Previous Chapter -- Next Chapter
a) Використання апологетики Ісусом
Ісус передбачав істинність Божого об'явлення. Він вважав само собою зрозумілим, що воно істинне. Він ні разу не відклав в сторону свою прихильність Божому Слову і часто ставив питання, що ставлять під сумнів припущення будь-якого, хто суперечив йому. Ось кілька прикладів:
1. «Коли Ісус прийшов до двору храму й почав навчати людей, головні священики й старійшини підійшли до Нього й запитали: «Скажи нам, чиєю владою Ти все це робиш? Хто дав Тобі владу таку?» У відповідь Ісус сказав: «Я також хочу поставити вам запитання, і якщо ви дасте Мені відповідь, тоді й Я скажу вам, чиєю владою Я все це роблю. Скажіть Мені: Іоанове хрещення прийшло від Господа чи від людей?» Головні священики та юдейські лідери почали радитися поміж собою, що відповісти, міркуючи: «Якщо ми скажемо, що воно від Господа, то Він спитає: «Чому ж тоді ви не повірили Іоану?» А якщо скажемо, що воно від людей, то народ розгнівається на нас. (Вони боялися людей, адже народ вважав, що Іоан був справді пророком)». Тож вони відповіли Ісусові: «Ми не знаємо, звідки прийшло Іоанове хрещення». Тоді Ісус мовив до них: «Отож і Я вам не скажу, чиєю владою Я все це роблю». (Від Матвія 21:23-27)
Тут Ісус ставить Своїх обвинувачів перед дилемою. Щоб вони не відповіли, нічим хорошим це для них не закінчиться і, як ми часто бачимо в Біблії, вони вважали за краще промовчати, вважаючи незнання кращим аніж правда.
На те Ісус сказав: «Хіба не читали ви у Святому Писанні: «Той камінь, що будівельники відкинули, став наріжним каменем. Так Господь зробив, та дивовижно це для нас». (Від Матвія 21:42). Зверніть увагу, що Ісус розмовляв з первосвящениками та старійшинами (див. вірш 23). Ці люди проводили весь свій час, навчаючи Писанню і пояснюючи його масам; запитати їх «чи ви не читали ніколи» –це не щире запитання, а осуд – дуже образливо для старійшин, коли їм кажуть, що вони не знають Святого Письма. Це все одно, що запитати завідувача кафедрою філософії в Оксфордському університеті, чи чув він коли-небудь про Платона! Ісус каже до них, що вони навіть не знають своєї власної галузі знань. Але тепер, коли старійшини знайшли того, хто міг зрозуміти і осмислити Писання краще, аніж вони, чи означало це, що вони підкоряться йому? Зовсім ні. Біблія говорить нам, що вони «намагались схопити його» (див. вірш 46). Вони не шукали істини, а просто хотіли почути свій власний голос і затвердити свою перевагу.
2. Ісус використав той самий метод у Євангелії від Матвія 22, коли фарисеї та садукеї намагалися обхитрити його, запитуючи його про сплату податків кесареві, про шлюб під час воскресіння, про найбільшу заповідь і про те, хто такий Месія. Вирішуючи кожне з цих питань, Ісус не брав до уваги філософські аргументи, намагаючись довести свою позицію поетапно, а скоріше йшов за передумовами своїх обвинувачів, які зводили їхні схеми до абсурду. По-перше, фарисеї не мали ніг, на яких можна було б стояти, коли говорили про податки, тому що вони прикидалися одночасно релігійними та лояльними до Цезаря, а насправді вони не буди ні тим, ні іншим. Вони не віддали Богові належного і не пішли за Цезарем. Ісус зробив те саме з саддукеями, тими, хто відповідав за утримання Храму і головував над жертвами. Ісус сказав їм, що вони помилялися і що вони не знають ні Святого Письма, ні сили Божої. Тоді він запропонував їм гіркий вибір: або сказати, що вони помилялися, кажучи: «немає воскресіння», або визнати, що вони думали, що Бог є Богом мертвих. Після того, як Ісус змусив саддукеїв замовкнути, фарисеї повернулися ше раз. І цього разу вони також не мали успіху, і нарешті, не приємним шляхом, з’ясували, що Ісуса нелегко піймати в пастку: «І ніхто не спромігся відповісти Йому ані слова... І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його.» (Від Матвія 22:46). Розумієте, їх не цікавила не правда, а лише бажання повторювати власну дурість.