримають прощення за свої гріхи, оправдання і вхід у рай з усіма його насолодами за своє «мучеництво».

Фальшива надія на те, що участь у війні Аллаха або ж смерть у бою, у самовбивчому рейді, принесе прощення за найбільші гріхи, підкреслюється в Корані кілька разів (Сури аль-Імран 3:157-158 і 169-171 та 193-195; аль Ніса 4:100; аль-Сафф 61:9-12 з-поміж інших). Тому мусульмани вважають, що спаситель або визволитель їм не потрібен, своєю повною посвятою джихадом), «грошима та життям», вони сподіваються заробити милість і оправдання. Вони вважають, що Ісус їм не потрібен, бо вони можуть визволити себе самі.

Мухаммед підкреслював не один раз, що війна за Аллаха принесе мусульманам велику винагороду (Сури аль-Ніса 4:74 і 95-96; аль-Фатх 48:29 з-поміж інших). Метою його пропаганди був збір фінансової підтримки Священної війни. Мухаммед гарантував, що Аллах відплатить повністю за все, що він позичив на свої війни (Сури аль-Анфал 8:60; аль-Фатір 34:39). Ті інвестиції, які Всемогутній отримує через Мухаммеда, примножаться в небесному банку (Сури аль-Бакара 2:245, 261-262, 265, 274 і 277; аль-Тавба 9:120; аль-Хадід 57:7 з-поміж інших). Всі мусульмани отримають в день суду найкраще, а воїни навіть більше (Сура аль-Ніса 4:95-96)! Пожертва грошей до перемоги дає змогу отримати вище становище в раю, аніж пожертва після перемоги (Сура аль-Хадід 57:10). Аллах хоче зробити багатим кожного. Цього можна досягти через добровільні інвестиції задля військових цілей Аллаха. Він дасть усім, хто пожертвував гроші та душу, велику перемогу і успіх (Сури аль-Тавба 9:72, 89, 111; аль-Сафф 61:12). Цю релігійну філософію можна проаналізувати в Сурі Покаяння:

Аллах купив у Віруючих їхні душі і власність, щоб вони змогли здобути рай. Тому вони повинні боротись способом Аллаха. Вони вбиватимуть і їх вбиватимуть згідно обіцянок в Торі, Євангелії і Корані. Хто буде більш вірним у виконанні своєї домовленості (завіту) з Аллахом? Радійте тому виторгу, за який ви продали себе. Це великий тріумф! (Сура аль-Тавба 9,111).

Мухаммед чув від християн, що Бог визволив грішників від рабства гріха (1 Коринтян 6:20; 1 Петра 1:18-20 та інші). Але він перевернув значення цих величних слів догори дриґом! Він наполягав, що мусульмани повинні сплатити ціну за себе самі і придбати собі рай або власною кров’ю, або кров’ю своїх ворогів. Однак Євангеліє стверджує, що лише Бог здатний сплатити ціну викупу «через безцінну кров Христа, невинного і незаплямованого Агнця Божого». Таким чином, Мухаммед замінив жертовну смерть Христа на те, що мусульмани повинні проливати кров у своїй несвященній війні! Кожен, хто зрозуміє глибину цього блюзнірства, буде зворушений до глибини душі. Йому забракне слів перед такою помилковістю і таким блюзнірством ісламу.

4.08 -- Спеціальні закони війни і миру

Кожен, хто виступає проти Мухаммеда, або перешкоджає мусульманам приймати участь у війні за Аллаха, підпадає під наступні покарання:

Принизливі тортури (Сури аль-Бакара 2:90; аль-Ніса 4:14, 37, 102, 151; аль-Хаджж; 22:57; Лукман 31:6; аль-Ахзаб 33:57; аль-Муджаділа 58:16 з-поміж інших).

Болісні тортури (Сури аль-Тавба 9:3, 34, 39, 79, 90; аль-Хаджж 22:25; аль-Фатх 48:16-17 і 25; аль-Сафф 61:10 з-поміж інших).

Сильні тортури («шадід») (Сури аль-Баккара 2:165; аль-Імран 3:4; аль-Анам 6:124; Юнус 10:70; Ібрагім 14:2,7; аль-Хаджж 22:2; Саба 34:46; Фатір 35:7, 10 з-поміж інших).

Великі тортури (Сури аль-Бакара 2:7; аль-Імран 3:105; аль-Маїда 5:33;41; аль-Анфал 8:68; аль-Тавба 9:101; аль-Нахль 16:106 з-поміж інших).

Найбільші тортури (Сури аль-Саджда 32:20-21; аль-Зумар 39:26; аль-Калям 68:33; аль-Ґашия 88:24).

Арабське слово «адхаб» для позначення поняття тортур, або кар, означає сильні страждання. Це слово зустрічається в Корані 320 разів (!); і, як страшний бич, є одним з основних елементів релігії Мухаммеда. Неможливо уявити всі ті принизливі і болісні покарання, які застосовували і досі застосовують до пацифістів, новонавернених, людей, яких підозрюють у шпигунстві, до в’язнів або жінок на хвилі воєн Аллаха. Вірші, згадані вище, дають людині здорового глузду чітке уявлення про те, який дух перебуває в Мухаммедові і в Аллахові! В інших релігіях теж можна почути про жахливі кари. Та відмінність полягає в тому, що Аллах сам дає накази про це в Корані, і запровадив їх як закон покарання і як складову ісламського закону.

Біблія теж згадує про вічні страждання для тих, хто відділив себе від спасіння Христового. Але Ісус забороняє своїм послідовникам давати місце хоч якомусь вияву ненависті, помсти і образи до своїх опонентів, тому апостоли наставляють нас перемагати зло добром (Римлян 12:17-21).

Інквізиція Римо-католицької церкви з’явилась зовсім не як наслідок наказів та повелінь Христа, і в цьому не можна звинувачувати Ісуса. А Мухаммед узаконив, виправдав і особисто здійснював ці тортури, кари і вбивства в ім’я Аллаха. Його помста скерована проти Христового духа.

Мухаммед заявляє: рано чи пізно Аллах покарає кожного невіруючого, дезертира і боягуза. Його гнів буде йти вслід за ним, куди б він не повернув (Сури аль-Анфал 8:16; аль-Тавба 9:2-5; аль-Нахль 16:106 з-поміж інших). І хто б не виступав проти Аллаха і його ісламу, відкрито чи таємно, буде страждати від наступних покарань:

Відплата кожному, хто воює проти Аллаха і його посланця, і хто розповсюджуватиме неспокій (знищення) в краї, їх необхідно вбити або розіп’ясти, відрубати їм долоні і стопи, і стерти їх з лиця землі. Ось їхня винагорода в цьому світі. В наступному світі на них чекає могутнє покарання (Сура аль-Маїда 5:33).

Вірші з Корану становлять частину ісламського кримінального закону, який виокремлює покарання за напад на іслам або налаштування громадськості проти ісламу, чи через місіонерську діяльність як спробу відвернути людей від ісламу! Ці покарання і сьогодні діють в країнах з сильним ісламським устроєм. А там, де іноземне посольство має вплив на уряд, іноземців, яких звинувачують в таких злочинах, висилають з країни. Шокує те, що іслам законно вимагає розп’яття людей, які спричинили неспокій, але заперечує історичний факт розп’яття Ісуса Христа (Сура аль-Ніса 4:157).

Щоб не допустити нападів та заколотів, політеїстів не впускали в Мекку чи Кабу, бо вважали їх нечистими. Вони будуть вічно смажитись в пеклі (Сура аль-Бакара 2:217; аль-Анфал 8:16; аль-Тавба 9:28,73; аль-Тахрім 66:9 з-поміж інших).

Більш того, Коран вимагає, щоб мусульмани не воювали з жінками і дітьми, лише з чоловіками (Сура аль-Бакара 2:190). Це відносно хороший закон. Однак, зґвалтування численної кількості жінок під час заворушень і після завоювання – ось це радше в дусі ісламу.

Мусульмани не повинні воювати проти своїх союзників та ділових партнерів (Сура аль-Ніса 4:90; аль-Тавба 9:4,7). На нейтральні племена або країни теж не потрібно нападати (Сура аль-Ніса 4:90; аль-Тавба 9:4; аль-Мумтахана 60:8). Гості, які шукають притулку в ісламських родинах, повинні бути захищені на певний період, щоб вони пізнали іслам (Сура аль-Тавба 9:6). Арабський звичай гостинності, з додачею цього закону, дещо модифікував ісламську машину війни.

Мухаммед кілька разів повторював, що мусульмани не повинні воювати несправедливо (Сура аль-Бакара 2:191 і 217 з-поміж інших), і наказував їм дотримуватись законів Аллаха. Нападати потрібно на тих ворогів, які нападають на мусульман або шкодять їм. Але «шкода» це дуже гнучке поняття і може тлумачитися по-різному (Сура аль-Бакара 2:190; аль-Хаджж 22:39).

Коран чітко зазначає, що кожен ворог, який покається і прийме іслам, молиться, платить релігійні податки (закят) і воює за Аллаха, стає братом мусульманам і нападати на нього не можна (Сура аль-Бакара 2:192-193; аль-Тавба 9:5 і 11 з-поміж інших).

Мухаммед визначає, хто звільняється від участі в битві. Це хворі, слабкі, сліпі або скалічені мусульмани, які живуть в немусульманських країнах, а також ті, що не можуть битися через сильну негоду (Сура аль-Ніса 4:98-99 і 102; аль-Тавба 9:91; аль-Фатх 48:17).

Коран також вказує, як має виглядати мирна угода:

Не припиняйте війни і не шукайте мирного вирішення занадто рано, аж поки не почнете перемагати! Аллах з вами і не забере у вас винагороди за ваші зусилля (Сура Мухаммед 47:35).

Якщо ворог шукає мирного вирішення, то покажіть, що ви теж прагнете миру (але не надто швидко), натомість довіряйте Аллаху. Він чує і знає все (Сура аль-Анфал 8:61).

Якщо вони воюють проти вас – вбийте їх! Ось нагорода невіруючим. Якщо вони здаються, то Аллах милостивий і простить їм (Сура аль-Бакара 2:191б-192).

Якщо вони триматимуться на дистанції, зупиняються, вітають вас з миром (салам), тоді Аллах не дає вам можливості воювати з ними. Але ви знайдете інших, хто хоче вберегти себе від вас (а також бути друзями) і від свого власного народу. Щоразу, як їх спіткає спокуса прийняти участь у заколоті, вони відпадуть знову. Якщо вони не триматимуться осторонь, не вітайте їх з миром, і якщо вони не стримуватимуть свої руки (від битви), схопіть їх і вбийте, де б ви їх не знайшли! Аллах дав вам владу над такими людьми (Сура аль-Ніса 4:90с-91).

Ісламське правознавство розробило хитру систему укладання мирних договорів на основі даних віршів з Корану. Їхнім натхненням в цьому була арабська мова. У Сурах аль-Анфал 8:61 і Мухаммед 47:35 ми читаємо про тимчасовий «маленький» мир або спроби миру, але не остаточний мир. Для мусульман укласти довготривалий мир з не мусульманином неможливо; найкраще, на що можна сподіватись, – це припинення вогню. Мир можливий лише в тих країнах, які повністю підкоряються Шаріату. Для цього ісламські юристи розділили весь світ на дві частини: Дім Ісламу, який ще називають Домом Миру «Дар аль-Салам» (Сура Юнус 10:25), і Дім Війни. Всі неісламські і навіть ліберальні ісламські країни належать до цієї групи. Вони мають жити під загрозою, аж допоки в них не буде повністю встановлено іслам.

Арабське слово «іслам» походить від слова салам (мир) і означає миротворчий, в значенні того, що іслам буде встановлений через мир. Християнам, які в ісламських країнах є у меншості, роздають брошури з заголовком: аслім-таслім, це означає «якщо станете мусульманами – то житимете в мирі!» Згідно Шаріату, поза межами ісламу не може бути миру, а лише час для роздумів.

Християнам не слід вітатися з мусульманами «салам алейкум», бо це значить, що вони приймають іслам як основу миру, який може бути встановлений або по добрій волі, або силою!

Христос в Корані ніби то представляє себе в Сурі Маріам словами: Мир на мені в той день, коли я народився, і в день смерті, і коли я відійду живим (Сура Маріам 19:33).

Кожен мусульманин знає, що Син Марії ніколи не брав участі ані в битвах, ані у війні, бо Аллах не створив його людиною жорстокою (Сура Маріам 19:32). Згідно Корану, Христос допомагав багатьом хворим людям і навіть повертав їх до життя (Сура аль Імран 3:49; аль-Маїда 5:110). Він був людиною милосердя і миру. На його руках не було крові ворогів. Згідно Корану, він – миротворець, єдиний істинний мусульманин, який лишився без гріха (Сура Маріам 19:19).

А Мухаммед брав участь у 29 війнах і битвах. Він благословив меч, що пронизав живіт лідера євреїв, який насміхався з нього. На руках Мухаммеда було багато крові. Він мертвий і чекає суду в проміжному стані (який називають барзах). Тому всі мусульмани, навіть Аллах і його ангели, повинні молитися за нього, щоб він знайшов мир (Сура аль-Ахзаб 33:56).

А от Ісус живе з Аллахом (Сура аль-Імран 3:55; аль-Ніса 4:158). Він справді Син Людський, який був «наближений» до Отця, щоб отримати владу і силу на небесах та на землі (Даниїла 7:13-14). Образ Ісуса Христа як Князя Миру в Корані мерехтить таким же спотворений чином. Не буде миру, чи то в ісламі, чи у світі, без духовного миру Ісуса Христа (Римлянам 5:1). Звернення молитви Господньої: «Хай буде царство Твоє!» досі залишається найважливішим проханням, щоб диявольські спокуси керувати світом силою та могутністю були подолані завдяки лагідності і смиренню Божого Агнця.

Ми заявляємо словами гімну Йохана Крістофа Блумхардта (1805 – 1880):

І лишається навіки незмінним,
Що Ісус перемогу здобув!
Після смерті на хресті
Він на трон піднесений був.
Ісус царює повіки!

(EKG (Євангельський Церковний Співаник), Германські лютеранські гімни, № 428)

Наступні біблійні слова, які так часто цитуються, справдяться для Мухаммеда і його ісламу також: «Промовив Господь Господеві моєму: Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів за підніжка ногам Твоїм!» (Псалми 109:1)

Гімн хвали в листі апостола Павла до церкви в Филипах (Филип’янам 2:5-11) і його свідчення в листі до церкви в Римі (Римлянам 16:20) містять попередню обіцянку царювання, дану Давиду. Царювання Агнця Божого – це ніби печать, що запечатує цю незмінну реальність.

4.09 -- Критична реакція сучасних мусульман на військовий закон Корану

Більшість мусульман відкрито ухиляються від вимог Корану, щоб всі віруючі мусульмани воювали в джихаді зі зброєю в руках. Вони заявляють: ці закони і угоди були прийнятними лише в часи Мухаммеда! А ми живемо в інший час і благословенні зусиллями першого покоління мусульман. Ці повеління з Корану були ідеальними для них, але не для нас. Ми належимо до доброго, миролюбного сучасного ісламу.

Інші мусульмани свідомо вибирають слово джихад (повне зусилля) як кредо своєї віри і життя. Вони пропонують: Сьогодні ми повинні боротись з бідністю, перенаселенням, неграмотністю, корупцією і забрудненням навколишнього середовища. Тому жертвуймо часом, силами і грошима, щоб покращити життєві умови в ісламських країнах! Ці активні ідеалісти заплющують очі на ту реальність Корану, яка чітко закликає до «кітал», воювати зі зброєю в руках. В кожному з випадків вони спрямовують значну частину енергії своєї релігійної спільноти в позитивне русло.

Більшість правителів понад 50-ти ісламських країн не готові залишити заклик до Священної війни в руках релігійних лідерів ісламу. Починаючи з Ери Омейяду, вони поділили Шаріат на світський та релігійний, офіційний та особистий. За словами релігійних лідерів, військовий та кримінальний закони знаходяться під юрисдикцією світських ісламських урядів. Обов’язки поклоніння і правил щоденного життя лишились під юрисдикцією мечетей та їх лідерів. Іслам поділений у виконанні Шаріату і, як релігійна держава, втратив будь-який здоровий глузд.

З огляду на це, фундаменталісти всіма силами борються проти ліберальних ісламських урядів, аби встановити свій ідеальний закон, Шаріат, не частково, а повністю. Ліберальні ісламські уряди з їх сучасними законами повинні бути усунені від влади.

Світські уряди, з іншого боку, розуміють, що їх змушують ув’язнювати, засуджувати до повішення і вгамовувати фанатиків Корану. За останні 50 років «ісламська реформація» призвела до кількох кривавих громадянських воєн в різних ісламських країнах. Метою фундаменталістів є повне запровадження Шаріату з його обов’язковими військовим та кримінальним законами. І ця боротьба все ще триває.

Компроміс між ліберальними принципами і фундаменталістськими цілями можна простежити в світовій місії мусульман. Проникаючи в західні компанії, банки та уряди і ослаблюючи їх за допомогою фінансів нафтового виробництва, мусульмани посилили свій вплив як на сході, так і на заході. Арабська мова, школи, працівники з інших країн та іноземні студенти, мечеті на всіх континентах і змішані шлюби з мусульманами і не мусульманами, все це заплановано для збільшення присутності мусульман у «Домі Війни». Мусульманські меншини, що постійно збільшуються кількісно у християнських країнах, вимагають соціальних і політичних прав, уроків ісламської релігії в звичайних школах і політичного визнання релігійних податків, щоб вкоренитись не лише соціально, але й мати всі права згідно закону. Фінансова, економічна, соціальна та освітня «священна війна» в Європі і Сполучених Штатах вже розпочалась. Західні країни свідомо чи несвідомо підтримують мусульман в своїх країнах, надаючи привілеї для їхніх дітей, безробітних та інші соціальні переваги. Водночас багато мусульманських лідерів виступають проти і намагаються зупинити інтеграцію мусульман в західних країнах через відродження ісламської віри.

Приблизно від 10 до 25 відсотків населення мусульман є фундаменталістами, хоча ця цифра різниться в залежності від країни. Західні засоби масової інформації зображають їх здебільшого як екстремістів, хоча це лише люди, які просто хочуть виконати Коран буквально. Ліберальних мусульман та мусульман гуманістів їх книга засуджує! Фундаменталістів не слід вважати екстремістами, це скоріше сам Коран є джерелом радикального ісламу. Синкретисти заходу не хочуть цього визнати. Але допоки Коран існуватиме в його теперішній формі, фундаменталісти будуть вважатися єдиними лояльними мусульманами. Аятолах Кхомейні був яскравим цьому прикладом.

Згідно даних таємної служби Німеччини, в країні живе близько 20000 мусульман фундаменталістів. Декого з них переслідує їхній власний ліберальний уряд. Всі вони перебувають під наглядом таємної служби Німеччини. Потенційна підпільна ісламська армія невидимо існує в серці Європи і може в будь-який час розпочати війну, підбурена агітаторами на кшалт Саддама Хусейна або Джамала Абд аль-Насра, Аятолаха Кхомейні чи Осама Бен Ладана. І це стосується багатьох країн світу. Допоки Коран закликатиме до вбивства невіруючих, все що потрібно, – це лише іскра, від якої загориться порох, щоб розпочати світову війну, за умови, що цей порох ще не зіпсований матеріалізмом заходу!

Християни повинні розуміти і приймати цей виклик нашого часу, що так зване поле місіонерської діяльності наблизилось до їхнього ж порогу, в їхніх ж країнах. Ще ніколи не було так легко ділитися Євангелієм з мусульманами без страху небезпеки! Але хто виконує цей наказ воскреслого Господа євангелізувати всіх мусульман? Лише невеликий відсоток християн, щирі євангелісти, які практикують релігійний послух, в той час як більшість думає про себе, а думки їхні, до того ж, синкретичні і песимістичні? Існування мусульман в наших країнах робить нас відповідальними перед Ісусом Христом, який Останнього Дня скаже нам: «Цар відповість і промовить до них: Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили» (Матвія 25:40).

4.10 -- Анкета

Любий читачу! Якщо ти уважно вивчав цей буклет, то зможеш легко відповісти на наступні запитання. Кожен, хто дасть правильні відповіді на 90 відсотків усіх запитань в усіх буклетах даної серії, зможе отримати сертифікат від нашого центру про

Поглиблене вивчення
розуміння того, що шаріат в ісламі виник з Корану

в знак заохочення його/її подальшого служіння для Христа. Для нас буде цінним, якщо у своїх відповідях ви вкажете посилання з Корану.

  1. Скільки віршів у Корані закликають мусульман до законного початку Священної війни?
  2. Що було основною причиною незгоди між Мухаммедом і купцями з Мекки?
  3. Скільки мусульман просили захисту в християн у Ефіопії, коли їх жорстоко переслідували в Мецці?
  4. Яким чином Мухаммед зміг забезпечити законність свого переїзду з Мекки до Медини у 622 році н. е.?
  5. Як Мухаммед дбав, забезпечував їжею та всім необхідним переселенців в Медіні, аби вони не голодували?
  6. Чому битва біля Бадру була поворотним моментом у ставленні мусульман до Священної війни?
  7. Як Мухаммед позбувся племен євреїв у Медіні, які протистояли йому?
  8. Які основні зміни приніс хитрий Худайбійський договір мусульманам?
  9. Якими насправді були війни Мухаммеда: війнами захисту чи війнами нападу?
  10. Що говорить Коран про співпрацю і допомогу так званих ангелів у Священній війні або у поширенні ісламу?
  11. Чому викрадення людей, взяття заручників і рабів в ісламі й досі вважається милістю Аллаха? 
  12. Що залишається остаточною метою усіх зусиль і битв Священної війни для мусульман? Що означає слово «іслам»?
  13. Яка відмінність у розумінні Священної війни з огляду на терміни: «джихад», «кітал», «фі сабіл Аллах»? Чим є Священна війна в ісламі: радше інтелектуальною боротьбою і чварами чи кривавими релігійними битвами і війнами? Де в Корані записано термін «Священна війна»?
  14. Що означають слова Мухаммеда, що Священна війна призначена і наперед визначена для мусульман у святих книгах?
  15. Що означає фраза: «Воюйте у Його війні» і «Воюйте у Ньому» (Сура аль-Хаджж 22:78)?
  16. Чому Мухаммед часто підкріпляв свій заклик до Священної війни на Корані? Чому його мусульмани спочатку не були готові нападати на каравани з Мекки?
  17. Чому Мухаммед називав невіруючих найгіршими тваринами і безжально та немилосердно воював з ними?
  18. У чому полягав злочин політеїстів (багатобожників), за який їх знищували? Чому християн теж часто вважають політеїстами (багатобожниками)?
  19. Хто є найбільшими ворогами мусульман? Що це означає у світлі проблем на Середньому Сході?
  20. Чому Мухаммед проклинав християн і боровся проти них, аж поки не завоює їх?
  21. Проти яких мусульман теж потрібно боротися? Що це означає для ліберальних мусульманських урядів?
  22. Чому місіонерів, або так званих виробників наметів, часто вважають шпигунами чи злочинцями, гіршими за вбивць (Сура аль-Бакара 2:217)?
  23. Чому Мухаммед наказував усім мусульманам не зав’язувати дружбу з євреями і християнами (Сура аль-Маїда 5:51)? Яке це має значення для євангельської діяльності?
  24. Як додатково Мухаммед готував своїх послідовників і заохочував їх до битви? Що означає його заява «війна – це обман і шахрайство»?
  25. Чому мусульмани повинні повністю зосереджуватись на Аллахові, коли починають битву?
  26. Як часто Аллах і Мухаммед безпосередньо наказували мусульманам вбивати невіруючих, політеїстів, анімістів (і тих, хто перейшов від ісламу в християнство)?
  27. Де написано, щоб мусульмани були жорстокі в бою і стинали голови своїм ворогам? Чому мусульманин не повинен мститись більше, ніж постраждав від свого ворога?
  28. Як Мухаммед потішав і виправдовував своїх послідовників після вбивств їх родичів як ворогів ісламу (Сура аль-Анфал 8:17)?
  29. Яким є Велике Повеління ісламу, де воно записане і що воно означає для всіх християн на землі?
  30. Які переваги дає Священна війна мусульманам у цьому житті? Скільки віршів з Корану говорять про право мати рабів?
  31. Якою була частка дарів для Аллаха і Мухаммеда? Яка частка прибутків від видобутку нафти в мусульманських країнах виділяється на відновлення ісламу в усьому світі?
  32. На які переваги сподіваються воїни – мусульмани в раю? Де написано, що кожен воїн, котрий вмирає у битві за Аллаха, одразу ж попадає до раю? Яким чином смерть у Священній війні принесе прощення гріхів?
  33. Якою була обіцянка Мухаммеда стосовно істотних пожертв на Священну війну, які матеріалізуються в раю?
  34. Чому Мухаммед запровадив жахливу кару і тортури для своїх противників, зрадників і ворогів? Як часто можна знайти в Корані арабський термін «адхаб» для позначення болю, катування, агонії, покарання і кари? Яким чином Мухаммед визначав ступінь посилення покарання?
  35. Яким є покарання за створення неспокою в країні (Сура аль-Маїда 5:33).
  36. Хто з мусульман має звільнення від участі у воєнних діях Священної війни?
  37. Які умови для тимчасового або повного перемир’я в Корані?
  38. Як ліберальні або сучасні мусульмани пояснюють джихад (Священну війну)?
  39. Що, згідно своїх відчуттів, фундаменталісти мають робити в ліберальних мусульманських країнах, і як такі мусульманські уряди реагують на їхню діяльність?
  40. Як поразка Мухаммеда біля Ухуда сприяла найбільшій перемозі ісламу, з наслідками якої ми сьогодні щораз більше стикаємось?
  41. Що Ісус сказав Петру, коли той дістав меч для захисту?
  42. Як християни повинні ставитись до своїх ворогів згідно Євангелії?
  43. Що з цих матеріалів ви взяли для себе, і про що б ви хотіли дізнатись більше?

Кожному учаснику цього опитування дозволяється використовувати будь-які джерела у їхньому розпорядженні і просити допомоги у будь-якої довіреної особи, даючи відповіді на ці запитання. Ми очікуємо ваші письмові відповіді, включно з вашою повною адресою в звичайному листі чи на електронну пошту. Ми молимось за вас до Ісуса, нашого живого Господа, щоб Він кликав, посилав, скеровував, зміцняв, захищав і перебував з вами кожен день вашого життя!

Ваші, через служіння Йому,
Слуги Господні

Надсилайте ваші відповіді:

GRACE AND TRUTH
P.O.Box 1806
70708 Fellbach
GERMANY

Або на електронну пошту (e-mail):
info@grace-and-truth.net

www.Grace-and-Truth.net

Page last modified on August 09, 2022, at 09:59 AM | powered by PmWiki (pmwiki-2.3.3)