This page in HTML4 - Print - Bottom

Home -- Ukrainian -- 02. Roots -- 7 Punishment in Islam

Previous booklet

02. Походження шаріату з Корану

7 - СУВОРІ ПОКАРАННЯ В ІСЛАМІ

Дослідження походження мусульманського кримінального законодавства з Корану та його застосування мусульманськими школами правознавства

Жоден закон не може працювати без погрозливих покарань. Які злочини караються згідно з шаріатом? Які вірші Корану є основою для часто драконівських покарань, встановлених за ці злочини? Як ці приписи застосовуються сучасними мусульманськими школами юриспруденції? Чим все це відрізняється від науки Христа? Дізнайтеся, прочитавши цей буклет.

---

---

7.01 -- СУВОРІ ПОКАРАННЯ В ІСЛАМІ

Дослідження походження мусульманського кримінального законодавства з Корану та його застосування мусульманськими школами правознавства

Коран містить 37 віршів, в яких говориться про типові, пов-чальні покарання за порушення миру, за пограбування, вбивство, завдання тілесних ушкоджень, крадіжку, перелюб, зґвалтування і підозру у перелюбі. На основі цих віршів і посилань на життя Мухаммеда (у книзі Сунна) п’ять шкіл правознавства розробили систему кримінального правосуддя, яка була у використанні в період, що передував середньовіччю.

Ісламські юристи надають злочинам значення чи ваги, відмінної від тієї, якої надають в Європі. Дошлюбні взаємини та перелюб вважаються серйознішими, аніж вбивство або крадіжка. Тілесні ушкодження та виплати компенсації (кривавих грошей) розбираються детальніше, аніж вбивство чи відходження від ісламу. Кожен, хто бажає подорожувати в ісламські країни, повинен заздалегідь бути «ознайомленим» і знати бачення мусульман на закон, якщо він не бажає зашкодити комусь чи відчути дію їхнього закону на собі.

Іслам не вбачає себе релігією милості, любові і самовіддачі, а радше базується на законі шаріату. Іслам не бажає закликати до чийогось сумління чи гарантувати прощення гріхів, а радше прагне зміцнення правосуддя, яке ґрунтується на відплаті.

Іслам здатен досягти своєї повної сили тільки тоді, коли він є релігією і державою одночасно. Ісламський закон вимагає авторитарного органу, який здатен силою насаджувати закон і правосуддя. Іслам, у своїй кінцевій формі, повинен бути або державною релігією або релігійною державою. Коран надихає ісламських фундаменталістів проголошувати, що молитва, піст, пожертви, походи і битви за Аллаха – це ще не весь іслам. І це буде здійснено тільки тоді, коли будуть суворо і чітко виконуватися ісламські вердикти та присуди.

Іслам базується на Божому страху та покараннях. Дехто з мусульман називає закон відплати (qisas) власне самим шаріатом або його основною складовою. В Корані сказано: Покарання (qisas) – це ваше життя! (Сура аль-Бакара 2:129)

Ісламські школи правознавства розділили різні види покарання на три категорії:

I. Суворі покарання (hudud)

Суворі покарання перераховані в Корані як об’явлення Аллаха і вважаються незаперечним обов’язком або повинністю. Цьому покаранню підлягають напади на іслам, а також дошлюбний секс, перелюб, зґвалтування, наклепи і крадіжки.

II. Покарання відплати, або компенсація (qisas)

Покарання відплати застосовуються при вбивстві, душогуб-стві, нещасних випадках та тілесних ушкодженнях. Вони допускають або реальну відплату за скоєний злочин, або виплату компенсації (кривавих грошей), як замісний вирок.

III. Дисциплінарні заходи (ta'zir)

Дисциплінарні заходи не описані в Корані і раніше залишались на розсуд суддів. Сьогодні ісламські країни встановили фіксовані каральні заходи і за такі злочини теж. Ці покарання загалом не обговорюються жодною школою правознавства.

IV. Особливі випадки

Відходження від ісламу або споживання алкогольних напоїв різні школи відносять до однієї з трьох наведених вище категорій.

Коран, насамперед, має справу з суворими покараннями і законом відплати. Однак правознавці-буквоїди настільки ускладнили можливість доведення фактичного скоєння злочину, наводячи аргументи для поблажок, що суворі покарання застосовуються з неабиякими труднощами. Проте фундаменталісти в Алжирі, Індонезії, Афганістані та Чечні переконані, що вони зобов’язані застосовувати закон Аллаха без жодного милосердя.

7.02 -- Суворі покарання (hudud)

1. Покарання за порушення миру (hiraba)

Досить дивно, але в Корані є лише один вірш, в якому йдеться про такі чутливі питання, як заклики до заколоту чи скинення уряду або влади. Це згадано лише у зв’язку з фараоном та його чаклунами, які повірили в Господа Мойсея та Аарона, згідно Корану (Сура аль-Араф 7:120-124):

Покарання (jaza) на тих, хто починає війну проти Аллаха та його посланців, і хто всіма силами намагається вчинити лихо на землі: хай буде вбитий чи розп’ятий, або йому будуть відрубані руки та ноги навхрест, або вигнаний буде такий із землі; такою буде їхня ганьба в цьому світі і страшні покарання (adhab) приготовані їм у прийдешньому житті (Сура аль-Маїда 5:33).

Арабський термін hiraba може означати будь-який напад з боку окремої особи чи цілої групи на авторитет ісламської держави, з огляду на те, що іслам вважається не тільки релігією, а й цілою політичною спільнотою. Цей термін включає планування, підготовку і виконання спроб державного перевороту. Напади на поважних осіб, поширення страху та терору і навіть пограбування включені у цю статтю. Екстремісти ще й словесні випади проти Аллаха називають війною прости ісламу. В Пакистані критичні висловлювання про Мухаммеда, Коран, ісламську віру та шаріат вважаються богохульством, блюзнірством, яке карається смертю.

В Корані також зазначено, що підбурювання мусульманина відійти від ісламу вважається значно серйознішим злочином, аніж вбивство (Сура аль-Бакара 2:191, 193, 217 з-поміж інших). Таким чином, євангелістичні служіння підпадають під категорію нападів супроти Аллаха (hiraba)!

Якщо двоє надійних мусульман засвідчили про один з наведених вище вчинків, суддя має у своєму розпорядженні наступні види покарань, з огляду на власний розсуд:

a) Смертний вирок для агітатора. Він може бути приведений у дію через розстріл, повішання, відтинання голови, а також терористи можуть возити агітатора прив’язаним до автомобіля, аж доки той не помре. Фундаменталісти інколи вдаються до розчленування засудженого на шматки, що кілька разів мало місце в Єгипті, Алжирі та Нігерії.

b) Розп’яття обвинуваченого. В Ірані засудженого на розп’яття не прибивають цвяхами, а радше прив’язують до хреста ((§ 195). Він не може залишатися на хресті довше, аніж три дні. Якщо впродовж цього часу він не помирає, його знімають і відпускають. Коран завзято заперечує розп’яття Ісуса (Сура аль-Ніса 4:157), але наказує розпинати тих людей, які воюють проти Аллаха!

_{*Усі дані, позначені символом параграф (§) у цьому тексті, посилаються на кодекс ісламського кримінального права в Ірані від 30 липня 1991 року.}

c) Відрубування правої долоні та лівої ступні злочинця – це ще один варіант покарання, доступний для суддів. Покараний таким чином злочинець слугує своєрідним стримуючим чинником для інших незадоволених.

d) Вигнання з ісламської країни є покаранням, яке застосовується до іноземців, чиї консульства активно вимагають відпустити підозрюваних чи вже засуджених злочинців.

e) Жахливе вічне покарання в пеклі чекає на кожного, хто протистоїть Аллаху та Мухаммеду, або хто намагається пі-дірвати устої ісламської державності.

2. Покарання за перелюб або дошлюбні стосунки

Більшість ісламських правозахисників вважають цнотливість до шлюбу і вірність у шлюбі найважливішою темою шаріату, оскільки вона стосується кожного мусульманина. Покарання за перелюб, дошлюбний секс, гомосексуалізм, лесбійські нахили та домагання дуже суворі і призначені слугувати стримуючим фактором.

Жінку чи чоловіка, винних у перелюбі чи силуванні до статевих відносин, – висікти кожного з них сто разів: нехай не буде у ваших серцях співчуття до них заради справи, приписаної Аллахом, якщо ви вірите в Аллаха і в Останній День; і нехай група віруючих буде свідками їхнього покарання. (Сура аль-Нур 24:2)

У цій Сурі зазначено, що чоловік і жінка мають бути покарані в однаковій мірі. У деяких ісламських країнах чоловіки повинні стояти під час побоїв батогом, а жінкам дозволено сидіти. З чоловіка здирають одяг, залишаючи прикритими тільки статеві органи. Жінки залишаються одягненими. Не можна торкатися їхніх голів, обличь та статевих органів. Побої батогом не відбуваються, коли занадто холодно чи надто спекотно (§ 96).

Кожен, хто постраждав від цих тортур, отримав пошкодження спинних нервів і страждатиме від болю у спинних дисках решту свого життя. Побої мають відбуватися в присутності ісламських свідків. Помилування не допускається!

Рабині отримують лише половину кількості побоїв батогом в порівнянні з вільною жінкою, якщо перелюб було доведено (Сура аль-Ніса 4:25).

В Ірані винуватого, який страждає від невиліковної хвороби, можна вдарити лише один раз в’язкою зі ста різок, для того щоб виконати вимогу Аллаха щодо покарання – 100 різок (§ 94)! Коран містить ще більше умов покарання за перелюб:

Якщо хтось з ваших жінок винний у розпусті, приведіть чотирьох (надійних) свідків з-поміж своїх, щоб засвідчили проти них; і якщо вони засвідчать, тримайте їх зам- кненими в будинку, допоки смерть не забере їх або доки Аллах не настановить їх на (інший) шлях (Сура аль-Ніса 4:15).

Багатьох мусульманських дівчат і жінок, запідозрених у тому, що у них роман чи дошлюбні взаємини, потайки і без жодних судових справ замикають у їхніх кімнатах без їжі та води, допоки ті не помруть від спраги чи голоду. Інколи співчутливі матері чи родичі залишають двері відчиненими, аби дівчина могла втекти до друзів чи до більш ліберальних родичів. У сім’ях фанатиків, людину, звинувачену в перелюбі, інколи вбиває і таємно ховає найстарший брат.

Щодо чоловіків в Корані є дуже неоднозначний вірш, який дозволяє різні тлумачення:

Якщо двоє чоловіків з-поміж вас винні у розпусті, покарайте обох. Якщо вони розкаються і виправляться, залиште їх; бо Аллах приймає розкаяння і є милостивим (Сура аль-Ніса 4:16).

Дехто з мусульман тлумачить цей вірш, як ще один вид покарання за перелюб, інші сприймають його, як повеління вдаватися до покарання гомосексуалістів в ім’я Аллаха, аж доки вони не припинять свою збочену поведінку. Корану не відоме духовне відродження грішників, він, натомість, намагається втримати порушника від скоєння більшої кількості злочинів через покарання та погрози.

Покарання за перелюб і дошлюбні стосунки в шаріаті
Ісламські правознавці розробили систему залякування, або стримування, на основі вище згаданих віршів, щоб жоден мусульманин не насмілився наважитися на дошлюбні взаємини, перелюб чи одностатеві стосунки. Різні школи закону додали певні традиції Мухаммеда, передані Умаром ібн аль-Хаттабом, в яких зазначено, що усі одружені перелюбники повинні бути вкаменовані.

На основі цих джерел в Ірані були визначені наступні покарання за сексуальні злочини:

a) Страта перелюбника
Це покарання має бути виконане, коли хтось мав сексуальні стосунки з родичем, що є заборонено Кораном (особливо якщо це дружина батька!) (Сара аль-Ніса 4:22-23).

Коли не мусульманин (єврей, християнин, аніміст чи атеїст) спить з жінкою-мусульманкою. (Усі секс-туристи, які вирушають до мусульманської країни, повинні мати це на увазі!)

У випадку зґвалтування (§ 82).

Обидва партнери гомосексуального зв’язку повинні бути вбиті, якщо обоє є дорослими і в здоровому глузді (§ 109-112).

Суддя обирає спосіб виконання смертного вироку після того, як оцінить обвинувачену людину (§ 110). Це може бути розстріл, повішення, відрубання голови або інша форма смерті.

b) Вкаменування перелюбника і перелюбниці
Це покарання повинно мати місце, якщо один (або обоє) є одруженими (muhsin) і чоловік має плодовиту, здорову дружину (§ 83).

Якщо чоловік або жінка у віці мали статеві стосунки поза шлюбом, перед вкаменуванням їх необхідно висікти (§ 94).

Вкаменування відбувається через закопування перелюбника по пояс, а перелюбниці по лоно (§ 102).

Каміння під час виконання вироку вкаменування повинне бути не надто великим, щоб людина не померла надто швидко, але й не малим, бо ним не вб’єш людину (§ 104).

Якщо винуватець отримує смертельне покарання за власне визнання провини, суддя повинен першим кинути камінь. Але якщо про його злочин заявив очевидець, тоді перший камінь має кинути очевидець, а тоді суддя (§ 99).

Вагітна жінка або жінка, що годує грудьми, яка вчинила перелюб, не може бути вкаменована, доки не народиться її дитя і доки дитина не буде відлучена від грудей (§ 91).

Якщо чоловік або дружина вчинили перелюб під час подорожі або у в'язниці, тоді вони не будуть вкаменовані (§ 86).

c) Побої різками
В Ірані побої різками є поширеним покаранням за заборонені сексуальні стосунки:

• Неодружений чоловік і неодружена жінка отримують сто різок (§ 88).
• Сто різок присуджується двом чоловікам, які розбещували одне одного, але не мали статевого акту (§ 121).
• Покарання для жінок-лесбіянок теж становить 100 різок для кожного партнера (§ 129).
• Двоє чоловіків, які оголені лежали під покривалом без жодної на те вагомої причини, отримують менше, аніж сто різок (§ 123). Те ж саме стосується жінок. (§ 134)
• Кожен, хто підмовляє двох людей до недозволених сексуальних стосунків, і кого звинувачують у підмовлянні, отримує 75 різок (§ 135-138).
• Двоє хлопців, які не досягли повноліття, але мали гомосексуальний зв’язок, отримують менше, аніж 74 різки (§ 74).
• Коли чоловік пристрасно цілує іншого чоловіка, він має отримати менше 60 різок (§ 124).

Труднощі із знаходженням доказів перелюбу
Цей жалюгідний список законного лицемірства і різних викривлень в ісламі можна продовжувати нескінченно. Бо й у власному гаремі Мухаммед потерпав від реальності того факту, що такий закон широко відчиняє двері для всіляких злісних поголосок і чуток.

Його улюблену дружину, яка була ще підлітком, покинув її власний караван і вона залишилась у пустелі сама. Молодий юнак, який їхав з Медіни, підібрав її через кілька годин (чи днів) потому і повернув Мухаммедові. І відразу по Медіні поповзли чутки про перелюб. Мухаммед відіслав свою заплакану дружину назад до її батька Абу Бакра – аж поки Аллах не відкрив йому, що перелюб, дошлюбні, а також одностатеві стосунки можуть бути доведені через визнання, повторене звинуваченою стороною чотири рази (§ 68), або підтверджене чотирма свідками, свідчення яких повинні узгоджуватися в деталях. В іншому випадку підозрюваний не може бути засуджений (§ 74).

На основі цього спеціального об’явлення, експерти з правових питань шаріату розробили систему для оскарження доказу сексуального злочину, який заслуговує покарання:

Якщо той, хто зізнався, забирає свої слова назад, а четверо свідків не змогли засвідчити його злочин, покарання хадд (had) може бути скасоване (§ 71).

Якщо чоловік (або жінка) відмовляються від свого вчинку, перш ніж це засвідчили свідки, покарання hadd може бути скасоване (§ 72).

Звинувачувана сторона може бути засуджена тільки тоді, коли четверо свідків-мусульман чоловічої статі можуть у деталях описати акт перелюбу чи завданої шкоди (Сура аль-Нур 24:4; § 74).

Якщо неможливо знайти чотирьох очевидців – мусульман чоловічої статі, то засвідчити можуть дві жінки і троє чоловіків. У випадку необхідності це можуть бути чотири жінки і двоє чоловіків, але не менше двох чоловіків, бо самі лише жінки не можуть засвідчити скоєння злочину (§ 73-76).

Залишається таємницею, чому жінки не мусульманки навертаються в іслам, якщо їх дискримінують у правах як свідків, а також у спадкових правах.

Але реальною небезпекою, яка загрожує обвинувачу чи наклепнику, є наступне: якщо він не може привести необхідних чотирьох свідків, то він сам отримує 80 ударів різкою (§ 140; Сура аль-Нур 24:4).

Якщо слова одного зі свідків суперечать іншим у їхніх свідченнях, тоді всі четверо отримують 80 різок (§ 76 та 78).

У зв'язку з цими труднощами стає майже неможливим довести факт перелюбу за допомогою чотирьох свідків. Всім свідкам загрожує небезпека бути висіченими, якщо хоч один з них помилиться у своїх свідченнях. Окрім цього, неможливо зблизька спостерігати такі акти, як цей, або описати його детально перед вимогливим правозахисником.

З цими правилами Мухаммед довів свої суворі закони, скеровані проти перелюбу (цілком можливо, що з особистих причин), до абсурду і зробив їх нічого не вартими. Його закони й надалі залишаються нелюдяно суворими, але вкрай рідко можуть застосовуватися на практиці з огляду на брак доказів.

Покарання за недоведений наклеп проникають дуже глибоко у повсякденне життя мусульманина:

Якщо батько сказав сину: «Ти не моя дитина» і не може цього довести, то він отримує 80 ударів різкою.

Якщо хтось заявляє, що син певного чоловіка не є його законною дитиною і не може знайти чотирьох свідків, щоб під-твердити це, він має бути висіченим (§ 142).

Будь-які підозри щодо перелюбу або натяки на гомосексуальну орієнтацію без чотирьох свідків ведуть до того, що обмовника буде висічено (§ 143).

Кожен, хто заявляє, що певна дівчина вже не є незаймана, і не здатен привести чотирьох свідків, аби довести це, отримує 74 удари різкою (§ 145).

Покарання різками чоловіка чи жінки за наклеп або фальшиві свідчення має виконуватись, коли вони одягнені і із застосуванням помірної сили удару (§ 155).

Але якщо чоловік звинувачує у перелюбі одну з своїх дружин і не здатен привести чотирьох свідків, то має присягнути чотири рази, що він каже правду і проклясти себе, якщо він обманює.

Його дружина може уникнути повного покарання, яке їй загрожує, заприсягнувши чотири рази, що вона не чинила перелюбу і проклясти себе, якщо її чоловік говорить правду (Сура аль-Нур 24:6-9; § 161).

Цей вибух клятв і присяг, до якого вдаються у побіжному ритуалі, врешті-решт приведе до розірвання шлюбу, але залишить чоловіка і жінку без покарання. Однак кожного, хто обмовляє свою невинну дружину, чекає суворе покарання у пеклі (Сура аль-Нур 24:9).

Критичні питання до законодавства про перелюб в ісламі
Коран дозволяє тимчасовий шлюб (mut'a, Сура аль-Ніса 4:24). Мусульмани-суніти відкидають це право, дане Кораном (теоретично), але шиїти активно практикують його. Угода такого ґатунку, скажімо, під час подорожі, на підставі погодженої суми грошей є нічим іншим, як узаконеним перелюбом.

У Корані є досить цікаве висловлювання про обмін дружинами (Сура аль-Ніса 4:20-21; аль-Тахрім 66:5 з-поміж інших). Це правило тлумачиться як спосіб розлучитися з дружинами і обміняти їх на дружин друга через законний шлюб. Однак доповіді про поведінку деяких шейхів, нафтових магнатів, змальовують цю ганебну практику зовсім інакше.

Одна з найбільших проблем в ісламі – це базове право кожного чоловіка-мусульманина мати одночасно аж чотирьох дружин (Сура аль-Ніса 4:3). В розумінні християнських звичаїв, ця полігамія є нічим іншим, як законним і постійно повторюваним перелюбом. Мусульмани заявляють, що Мухаммед визнав, що жоден чоловік не здатен однаково любити кількох дружин, тож насправді він передбачав, щоб чоловіки були моногамними (Сура аль-Ніса 4:3, 129).

Чоловіки-мусульмани також мають право одружуватися з нескінченним числом рабинь паралельно з вільними жінками, які є їхніми дружинами (Сури аль-Ніса 4:3,24,25,36; аль-Нахль 16:71; аль-Мумінун 23:6; аль-Нур 24:32,33,58; аль-Рум 30:28; аль-Ахзаб 33:50 [згадано двічі]; аль-Мааридж 70:30 з-поміж інших). Ці легалізовані акти перелюбу тисячі разів, знову і знову практикуються в Судані. Важко уявити увесь відчай і ганебність рабства, прихованого під цим «об’явленням».

Мухаммед наказав своїм послідовникам не силувати молодих, привабливих рабинь підліткового віку до проституції всупереч їхньої волі, аби мати з них зиск. Але коли таке трап-ляється, то Аллах має для них милість і прощення (Сура аль-Нур 24:33)! То чи мають тоді мусульмани право навідуватися до повії, не будучи покараними?

Сам Мухаммед здивував дружину свого прийомного сина Зайда, зайшовши у її апартаменти, поки вона була не зовсім одягнена, і одружившись з нею опісля. Коли цей дивний вчинок викликав спантеличення і запитання, він об’явив: Аллах той, хто має вплив на серця! Аллах одружив Мухаммеда та Зайнаб згідно свого визначеного заздалегідь плану, після того як його прийомний син отримав від неї усе, що хотів, і законно її відпустив (Сура аль-Ахзаб 33:37-52).

Мухаммед підсумував свої складні і водночас штучні концепції сексуальної поведінки в одному вірші з Корану: Аллах створив чоловіка «слабким». Він допустив ці шлюбні правила для того, щоб принести чоловікові полегшення (Сура аль-Ніса 4:28).

Закон Ісуса про покарання за перелюб
Ісусове ставлення до мусульманських правил щодо статевих відносин можна знайти у його відповіді, яку Він дав побожним юдеям тих часів (Івана 8:1-12). Вони привели до нього схоплену на перелюбі жінку, щоб він міг засудити її. Але Ісус, помовчавши кілька хвилин, відповів: Хто з вас без гріха, нехай перший на неї той каменем кине! Після цього всі вони мовчки пішли, включаючи і його послідовників!

Ісус не применшував покарання, якого вимагав Старий Заповіт, і не ускладнював його, вимагаючи доказів, як робив Мухаммед, він радше показав аморальність усіх людей. Наш Господь засуджує передусім не наші вчинки, а наші наміри! І це стає зрозумілим зі слів його основного закону (Нагірної проповіді):

А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм. (Від Матвія 5:27-30)

Ісус хоче привести нас до моменту, коли ми відчуємо себе надламаними, щоб усвідомити стан розкаяння. Він бажає звільнити кожного з нас від духа засудження і лицемірства (Матвія 7:1-5) і вести нас, викликаючи в нас бажання допомагати і спасати винних.

Ісус був єдиним у Єрусалимі тих днів, хто мав повне право кинути перший камінь, бо він був без гріха. Але він не зробив цього, а взяв гріхи перелюбниці на себе і помер замість неї, прийнявши суд Божий. Однак він сказав жінці: Іди і більше не гріши! Ось його відповідь для нас і для всіх мусульман (Івана 8:1-12).

3. Покарання за крадіжку

У Корані є лише один вірш, який визначає покарання за крадіжку:

Щодо злодія, чоловіка чи жінки, відтяти їм долоні; це покарання буде засторогою від Аллаха для їхніх злочинів: Аллах піднесений у силі. Але якщо крадій розкається після скоєння свого злочину і виправить свою поведінку, Аллах повернеться до нього лицем у прощенні; бо Аллах всепрощаючий і милостивий. Хіба ви не знаєте, що лише (одному) Аллахові належить усе, що на небі і на землі? Він карає кого хоче, і Він прощає кого захоче: бо Аллах виливає силу свою на кожну річ (Сура аль-Маїда 5:38-40).

Коран не уточнює, ані що саме вважати крадіжкою, ані в якому розмірі має бути скоєна крадіжка, щоб крадію відтяли долоні. Ці описи були зафіксовані ісламськими школами закону згідно звичаїв і практик, поширених у Медіні, і разюче різняться між собою.

Поряд з цим законом (хадд – hadd), традиції Мухаммеда частково анулювали навіть цей єдиний сумнівний вірш з Корану! Більшість правознавців вимагають відсічення правої долоні, як покарання за скоєння першої крадіжки, а згодом відсічення лівої ступні, як покарання за скоєння другої крадіжки, тоді як у Корані згадується лише про відсічення долонь!

Аль-Тарабі й понині відстоює заповідь Корану у своєму тлумаченні цього віршу, тоді як аль-Джалалайн додає погляд правознавців у своїх коментарях. Він йде навіть далі і вимагає, щоб після скоєння третьої крадіжки була відсічена ще й ліва долоня, а за четверту – права ступня.

Розвиток даного закону та правила запровадження його в дію показують, що Коран не має остаточного слова у формулюванні законів шаріату, і що погодження тих чи інших питань між мусульманськими юристами та школами закону відбується радше на основі консенсусу. Вони надають перевагу пізнім традиціям Мухаммеда в питанні покарання за такого типу злочин, а не єдиному віршу з Корану!

Згідно Корану покарання за крадіжку є актом відплати і помсти Аллаха, володаря та правителя всесвіту. Покарання має слугувати застереженням для інших не красти. У цьому застереженні закон і страх демонструють себе як істинна рушійна сила, що стоїть за ісламом та його культурою. Зло має бути подолане злом. Безмежна Божа любов і відновлення свідомості з вдячності за його благодать і прощення є чужими для ісламу. В ісламі зло не перемагається добром.

Покарання за крадіжку схвалюється як ознака мудрості Аллаха в Корані. Але його поблажливість до крадія проглядається лише після виконання покарання, коли його долоня чи ступня вже відтяті. Закон ісламу має бути виконаним, а вже згодом можна очікувати якогось непевного прощення.

Мусульманські правознавці визнали, що даний закон, хадд (hadd), не має виконуватися кожного разу і в кожному місці. Бо якщо кожному, хто вкрав вперше, відсікали б долоню, і кожному, хто крав удруге відсікали б ступню, чи був би хтось, хто мав би усі кінцівки? Хто б тоді працював, турбувався про кривих і годував би сім’ю? Цей закон став би катастрофою у країнах, що розвиваються, де від 20 до 50 відсотків населення, здатного працювати, є безробітними!

Ускладнення доказу скоєння крадіжки
З цих причин правознавці в багатьох ісламських країнах запровадили досить складні умови визначення поняття крадіжки. Кримінальний закон Ірану містить ряд умов, які суперечать законам інших ісламських шкіл закону. В Ірані покарання хадд (hadd) за крадіжку може бути приведене у дію тільки тоді, коли виконані наступні умови:

Злодій повинен бути повнолітнім і емоційно врівноваженим на момент скоєння злочину. Крадіжка мала бути скоєна без примусу і силування.

Злодій має заздалегідь знати, що вкрадене майно належало комусь іншому і що взяти його – це злочин.

Власник вкраденого майна мав тримати своєї майно у місці, охоронні засоби якого відповідають цінності вкраденого. Злодій мав прокрастися у це захищене місце сам або за допомогою інших.

Цінність вкраденого майна має бути рівною ціні щонайменше 0,2 грама золота.

Крадіжка була скоєна не у період голоду чи гострої нестачі продуктів харчування.

Якщо вкрадене майно повернене після крадіжки (перш ніж про злочин засвідчили свідки), покарання (хадд) не застосовується (§ 198).

Крадіжка повинна бути засвідчена двома мусульманськими чоловіками з хорошою репутацією або самим крадієм, який повторить своє визнання перед суддею двічі.

Крадій може бути арештований за крадіжку лише тоді, якщо він впійманий на крадіжці або коли його вчинок бачили двоє людей. Арабська приказка каже про це: «Крадіжка не злочин, злочин, це коли ти впійманий на крадіжці!» Інша приказка каже: «Крадіжка у християнина – цілком прийнятна річ (halal!), бо погоджені свідчення двох мусульманських друзів на користь злодія перетворюють свідчення християнина на ніщо».

Якщо злодій визнає свій злочин відразу перед суддею, а потім повертає вкрадене майно, покарання хадд (hadd) не застосовується (§ 199).

Злодія можна покарати тільки тоді, коли власник майна судиться з ним і відмовляється його пробачити (бо де немає обвинувача, там немає судді). Однак, якщо злодій жалкує про свій вчинок, і це можуть засвідчити двоє очевидців, то покарання хадд (hadd) не застосовується (§ 200).

Вкрадене майно не може бути державним майном або майном релігійної установи, оскільки в даному випадку немає приватного власника (§ 198).

Нелюдське покарання через відсічення кінцівок в Ірані було доведене юристами-буквоїдами до рівня неможливого до виконання. Однак в інших ісламських країнах даний закон виконується немилосердно, з відсіченням будь-яких частин тіла. В одному з журналів Судану було надруковано фото близько 25 чоловіків, які підтримували обрубки своїх відсічених кінцівок. З пів десятка покараних лежало на землі перед ними, тому що їм було відрубано також по одній ступні. В одній з телепередач в Іраку показали радісних молодих людей з відтятими кінцівками, які раділи і свідчили про те, що тепер вони мають прощення Аллаха. Вони щасливі, що їхній гріх був спокутуваний через відсічення їхніх кінцівок!

Іран також наклав обмеження на ампутацію кінцівок. Їхній кримінальний кодекс проголошує:

При першій крадіжці можна відсікти лише чотири пальці руки, щоб залишилось шість пальців і обидві долоні.

Після другої крадіжки можна відрізати лише половину ступні, так, щоб частина підйому ступні та п’ята залишились, аби злочинець міг шкутильгати (§ 201).

Дана практика суперечить практиці інших ісламських шкіл закону, які вимагають повного відсічення долоні аж по зап’ястя, а після другої крадіжки відсічення ще й ступні аж по щиколотку.

Кожен, хто розмірковує про ці жахливі покарання, розуміє, чому більшість ісламських країн не залишають формулювання та виконання кримінального закону на муфтіїв та мулл; вони радше заборонять покарання хадд (hadd) або використовуватимуть його лише час від часу для застереження. Ісламські країни, в яких практикується увесь шаріат без винятку, претендують на звання таких, які вірно виконують увесь закон Аллаха до кінця.

Локальні битви та суперечки за легалізацію і виконання шаріату в різних ісламських країнах ще не завершені. Більшість мусульман виступають проти повернення до стандартів середньовіччя. Елементарні права людини перебувають у постійному конфлікті з ісламським шаріатом! Саме тому ліберальні мусульманські країни вповноважують лідерів мечетей лише правом відповідальності за службу поклоніння і побутові життєві питання, але залишають за собою право формулювати та виконувати шлюбний та кримінальний закони. Вони намагаються досягти компромісу між європейсько-американськими законами та ісламським законом. Але мусульмани-фундаменталісти відчувають себе зобов’язаними проносити в жертву свої життя, аби закон Аллаха був виконаний достеменно.

7.03 -- Закони відплати

1. Відплата чи помста є визначеними наперед

Усі злочинні та дорожньо-транспортні випадки, які призводять до завдання тілесних ушкоджень чи смерті, потрапляють під закон відплати. Якщо проливається кров, покарання за такий вчинок відрізняється від покарання за звичні кримінальні злочини. Тут на сцену виходить давній семітський тип мислення, згідно якого душа людини перебуває в її крові, яка, у випадку пролиття, взиває до небес про відшкодування. Відповідь Корану на це чітка і зрозуміла:

О ви, що віруєте! У випадку вбивства вам приписано виконати закон рівності: вільний за вільного, раб за раба, жінка за жінку (Сура аль-Бакара 2:178а).

Покарання за вбивство, позбавлення життя чи завдання тілесних травм не скероване на відшкодування за скоєний злочин, а власне на відплату та помсту, як наказано Аллахом. Тому акти помсти є не тільки емоційною реакцією чи актами захисту честі клану, а здебільшого розуміються як обов’язок, визначений у вічності, який має бути виконаний. Кожен, хто не спокутує провину пролиття крові, за словами Мойсея, стає винним сам: Без пролиття крови не має відпущення (До Євреїв 9:22)! Прощення без спокутування буде гріхом, бо закон вимагає відплати!

Людина з клану вбивці з таким самим соціальним статусом, що й жертва, повинна бути позбавлена життя за кожного вбитого ним. Вільна, заможна людина за вільну заможну людину, раб чоловічої статі, який є власністю людини, що вбила раба, за раба, вільна жінка чи рабиня за вільну жінку чи рабиню. (Дискримінація вільних жінок в Корані знову чітко прослідковується у тому, що вільна жінка згадується разом з рабинями і лише після згадки про раба чоловічої статі).

Мухаммед підсумовує важливість відплати для своєї релігійної общини в основному законі:

Відплата (al-qisas) – це для вас життя (Сура аль-Бакара 2:179).

Страх помсти має змушувати клани жити спільно та у мирі. Закон відплати є одним з найважливіших елементів миру, захисту і безпеки поміж ісламських кланів. Більшість мусульман не є окремими особистостями, відділеними від своїх родин, а скоріше члени клану, який об’єднаний в одне «ми» через закон відплати, аби вижити. Кожен дбає про іншого, хоче того чи ні.

2. Око за око, зуб за зуб.

Коран наказує вдаватися до відплати у такому розмірі, у якому було завдано шкоди окремій людині чи цілій групі. Біль та страждання внаслідок акту відплати не можуть бути більшими, ніж перетерпіла жертва, але й не меншими, ніж у попередньому випадку тілесної наруги чи позбавлення життя. Основний закон відплати (al-qisas) є: «Точним і рівним» злочину! Відплата має бути здійснена відразу і в повному обсязі, а не частково:

Заборонений місяць за заборонений місяць, і так за всі заборонені речі; це – закон рівності. Якщо хтось порушує заборони проти вас, порушуйте так само й проти нього. Але бійтесь Аллаха і знайте, що Аллах з тими, хто стримує себе (Сура аль-Бакара 2:194б).

Якщо ви караєте їх, не карайте їх більше, аніж вони нашкодили вам (Сура аль-Нахль 16:126).

Компенсація (покарання) за травму – це рівнозначна травма (Сура аль-Шура 42:40).

Лицеміри обманюють Аллаха, а Аллах обманює їх! (Сура аль-Ніса 4:142).

На основі цих та схожих віршів в ісламі виробився своєрідний кодекс честі щодо покарань відплати. Ніхто не повинен карати іншого більше, жорстокіше чи більш принизливо, аніж потерпів сам, його клан чи його люди. Однак дійсність, керована здебільшого емоціями, виглядає зовсім інакше. Мусульмани, як і будь-хто інший, практикують жорстокість у різних її формах, як тільки закипає їхня кров. Закон закликає їх бути тверезими, стриманими і вдаватися тільки до такої міри сили, яка була застосована до них – але не менше!

На жаль, в багатьох мусульманських країнах на основі даного релігійного обов’язку виник такий безперервний ланцюг відплати і помсти, що ворогуючі клани воюють один проти одного, ненавидять і відмовляються розмовляти одне з одним впродовж десятків років і навіть століть.

В одному ліванському гірському селищі хлопці відвідували протестантську школу і пообіцяли одне одному ніколи не приймати участі в середньовічній безглуздій традиції кланової помсти. Однак, коли гучне святкування рамадану наближалось до кінця, дядько одного з хлопців, батько якого незадовго до того загинув у випадковому інциденті, підбурив свого племінника: «Як ти можеш святкувати, коли за твого батька не помстилися?» Хлопчина поспішив додому, взяв пістолет, прицілився і вистрілив у батька свого друга, який сидів на балконі та розмовляв з друзями. Після цього хлопчина помчав у поліцейський відділок, зайшов всередину і зізнався у скоєнні вбивства, пояснивши, що це був вичинок честі, по-прохав про захист і на два роки потрапив у в’язницю. Коли через два роки він вийшов, його друг чекав його біля воріт в’язниці. Він витягнув свій револьвер і застрелив вбивцю свого батька: вчинок честі, акт відплати! Коли його через два роки випустять з в’язниці, його чекає те ж саме!

Ланцюги помсти і ненависті розділяють сільські общини та народи Ближнього Сходу глибоким, невидимим проваллям. Акт помсти може бути виконаний навіть через 20 років. Він здається неминучим, аж поки всі члени обох кланів не погодяться на сплату компенсації, так званих кривавих грошей. Шкода, що більшість християн на Сході та Заході не цінують мирного життя через Христове прощення, яке дало їм свободу насолоджуватися цим життям.

3. Повеління з приводу вбивства мусульманина!

Кожен, хто читає Коран, знайде багато уривків, які забороняють мусульманам вбивати інших мусульман. У деяких з цих віршів, які законознавці шаріату обрали для визначення покарання відплати, ми читаємо:

Ніколи віруючий не вб’є віруючого, хіба що помилково… (Сура аль-Ніса 4:92а).

Якщо чоловік вбив віруючого навмисно, його покаранням буде пекло, в якому він перебуватиме вічно: гнів та прокляття Аллаха перебувають на ньому, жахливе покарання приготоване для нього (Сура аль-Ніса 4:93).

Не завдай собі смерті (ані руйнувань): бо, воістину, Аллах був до тебе найбільш милостивим! Якщо хтось зробить це зі злості чи з несправедливості – негайно такого ми вкинемо до вогню; бо це легко для Аллаха (Сура аль-Ніса 4:29-30).

Ми наказуємо дітям Ізраїлю, що якщо хто заб’є людину – хіба що у відповідь за скоєне вбивство чи за поширення лиха у землі – то це буде так, ніби він забив увесь народ (Сура аль-Маїда 5:32). Умисні вбивці перебувають поза законом. Кожен, хто зустріне такого, має вбити його негайно.

Не вбий душу – бо це заборонено Аллахом – хіба що з праведної причини. Якщо хтось вбитий помилково, ми надаємо владу (над вбивцею) його правонаступнику, спадкоємцю, але нехай він не перевищує свої права (у помсті); бо він має поміч (від Аллаха)… (Сура аль-Ісра 17:33). (Також див. Сура аль-Анам 6:151в).

Не вбивай своїх дітей у страху перед бідністю; ми по-дбаємо про них і про тебе. Бо вбити їх – це великий гріх (Сура аль-Ісра 17:31; див. також Сура аль-Анам 6:151б).

Цей вірш розповсюджується і на поняття аборту, позбавлення від небажаних дітей. Його прихована, невисловлена мета – зростання популяції мусульман у світі завдяки стрибку темпів народжуваності.

Юристи ісламських шкіл закону розробили цілий каталог прав, обов’язків та покарань на основі цих трьох віршів, у які включено умисне вбивство, вбивство під примусом, вбивство через недбалість і виправдане вбивство через кровну помсту чи у Священній війні (§ 204). Окремі параграфи кримінального кодексу Ірану ілюструють сучасне положення ісламського закону.

Після скоєння умисного вбивства месник може отримати від імама право позбавити вбивцю життя, або того, з чиєї вини стався нещасний випадок (§ 205).

Якщо чоловік-мусульманин вбиває жінку-мусульманку не-умисно, один з клану цієї жінки, хто має право помсти за її кров, повинен заздалегідь сплатити кривднику половину грошей, що сплачуються як криваві гроші за чоловіка (бо жінка в ісламі згідно закону варта лише половини чоловіка, а вбивця, якого мають позбавити життя, вартий вдвічі більше за вбиту жінку; § 209)!

Якщо кілька чоловіків-мусульман вкупі вбили одного чоловіка мусульманина, чоловік з правом помсти може отримати право вбити усіх причетних до вбивства, але спершу має сплатити частину кривавих грошей, бо його помста більша (по вартості), аніж скоєне зловмисниками вбивство однієї людини (§ 212 and 213).

Умисний вбивця може уникнути суду після визнання вбив-ства або свідчень двох свідків (§ 232 and 237).

У підозрілих випадках умисного вбивства, яке не може поки що бути доведеним, справу буде продовжено на підставі 50 клятв. Той, хто приносить клятву, повинен бути повнолітнім чоловіком і родичем обвинувача. Якщо назбирається менше 50 чоловіків, що мають право присяги, кожен з них має право клястися більше одного разу, аж поки разом не буде принесено 50 клятв. Але якщо з клану обвинувача немає жодного присутнього чоловіка з таким правом, то він сам може заприсягтися 50 разів, навіть якщо цей обвинувач – жінка (§ 248).

Умисне вбивство є причиною для помсти. Але її можна замінити виплатою компенсації, або кривавих грошей, при чому сума може бути більша чи менша від вартості чоловіка, за згодою месника та вбивці.

4. Вбивство не мусульманина

Кожен, хто розмірковує над вже згаданими віршами з Корану, а також над законами, заснованими на них, виявить, що заповідь «не вбий» розповсюджується виключно на мусульман. А як же в мусульманських землях захищені євреї, християни, анімісти та невіруючі? Для євреїв та християн, які живуть в мусульманських країнах і які перебувають під протекцією ісламу (Ahl al-Dhimmah), існує певна гарантія захисту їхнього життя та майна. Але як тільки вони опиняються втягнутими у конфліктну ситуацію, у нещасний випадок чи стають підозрюваними у вбивстві, свідчення двох свідків-мусульман достатньо, аби анулювати свідчення усіх євреїв і християн, навіть якщо вони, без сумніву, праві. Мусульманина, який вбив єврея чи християнина, зазвичай не засуджують до смерті, в гіршому випадку стягують символічний штраф. Дискримінація, скерована проти євреїв, християн та інших меншин у щоденному житті ісламського світу, надзвичайно гнітюча, навіть з огляду на те, що існують певні спеціальні теоретичні норми, що гарантують їм особисту свободу та захист.

Ситуації анімістів, ідолопоклонників, поган, невіруючих чи послідовників племінних релігій, які побутують у значній кількості в Африці та Азії, відрізняються між собою. Однак в необмеженому нічим повелінні Аллаха, яке п’ять разів повторюється в Корані, йдеться саме про них:

Вбивайте їх, де тільки знайдете (Сура аль-Бакара 2:191 [двічі]; аль-Ніса 4:89, 91; аль-Тавба 9:5).

Повеління Аллаха вбивати належить не до кримінального закону, а до військового ісламського закону. Вбивство невірних, зрештою, вважається актом помсти, відплати, бо анімісти не прийняли ісламу добровільно. Хоча, як тільки вони приймають іслам, вони автоматично потрапляють під захист ісламського кримінального закону.

Якби шаріат був частково або повністю запроваджений в Нігерії чи інших західних африканських країнах, це б означало, що 40% християнського населення потрапило б під дискримінацію та утиски. Став би знову можливим розвиток работоргівлі, а 20% населення анімістів Західної Африки було б просто винищено. Це означало б, що райони на південь від Сахари мали б обирати між ісламом і смертю, оскільки згідно Корану це був би єдиний можливий для них вибір. Мудрі мусульмани робитимуть усе, аби перешкоджати фундаменталістам, аби шаріат запроваджувався повільно, крок за кроком, з метою уникнути хвиль протесту та опору з боку США та Європи.

5. Відплата за поранення та втрату кінцівок

Відплата та кровна помста мають місце не лише у випадку смерті жертви, але й при пораненні людини, умисному чи випадковому. Якщо пролита кров, має відбутись помста.

Отож ми наказали їм: «Життя за життя, око за око, ніс за ніс, зуб за зуб, і рани рівні завданим». Але якщо хтось пропускає відплату (приймаючи криваві гроші), то це буде компенсацією для нього (Сура аль-Маїда 5:45).

Підтримуючи цей основний закон, іранський кримінальний закон зобов’язує:

Якщо комусь умисно відрубано кінцівку, або когось поранено умисно або через недбалість, він має отримати право від правителя вимагати завдання такої ж травми кривднику, на знак відплати.

Ампутація кінцівок має бути точно такою ж за станом, важливістю та розташуванням кінцівок того, кому була завдана початкова травма. Відплата не повинна спричинити смерть того, хто першим завдав травму. Акт відплати не повинен бути більш болісним, ніж передбачене законом покарання (§ 272).

Якщо водій автомобіля збиває перехожого, який позбувається ноги внаслідок цього наїзду, постраждала людина може вимагати ампутації тієї ж ноги для водія. Однак, якщо нога водія ушкоджена гангреною чи іншим шкірним захворюванням, то перш ніж проводити ампутацію, рана повинна бути загоєна.

Рана, яка буде завдана під час акту відплати, повинна бути у тому ж місці та такого ж розміру, як первісна рана, і такої ж глибини. Інколи потрібно виміряти розміри первісної рани, аби месник не завдав у відповідь більшого або меншого по-шкодження (§ 276 і 279).

Оскільки спека чи холод можуть спричинити інфікування рани, відплата може відбуватися тільки при помірній температурі навколишнього середовища. Людина, з вини якої була завдана первісна рана, не повинна терпіти сильніший біль, аніж терпів постраждалий внаслідок його дій (§ 281 і 282).

Якщо одноокий велосипедист травмує пішохода, внаслідок чого той втрачає око, то травмований має право вимагати позбавити кривдника другого ока (§ 283).

Якщо мусульманин відсіче частину вуха іншого мусульманина, якому її негайно пришиють, за ним все одно зберігається право відплати (§ 287).

Якщо хтось розіб'є чи зламає ніс іншому, постраждалий може вимагати відплати, навіть якщо кривдник позбавлений нюху (§ 289).

Якщо хтось відсіче комусь язик чи губи, місце та ступінь від-плати має бути такою ж самою ((§ 290).

Якщо мусульманин зламає комусь зуб (частково чи повністю), відплата має бути ідентичною (§ 291)

Цей перелік жахіть можна продовжити приписами сунітських правових шкіл. Вони цілком відповідають ісламському розумінню повеління: око за око, зуб за зуб!

6. Виплата компенсації, або кривавих грошей, замість відплати

Дяка Богові, що мусульмани вже зрозуміли, що звичайна милість здатна знайти спосіб задовольнити закон або обійти його. Мухаммед був діловою людиною, бізнесменом і перейняв стародавнє семітське правило кровних виплат в іслам, назвавши це «милістю Аллаха» для мусульман.

Не повинен віруючий вбивати віруючого: хіба (якщо таке станеться) помилково, (тоді належить компенсація): якщо хтось вбив віруючого, тоді він має звільнити віруючого раба і сплатити компенсацію родині загиблого, якщо вони самі не відмовляться від неї добровільно.

Якщо загиблий належав до народу, з яким ви воюєте, а він був віруючий, тоді (достатньо) відпустити віруючого раба.

Якщо він належав до народу, з яким ви маєте договір про взаємне об’єднання, то компенсація має бути сплачена його сім’ї, і має бути відпущений віруючий раб.

Той, хто неспроможний зробити це, (повинен) поститися два місяці поспіль. Це буде його розкаянням (дозволеним Аллахом). Аллах знає все, бо він мудрий (Сура аль-Ніса 4:92).

У цих віршах йдеться про кровну виплату та відшкодування, яке повинен сплатити родині за ненавмисну травму і не ненавмисне вбивство той, хто його вчинив ((§ 295).

У деяких випадках умисного вбивства чи завдання травм приймається відплата у вигляді сплати кривавих грошей, якщо родина вбитого або травмованого погоджується у письмовій формі. Але якщо з цим не згоден хоча б один член клану чи роду, угода скасовується, а акт помсти повинен відбутися в обов’язковому порядку ((§ 257).

Сума кровної виплати, яка має бути сплачена дорослому чоловіку, є однакова і для шиїтів, і для сунітів. Клан, причетний до конфлікту, має обрати з-поміж кількох варіантів сплати. За дорослого мусульманина чоловічої статі сплата може бути у вигляді:

100 бездоганних, здорових, вгодованих верблюдів або

200 бездоганних, здорових вгодованих корів;

1000 бездоганних і здорових овець;

200 найкращих єменських шат;

1000 справжніх динарів, кожен з яких містить 3,6 грамів золота (§ 297).

Компенсація, що сплачується за жінку у випадку умисного вбивства, становить половину суми кровної виплати за чоловіка (§ 300). Це правило демонструє ще один випадок нерівності жінок в ісламі перед законом.

Компенсація за єврея чи християнина, які були вбиті, становить одну третю частину виплати за чоловіка-мусульманина. А чи були такі сплати проведені хоча б раз, це вже інше питання!

Якщо хтось неспроможний сплатити компенсацію, його клан повинен сплатити замість нього. Йдеться зокрема про батьків того, хто завдав травми, та його родичів по батьковій лінії згідно їхніх спадкових прав (§ 307)

Якщо пацієнт помирає з вини лікаря під час його лікування, то лікар несе відповідальність, навіть якщо пацієнт дав усну згоду на лікування (§ 310).

Якщо хтось, несучи вантаж, зіштовхнувся з іншою людину, і це стало причиною травми чи смерті, винуватий або його клан несуть відповідальність за виплату компенсації (§ 324). Клан є останнім гарантом виплати компенсації.

7. Які суми мають бути виплачені як компенсація

Повна сума має бути сплачена у наступних випадках:

Якщо волосяна ділянка голови чи бороди пошкоджена настільки, що волосся не може відрости наново (§ 368);

якщо пошкоджено обидва здорових ока (§ 375);

якщо відсічено увесь ніс або обидві ніздрі (§ 380);

якщо відсічено обидва вуха (§ 386);

якщо відсічено обидві губи або здоровий язик (§ 391 і 396);

якщо вибитий зуб або зламана видима його частина (§ 408 і 410) (у дорожній аварії)!

якщо внаслідок травми скривлена шия (§ 412);

якщо зламані обидві щелепи (§ 415);

якщо без жодної причини обрубані обидві кисті рук (§ 418);

якщо під час нещасного випадку постраждалий втрачає десять пальців рук чи десять пальців ніг (§ 424);

якщо переламано спину і понівечено ноги (§ 430 і 432);

якщо постраждалий водночас втратив обидва яєчка (§ 435);

якщо зламано обидві ключиці (§ 438);

якщо постраждалий втратив здатність чути обома вухами (§ 449), здатність бачити обома очима (§ 457) і втратив відчуття запаху, тобто нюх (§ 462).

Вищезгадані травми, завдані жінці, вимагають сплати половини суми, яку належить сплатити за здорового мусульманина чоловічої статі (§ 301). Якщо постраждалий є християнином чи євреєм, то необхідно сплатити лише 33% суми.

8. Особливі випадки

Має бути сплачена третина суми компенсації:

Якщо чоловік не може відростити бороду внаслідок медичного лікування чи травми (§ 368в).

Має бути сплачена половина суми кривавих грошей, якщо постраждалий втрачає нижню повіку (внаслідок травми чи медичного лікування). За верхню повіку належить виплатити третю частину суми (§ 379).

Якщо пошкоджена одна ніздря, постраждалому належить виплата у розмірі однієї третьої частини суми компенсації (§ 384), за відрізаний кінчик носа – має бути сплачена половина суми (§ 385).

Якщо відрізано мочку вуха, постраждалому має бути сплачена одна третя частина повної суми компенсації, навіть якщо відрізану частину вдалось пришити (§ 287 і 388).

Якщо дитині вибито молочний зуб, і через це постійний зуб вже не може вирости, належить виплатити повну суму компенсації. Але якщо постійний зуб виростає, то кровною виплатою за втрачений молочний зуб може бути один верблюд (§ 409).

Якщо зламана кістка руки чи ступні, то сума компенсації визначається як одна п’ята частина вартості кістки (§ 442).

За травму голови чи обличчя мають бути здійснені наступні виплати:

За садно, яке не кривавить – один верблюд;

За садно, яке спричинило незначене пошкодження плоті – два верблюди;

За глибоку тілесну рану – три верблюди;

За рану, яка сягає кістки – чотири верблюди;

За травмування тіла та кістки – п’ять верблюдів;

За травму, внаслідок якої було зламано верхню частину кістки, навіть якщо ця травма невидима для ока – десять верблюдів;

За травму, яку можна лікувати лише через вправляння кістки – п’ятнадцять верблюдів;

За травму голови, внаслідок якої проламано череп – одна третя частина суми кровної виплати або 33 верблюди;

За травму живота, грудної клітки, спини чи боку стороннім предметом – одна третя цілої суми компенсації;

Якщо предмет, яким завдано травму, пронизує тіло чи виходить з протилежного боку, слід сплатити дві третіх загальної суми компенсації. Сюди також включені поранення з вогнепальної зброї (§ 482).

Якщо вбито ненароджене дитя (плід), слід сплатити повну суму компенсації за хлопчика, половину суми за дівчинку і одну четверту суми за двостатевий плід (гермафродит) (§ 487/6).

Якщо жінка вирішує перервати свою вагітність, а плід під час цього помирає або викидається, жінка повинна сплатити певну суму компенсації батькові залежно від стадії розвитку плода, за умови, що сама вона при цьому не отримала ніяких травм (§ 489).

Цей перелік травм і пошкоджень в детальному описі можна прочитати в кримінальному законі Ірану. Кожен, хто спричиняє дорожній інцидент з травматичними наслідками, нападає на опонента фізично під час сварки чи проявляє недбалість до іншого, повинен сплатити величезну суму компенсації. Якщо оплата не здійснена, натомість може відбутися акт відплати, або помсти, який, однак, не може перевищувати розмір, больовий ефект чи наслідки первісно отриманої травми.

9. Відплата і помста спростовані Ісусом Христом

Наш Господь і Спаситель остаточно зламав і подолав необхідність вдаватися до акту відплати. Він сказав:

Ви чули, що сказано (Вихід 21:24): Око за око, і зуб за зуба. А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу (Від Матвія 5:38,39).

Ви чули, що сказано (Левит 19:18): Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога. А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних (Від Матвія 5:43-45).

Ісус Христос не тільки суворо заборонив будь-яку помсту чи відплату, але й взяв на себе усе зло та переміг його своєю вірою, любов’ю та надією через свою жертву на хресті.

Ісус помер замість усіх грішників та злочинців. Він виконав усі вимоги закону щодо заступництва, пролиття крові та відплати. Осуд за кожен несправедливий вчинок був покладений на нього. Він є нашим заступником – і заступником наших ворогів також! Він заспокоїв гнів Божий, поніс наші покарання і заплатив наш борг. Його кров є нашим викупом. І відтоді ми є вільними від обов’язкової помсти та відплати.

Ми маємо право та обов’язок прощати проступки нашим ворогам. Нам слід любити їх, оскільки Ісус однаково полюбив і нас, і їх.

Петро приступив тоді та запитав Його: Господи, скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз? Ісус промовляє до нього: Не кажу тобі до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи! (Від Матвія 18:21,22) (Див. також: Луки 17:4; Ефесян 4:32).

Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших. (Від Матвія 6:14,15)

Апостол Павло засвідчує: Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь. Отож, як твій ворог голодний, нагодуй його; як він прагне, напій його, бо, роблячи це, ти згортаєш розпалене вугілля йому на голову. Не будь переможений злом, але перемагай зло добром! (До Римлян 12:19-21)

Ми дякуємо Господу Ісусу Христу за те, що звільнив нас від необхідності чинити помсту та відплату, що дав нам привілей прощати сповна і дав силу любити наших ворогів!

7.04 -- Покарання за споживання п’янких напоїв

У Корані прослідковується певний розвиток кримінального покарання за споживання вина. На самому початку Мухаммед каже, що вино містить в собі і лихе, і добре:

Як спитають тебе стосовно вина і азартних ігор (maisar), скажи їм: «В них великий гріх, але й користь для чоловіків; але гріх більший, ніж користь» (Сура аль-Бакара 2:219).

Згодом Мухаммед заборонив сп’янілим мусульманам приймати участь в офіційних молитвах:

О ви, що вірите! Не підходьте до молитви з затьмареним розумом, аж поки не зможете розуміти все, що кажете. (Сура аль-Ніса 4:43).

Наприкінці Мухаммед категорично забороняє всіляке споживання вина:

О ви, що вірите! П’янкі напої та азартні ігри, каміння (як жертовники) та стріли (для гадання) є огидою діяльності рук сатани. Уникайте цього, і можливо, ви матимете успіх. План сатани є (ніщо інше як) посіяти ворожнечу та ненависть поміж вас, завдяки п’янким напоям та азартним іграм, і завадити вам пам’ятати про Аллаха і стримати від молитви. То ж невже не відвернетесь? (Сура аль-Маїда 5:90-91).

Експерти ісламського законодавства з різних шкіл шаріату на основі цих трьох віршів з Корану розробили різні закони. Наприклад, Іранський закон містить наступні застереження:

Вживання п’янких напоїв у малій чи великій кількості, викликають вони сп’яніння чи ні, чисті вони чи змішані, буде каратися через покарання hadd. Вино та пиво також є забороненими.

Той, хто п’є, має визнати двічі, що пив вино, або двоє мусульман доброї слави, чиї свідчення не відрізняються одне від одного щодо місця та часу, повинні засвідчити про те, що винуватий вживав вино.

Покарання за вживання алкогольних напоїв однакове і для чоловіків, і для жінок, 80 ударів різкою. Не мусульмани підлягають покаранню у вигляді 80 ударів різкою, якщо вживали алкоголь публічно.

Покарання різкою відбувається тільки тоді, коли сп’янілий знову при тямі і тверезий.

Кожен, хто повторно засуджується за вживання алкоголю, після третього звинувачення повинен бути вбитий.

Але якщо звинувачений демонструє розкаяння за вживання п’янкого напою, перш ніж це було засвідчено двома свідками, він не підлягає покаранню різками!

7.05 -- Покарання за відступлення від ісламу

Коран не має чітких тверджень щодо покарання мусульманина, який залишає іслам. Ханбаліти цитують сім віршів з Корану на підтримку свого закону, шафіти лише один, а ханафіти та малікіти не звертаються до жодного! Це означає, що законне підґрунтя Корану для обвинувачень новонаверненого є дуже слабким.

1. Деякі визначення про відходження від ісламу з Корану:

Ті, що зрікаються віри, і зрікаючись помирають, – на них прокляття Аллаха, прокляття ангелів та всього людства; вони перебуватимуть під ним; їхній присуд не буде полегшеним, і не буде для них перепочинку (Сура аль-Бакара 2:161-162).

І якщо хтось з вас зречеться своєї віри і помре в невірі, їхня праця не принесе плодів ані в цьому житті, ані в нас-тупному; вони будуть супутниками вогню і в ньому ж перебуватимуть (Сура аль-Бакара 2:217в).

Ті, що вірять, а потім зрікаються віри, а потім повірять (знову) і (знову) зречуться віри, і продовжуватимуть так, збільшуючи свою невіру, Аллах не простить таким і не вестиме їх своїм шляхом (Сура аль-Ніса 4:137).

Скажіть невіруючим, що якщо (зараз) вони утримаються (від невіри), то їхнє минуле буде їм пробачене; але якщо продовжуватимуть, то покарання таких, як вони, у них на очах, хай стане для них застереженням (Сура аль-Анфал 8:38).

Не виправдовуйтесь: ви зріклися віри після того, як прийняли її. Якщо ми пробачимо когось з вас, то покараємо інших з-поміж вас, за те, що вони в гріху (Сура аль-Тавба 9:66).

Кожен, хто після прийняття віри в Аллаха, виловлює невіру (не інакше як з примусу, тоді як серце його залишається вірним у вірі), відкриваючи груди свої для невіри, на таких буде гнів Аллаха і для них приготований присуд (Сура аль-Нахль 16:106).

Вони ті, що відкидають ознаки свого Господа і факт їхньої неминучої зустрічі з Ним (у майбутньому): даремними будуть їхні вчинки, і ми не надамо їм у судний день жодної ваги (Сура аль-Кахф 18:105). (Шафіти).

Але це вже відкрито вам, як було відкрито тим, хто перед вами: «Якщо ви намовляєте інших (поклонятися іншим, окрім Аллаха), то справді неплідною буде твоя праця (за життя), і ти перебуватимеш серед тих, хто поніс втрату (усіх духовних благ) (Сура аль-Зумар 39:65).

Кожен, хто читає ці вісім віршів з Корану, які були обрані членами ханбалітської школи закону, а також інші вірші з Корану, знайде в них наступні принципи:

Аллах прокляв тих, хто відступився. Його гнів перебуває на них (Сури аль-Бакара 2:161; аль-Імран 3:87; аль-Нахль 16:106 з-поміж інших).

Їхні хороші діяння будуть нічого не вартими за останнього суду (Сури аль-Бакара 2:217; аль-Кахф 18:105; аль-Зумар 39:65 з-поміж інших).

Аллах більше не простить їм і не дасть їм свого керівництва, аж поки вони не повернуться в іслам (Сури аль-Імран 3:89-90; аль-Ніса 4:137; аль-Анфал 8:38 з-поміж інших).

Їхнє покарання в пеклі вже чекає на них (Сури аль-Бакара 2:162, 217; аль-Імран 3:88; аль-Нахль 16:106 з-поміж інших).

Однак в Корані зазначається, що:

Лицемірство у формі зречення ісламу дозволяється у кризовій ситуації (Сура аль-Нахль16:106).

Той, хто відійшов від ісламу, помре природною смертю (Сура аль-Бакара 2:217в).

Певні люди, які відійшли від ісламу і воювали проти Мухаммеда, вже понесли своє порання у цьому житті (Сура аль-Тавба 9:66).

Ніде в Корані не зазначається, що той, хто відійшов від ісламу, повинен бути катований, засуджений і страчений! В Корані немає жодної законної підстави для такого вироку.

2. Сумнівні хадіси (Hadiths – збірки традицій Мухаммеда)

Оскільки в Корані відсутні чітко окреслені випадки, коли мусульмани, які відійшли від віри, були звинувачені за це, ісламські експерти правознавства намагались знайти причини засудити їх на основі традицій (hadiths) Мухаммеда. Вони знайшли дві досить слабкі та ненадійні традиції.

Перша походить від Аузаї, який стверджував, що Мухаммед сказав: «Вбивство мусульманина вважати незаконним, окрім трьох випадків: вчинення перелюбу, у випадку помсти (душу за душу) та коли він кидає свою релігію або релігійну общину».

Друга слабка традиція походить від Ікрім Маул ібн Аббаса, який стверджував, що Мухаммед закликав: «Вбийте того, хто змінює свою релігію!»

3. Визначення відступництва

Правознавці чотирьох шкіл закону, беручи за основу ці дві традиції Мухаммеда та згадані вище вірші з Корану склали довжелезні переліки, в яких намагаються визначити, хто ж таки відпав від ісламу і як він має бути засудженим та покараним.

Кожен мусульманин буде вважатися таким, що відпав від ісламу, якщо проголошує, що існують інші боги, окрім Аллаха (такі як Отець, Син і Дух Святий). Кожен, хто будучи мусульманином, сповідує це, не просто відпав від ісламу, але й вчинив найбільше богохульство. Це також стосується мусульманина, який заявляє, що Аллах був створений так само, як будь-які інші матеріальні речі чи субстанції, або що він має певну форму.

Кожен, хто, називаючи себе мусульманином, піддає сумніву Коран або його частину, або хоча б одну з його 78 090 словесних форм, або умисно закопує в землю чи спалює Коран, або кладе його на брудну землю, або читає його, торкаючись брудними пальцями, вважається таким, що зрадив іслам.

Кожен мусульманин, який визнає якогось нового пророка після Мухаммеда, проклинає Мухаммеда, говорить про нього зневажливо, приписує йому фізичні слабкості чи хвороби, або публічно піддає сумніву його високий рівень знань чи мудрості, відпав від ісламу.

Кожен мусульманин, який піддає сумнівам закони шаріату, згідно чотирьох ортодоксальних шкіл, відкидає хоча б один з його законів, який був погоджений цілковитою згодою з боку чотирьох законодавчих шкіл, або проголошує щось, що було забороненим, як дозволене, вважається відступником.

Кожен, хто насміхається з ангелів, як посланців Аллаха, ставить під сумнів їхні послання та висміює їх, і кожен, хто під-тримує можливість переселення душ чи заявляє про те, що світ існуватиме вічно, тим самим заперечуючи воскресіння з мертвих, буде вважатися відступником.

Різні школи права мають довгі переліки, які є чинними й на сьогодні і дають численні визначення, хто саме відпав від ісламу і як він має бути засудженим.

4. Засудження та страта новонаверненого

Усі чотири законодавчі школи погодили, що відступник від ісламу, вільний він чи раб, може бути засудженими лише тоді, коли він визнає своє остаточне зречення від ісламу перед суддею, або якщо два надійних свідка, мусульмани чоловічої статі, засвідчать цей факт.

Оскільки в багатьох ісламських країнах відходження від ісламу вважається значною зрадою ісламської спільноти (umma) та ісламської держави, то згідно з ісламським законодавством перед виконанням карного вироку немає потреби давати відступнику випробувальний період, аби він змінив свою думку. Але оскільки шаблонність шести статей ісламського кодексу віри та відсутність одностайності в ісламському законі (шаріаті) з його приписами поклоніння та щоденного життя пропонує численні причини для сумнівів, майже всі члени законодавчих шкіл погодились на тому, щоб дати засудженому, вільному чи рабу три дні, впродовж яких він може покаятись і знову навернутися в іслам. Впродовж цих днів він знову буде навчений основам ісламу.

Кожен новонавернений, який шкодує про те, що відвернувся від ісламу, і приймає ісламську віру знову, має бути відпущеним негайно.

Якщо ж він, будучи свідомим, при здоровому глузді і повнолітнім, твердо стоїть на своєму, то має бути покараний державою через відсічення голови. Однак той, чий стан медично доведений як емоційно нестабільний, не може бути засуджений.

Оскільки сьогодні більшість ліберальних ісламських урядів відмовляються виконувати даний сумнівний закон шаріату, фанатики ісламського братства та члени консервативних родин тайкома засуджують відомих їм новонавернених. Ці таємні суди та страти зачіпають лише невелику частину тих, хто навернувся в іншу віру, оскільки родинні зв’язки виявилися значно міцнішими, ніж релігійний фанатизм.

Після того, як навернений в іншу віру був засуджений, його дітей віддають їхнім матерям мусульманкам. Жінка також отримує право на розлучення з чоловіком – відступником.

Якщо відступництво мусульманина офіційно підтверджене ісламським суддею, згідно з постановами більшості законодавчих шкіл, він позбувається всього свого майна на користь спадкоємців чи держави. Він також втрачає своє право спадкоємця. Якщо він навертається в іслам перед вироком і його розкаяння приймається, він повертає собі всі свої права, ніби ніколи й не відступав від ісламу.

Визнання наверненого в іншу віру чи лицеміра знецінює всі його добрі вчинки перед вічністю. Відступники – мусульмани можуть сподіватися лише на покарання та страждання під час останнього суду. Будь-що добре, що вони зробили для Аллаха, для ісламу чи самих себе буде вважатися нічим після їхнього навернення в іншу віру. Їх можна вважати деревом для розпалювання вогню в пеклі. Якщо відступник визнає іслам перед винесенням вироку, то повинен здійснити пов-торне паломництво в Мекку.

5. Засудження жінок-мусульманок за відходження від ісламу

Малікіти, шафіти і ханбаліти дотримуються думки, що до жінки чи дівчини-мусульманки, вільної чи рабині, яка добровільно зрікається ісламу, потрібно ставитися так само, як і до чоловіка-мусульманина, який залишив іслам. Якщо вона не розкається після трьох днів роздумів і не повернеться в іслам, то повинна позбутися голови і права спадку.

Однак ханафіти пишуть, жінка-мусульманка, вільна чи рабиня, яка визнала своє зречення ісламу, не повинна бути позбавлена життя. Мухаммед заборонив вбивати жінок і дітей. Вона має бути замкнена і отримувати по 39 ударів різкою щодня, допоки не повернеться в іслам. У неї немає іншого вибору, аніж якомога швидше визнати іслам або залишитися без їжі та води і отримувати покарання різками, аж доки не помре. Вона зрештою буде зламана і повернута в іслам, з власної волі чи силою.

У ліберальних ісламських країнах мусульманка-віровідступниця отримає розлучення від чоловіка і буде викинута геть без засобів для існування. Її діти належать чоловіку. Зазвичай, її власна сім’я більше не захищатиме її. Брати фанатики можуть погрожувати їй смертю, оскільки вона своїм вчинком може зруйнувати їхній бізнес.

6. Покарання за відступництво дитини

Мала дитина може бути визнана мусульманином, відтоді як Алі ібн Алі Таліб був проголошений Мухаммедом мусульманином вже у віці п’яти років.

Ханафіти кажуть, що дитину, яка залишає іслам, не слід позбавляти життя, а краще примусити прийняти іслам знову. Як тільки він досягає фізичної та духовної зрілості і продовжує наполягати на своєму відступництві, його замикають. Усі шлюбні плани мають бути скасовані. Він втрачає всю свою власність і право спадку.

Шафіти підкреслюють, що дитина має підкорятися своїм батькам і повинна бути примушена прийняти іслам знову. Кожен, хто народжується мусульманином, залишається мусульманином назавжди.

Велика кількість дітей в мусульманських країнах, які навчились мислити ліберально завдяки навчанню в сучасних школах, через читання книг, перегляд фільмів та користування інтернетом, проходять через справжнє пекло, як і їхні консер-вативні чи ліберальні батьки, розриваючись між свободою Заходу і законом ісламу. Фанатизм ісламських фундаменталістів є нічим іншим, як відчайдушними спробами вберегти традиції ісламу від впливу секулярних поглядів Заходу.

7. Покарання за лицемірство (zandaqa)

Не мусульманин, який одягається, розмовляє і поводиться як мусульманин, але робить це лише у справах бізнесу або з метою проголошення Євангелії, не вірячи у своєму серці, має бути негайно позбавлений життя. Немає потреби давати йому час для розкаяння і щоб прийти до тями. Він має єдиний шанс визнати іслам негайно і повністю відмовитися від своєю попередньої релігії назавжди. Інакше він буде вбитий. Євангелістів, які поширюють Євангеліє в контексті ісламу, природних умовах ісламу, називають «християнськими вовками в мусульманських овечих шкурах», які зводять ненавчених мусульман. Коран чітко вказує, що звести когось вбік від ісламу, гірше, аніж скоїти вбивство (Сури аль-Бакара 2:191, 193, 217; аль-Анфал 8:39 з-поміж інших).

8. Закон і Євангеліє

Бо закон духа життя в Христі Ісусі визволив мене від закону гріха й смерті (До Римлян 8:2).

Апостол Павло у своїх посланнях зазначає, що закон Мойсея чи Мухаммеда не може покращити, змінити чи спасти людей (До Римлян 3:20; Галатів 2:16 та інші). Насамперед закон мав приносити порядок та допомогу. Але врешті-решт він засуд-жував кожного, хто не міг дотримати його повністю (До Галатів 3:10; Якова 2:10 та інші).

Закон Мойсея добрий і святий (Римлян 7:12). Мухаммед запозичив з нього багато деталей, для того щоб більшість вважала, що іслам є чимось на зразок єврейської секти, і що закон Мухаммеда є одним з різновидів закону Тори.

Кожен, хто починає встановлювати власну праведність, дотримуючись закону та залишаючись чесним сам з собою, зрештою, цим же буде переможений. Закон засуджує кожного, хто не здатен дотримати його повністю. Закон Творця засуджує нас і несе нам ніщо інше, як смерть та віддалення від Бога (Повторення Закону 27:26).

Але Ісус приніс новий закон. Він не відміняв старий закон; а швидше виконав його (Матвія 5:17-18). Він сказав:

Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви! (Від Івана 13:34)

Свою власну любов він зробив взірцем для нашої любові. Ісус сам став нашим новим законом, так само як Мухаммед став взірцем для усіх мусульман через Сунни (його життя). Іслам і християнство – це не дві релігії, які протистоять одна одній, і не дві системи закону, а дві особи. Мухаммед буде зважений за стандартами Ісуса теж, як усі ми. Ісус навчав:

Будьте ж милосердні, святі, досконалі, як милосердний, святий і досконалий Отець ваш Небесний! (Левит 19:2; від Матвія 5:48; від Луки 6:36)

Кожен з нас має «бути зламаним серцем» перед святістю Христової любові. По своїй любові Він, на хресті, вже примирив нас з Богом і його законом. Він з власної волі виправдав нас (2 Коринтян 5:19-21). Господь Ісус, втілення Божої любові, взяв прокляття закону на себе і звільнив нас від цього закону по своїй любові. Очищення нашої свідомості від усіх наших гріхів дає нам право прийняти його Святого Духа (Дії 1:8; Римлян 5:1-5 та інші).

Без хреста Христового Святий Дух не міг зійти на послідовників Христа. Святий Дух – це сила Божа, яка рухає нас до виконання закону любові Христової (Римлян 8:1-14). Ісус не тільки об’явив новий закон, він також дав нам право та силу жити згідно його закону. Дух Христа є нашим життям, нашим спокоєм і нашою втіхою. Ісламу не відомий Святий Дух, який входить і замешкує в мусульманах. Мухаммед заперечував розп’яття Христа (Сура аль-Ніса 4:157) і разом з цим прирік себе та всіх мусульман на вічне прокляття, до того ж він чітко говорить в Корані, що кожен мусульманин має увійти в пекло (Сура Маріям 19:71-72)!

За своєю природою християни нічим не кращі від мусульман. Але Ісус змінив їх, як засвідчив Мухаммед у Корані, перебуваючи під враженням: Вони люблять своїх ворогів, вони не пихаті і пильно слідують за Ісусом (Сури аль-Імран 3:55; аль-Маїда 5:46, 82; аль-Хадід 57:27 з-поміж інших). Мухаммед визнавав реальність чуда Христового, але не розумів його мети. Він бачив, що Ісус міг перетворити егоїстів на люблячих людей, нечистих на святих служителів, а егоїстичних на щирих святих, і не через закон, побудований на страху, а через Духа життя, який йшов з самого серця Ісуса. Слідувати за Христом – значить демонструвати вдячність за Голгофу (1 Івана 4:19).

Кожен, хто вивчає кримінальний закон ісламу, його основи та цілі, з часом буде пригніченим і засмученим, бо це – лише відчайдушне намагання контролювати через закон людське зло. Він безрезультатний, веде до самообману і посилення почуття вини. Лише той, хто був розп’ятий, є порятунком і відповіддю для ісламу, як ми читаємо:

Так бо Бог полюбив світ,
що дав Сина Свого Однородженого,
щоб кожен, хто вірує в Нього,
не згинув, але мав життя вічне.
(Від Івана 3:16).

Павло, апостол для язичників, свідкує про виконання цієї обітниці: Бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам (До Римлян 5:5б).

Апостол Івана підсумовує ці істини у формулюванні власного досвіду: Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває! (1 Івана 4:16)

7.06 -- АНКЕТА

Любий читачу! Якщо ти уважно вивчав цей буклет, то зможеш легко відповісти на наступні запитання. Кожен, хто дасть правильні відповіді на 90 відсотків усіх запитань в усіх буклетах даної серії, зможе отримати сертифікат від нашого центру про

Поглиблене вивчення
розуміння того, що шаріат в ісламі виник з Корану

в знак заохочення його/її подальшого служіння для Христа. Для нас буде цінним, якщо у своїх відповідях ви вкажете посилання з Корану.

1. Скільки віршів з Корану пояснюють покарання за скоєння злочину? 
2. Чому іслам не може відмовитися від покарання злочинців? 
3. Яка відмінність між покаранням за злочини в ісламі загалом і покаранням за злочини, під час яких проливається кров?
4. Які передбачені покарання за порушення миру?
5. Чому підбурювання мусульманина залишити іслам вважається значно серйознішим злочином, аніж вбивство?
6. Який злочин в ісламі може каратися розп’яттям?
7. Який вірш з Корану стверджує, що кожен чоловік чи жінка, які винні в перелюбі чи в насильстві, повинні отримати 100 ударів різкою незалежно від статі?
8. У яких випадках винному у перелюбі виноситься смертний вирок?  
9. У яких випадках мають бути вкаменовані перелюбник чи перелюбниця? 
10. У яких випадках згідно карного закону Ірану злочинець отримує 100 ударів різкою? 
11. Чому і яким чином Коран ускладнює пошук доказів перелюбу?
12. Що стається, якщо обвинувачувач не може довести свої звинувачення проти перелюбника? 
13. Присутність скількох жінок-мусульманок у якості свідків необхідна, щоб замінити одного свідка-мусульманина чоловічої статі у випадку скоєння перелюбу?
14. Який є єдиний вихід для дружини, якщо чоловік звинувачує її в перелюбі? 
15. Що стається, якщо хтось заявляє, що чийсь син не є законною дитиною того чи іншого мусульманина, але не може привести чотирьох свідків для підтвердження своїх звинувачень?
16. Що означає факт дозволу шиїтами такого явища, як тимчасовий шлюб? (Сура аль-Ніса 4:24)
17. Чому Біблія вважає перелюбом полігамію, включно з шлюбами з дівчатами-рабинями на додачу до законних? 
18. Чому Ісус не покарав перелюбницю, яку привели до нього для того, щоб негайно побити камінням?
19. У якому єдиному в Корані вірші стверджується, що за крадіжку необхідно відтяти обидві руки (долоні)?
20. Як шаріат конфліктує та частково анулює даний вірш з Корану?
21. Як мусульманські юристи ускладнюють можливість доказу крадіжки?
22. Якою має бути вартість вкраденого майна, щоб покарання, зазначене в Корані, мало бути виконане?
23. Скільки свідків (очевидців) мають довести крадіжку, аби злодій був покараний?
24. Які обмеження ввели в дію в Ірані для покарання через ампутацію руки (долоні) чи стопи?
25. Чому багато мусульман кажуть, що крадіжка – це ще не гріх, а гріх – це тоді, коли злочинця впіймано на крадіжці? 
26. Коли свідчення очевидця – християнина стає недійсним або повністю відкинутим, знехтуваним, і що це може означати? 
27. Які є основні принципи втілення відплати?
28. Чому Мухаммед сказав, що відплата – це для тебе життя? (Сура аль-Бакара 2:179)
29. Яким чином відплата в ісламі вважається визначеною, призначеною наперед?  
30. Чому повністю заборонено позбавляти життя мусульманина, окрім випадку скоєння ним вбивства?
31. Які вірші описують обов’язок людини, призначеної виконати закон помсти або відплати? 
32. Яка відмінність існує у випадку вбивства не мусульманина? Яким чином має бути покараний цей злочин?
33. Про що сказано в Сурі аль-Маїда 5:45 і який спосіб уникнення відплати допускається в цьому вірші? 
34. Які правила іранського кримінального кодексу здаються вам найбезглуздішими?
35. Яке значення виплати компенсації або кривавих грошей у карному законі ісламу? (Сура аль-Ніса 4:92)
36. Яка вартість кровної виплати за одного дорослого мусульманина, вбитого випадково?
37. Чому вартість кровної виплати за вбиту жінку-мусульманку становить лише половину суми кровної виплати за чоловіка-мусульманина?
38. Що означає той факт, що кровні виплати за єврея чи християнина становлять лише третю частину суми компенсації за чоловіка-мусульманина?
39. Хто має сплачувати кровну виплату, якщо винуватий не спроможний? 
40. Чому хірургу доводиться не солодко, якщо пацієнт помирає під час операції або отримує незворотне ушкодження внаслідок неї? 
41. Які випадки з тих, де виплачується лише половина суми кровної виплати, здаються вам найбезглуздішими?
42. У яких випадках за поранення мусульманина виплачується лише третя частина суми компенсації?
43. Як Ісус переміг закон помсти чи відплати? 
44. Скільки разів на день ми повинні пробачати провини нашим братам?  
45. Як Коран зображує  те, що вживання  вина та інших алкогольних напоїв вважається кримінальним злочином, хоча на початках сам Мухаммед дозволяв вживання алкоголю?
46. Чому новонавернений з ісламу повинен бути вбитим, навіть якщо Коран не вимагає позбавляти його життя? 
47. Якими є основні покарання для новонаверненого з ісламу, згідно описаного в Корані? 
48. Що є передумовами для засудження мусульманина, який зрікся ісламу, до смерті?
49. Як потрібно ставитися до жінки-мусульманки, яка зріклась ісламу?
50. Яке передбачене покарання для малолітнього мусульманина, який зрікається ісламу?
51. Як потрібно карати лицемірів, якщо вони прикидаються мусульманами, з наміром досягнення певної мети (наприклад, в екстремальних формах контекстуалізації (євангелізації в природних умовах ісламського побуту))? 
52. Яка відмінність між законом Мойсея, законом Христа і законом Мухаммеда?
53. Які ісламські карні методи виконувались у вашій країні, відкрито чи приховано?

Кожному учаснику цього опитування дозволяється використовувати будь-які джерела у їхньому розпорядженні і просити допомоги у будь-якої довіреної особи, даючи відповіді на ці запитання. Ми очікуємо ваші письмові відповіді, включно з вашою повною адресою в звичайному листі чи на електронну пошту. Ми молимось за вас до Ісуса, нашого живого Господа, щоб Він кликав, посилав, скеровував, зміцняв, захищав і перебував з вами кожен день вашого життя!

Ваші, через служіння Йому,
Слуги Господні

Надсилайте ваші відповіді:

GRACE AND TRUTH
P.O.Box 1806
70708 Fellbach
GERMANY

Або на електронну пошту (e-mail):
info@grace-and-truth.net

This page in HTML4 - Print - Top